Кабінет психолога Лілії Бабічевої

  • Home
  • Ukraine
  • Kyiv
  • Кабінет психолога Лілії Бабічевої

Кабінет психолога Лілії Бабічевої Психологиня
Особистісно-центрована терапія за К.Роджерсом;
Травмафокусована терапія
Арттерапевт

Онлайн консультування, індивідуальне консультування, сімейне консультування

14/08/2025

Як все починалося 🤦‍♀️...
2024 8 рота one love 🤜🤛🫂💪

Вдячна кожному 🫡💛💙 і тобі Каріна Дубровна 🫂😘 за те, що була і є поруч 🧡

Рік тому я мобілізувалася.Що було?Пошук та становлення себе в новій ідентичності - військова, військовий психолог. За це...
09/08/2025

Рік тому я мобілізувалася.

Що було?

Пошук та становлення себе в новій ідентичності - військова, військовий психолог.

За цей час був перетин з людьми, які доволі жорстко порушували мої особисті кордони, намагалися змінити мене під свої правила та їх особисте бачення. Але наші шляхи були лише перетином і я розглядаю те як нелегкий, але досвід.
Я відпускаю те.

Через рік знову потрапила туди, де все розпочалося.
Спогади... полігон, навчання, жарти...

Були ті, хто ставав близьким, другом, але потім також йшли своїм шляхом і спілкування перервалося. Було розчарування, біль.
Але як є.
Я відпускаю те.

Є ті, хто прийшов і залишається поруч. Їх одиниці.
Є ті, хто на відстані і в різних батах та бригадах, але то не завада для спілкування та підтримки один одного.
Ціную те.

Є ті, хто прийшов ... і пішов назавжди, але кожен з них залишиться в пам'яті посміхненим і з теплими спогадами про вас, хлопці: Ред, Фен-Шуй, Хохол, Сава, One More, Санич, Захар 💔🫡

Відбулося переусвідомлення хто я є зараз - це поєднання військової/психолога/психотерапевта. Працювати/бути в обох світах: цивільний/військовий чи точніше - вміння переходити між цими площинами і відчувати крізь себе як то, бути на їх перетині.
Залишатися при тому як психотерапевт в напрямі центрованої на особистості терапії. Бути конгруентною до інших і з собою, відчувати свою інконгруентність в моментах і йти з тим в терапію чи справлятися самій.

Єдність.
Не легко.
Так є.

Хто йде на війну, вже не повернеться таким яким був до того.
Приймаю те.

Навчилася відпускати навіть найближчих і найдорожчих, залишаючи для них двері відкритими: ти завжди можеш піти, не залежно від моїх почуттів/ставлення до тебе...але і можеш зайти в двері, якщо цей стосунок важливий/ціннісний для тебе.
Так є.

Важливою та несподіваною була відзнака, яку розглядаю як підтвердження того, що достатньо добре виконую свої обов'язки. Для мене то про роботу нашої групи/команди/підрозділу.
Вдячна за те 🫡

Про досвідПро шрами і татуЯ люблю свій вік.То про досвід. Про здатність дозволяти і відчувати, аналізувати, приймати або...
17/07/2025

Про досвід
Про шрами і тату

Я люблю свій вік.
То про досвід.
Про здатність дозволяти і відчувати, аналізувати, приймати або йти за власним бажанням. Залишати без сумнівів та жалю.

Все має свій початок та свій кінець.
Така закономірність.

Завершення завжди є початком чогось іншого. Не завжди приємного, очікуваного, але іншого.

І приймати те не завжди легко.

Досвід залишає свої сліди.
Інколи то шрами.

Вони залишаються після болю.
Коли болю буває багато, то і кількість шрамів зростає.
І разом з тим зростає і больовий поріг.
То як тату - тисячі маленьких порізів...

В мене високий больовий поріг.

Вже не плачу.
Після чергової звістки про смерть побратима ця здатність зникла.
Вже декілька місяців.

З трепетом спостерігаю, коли бачу сльози, нехай такі скупі, у хлопців.
Бо коли всередині забагато болю, гніву, злості, розчарування, розгубленості і ще купа всього, то залишаються лише сльози.
І то добре якщо вони ще є.

Вдячна їм за те, що дозволяють їх бачити.

Про тату.

Кожне з них для мене має свої сенси та глибину.

Компас вікінгів - то про яким би не був шторм та негода, завжди знайдем шлях додому.

Вовк Фенрір - символ Рагнарьоку - здатність пережити знищення свого світу і почати з початку.

Шамани він та вона - то про довіру до себе, до свого імпліцидного досвіду, інтуїції, відчуттів.

Валькірія - прийняття смерті, хоробрість, сила, витривалість.

Норни та павутина долі - поєднання та прийняття минулого/сьогоднішнього/майбутнього в їх тісносплетінні.

Дракон - нестримність, рух, міць, нескореність.

Фенікс - здатність горіти і відродитися знову.

Меч - честь, здатність відсікати, відстоювати своє.

Ігдрасіль - джерело сили, отримувати підтримку з глибин.

Олень - зберегти себе, коли емоцій та переживань навколо забагато і коли відчуття/ емоції/стани іншої людини проживаєш на своєму тілі і безпосередньо в тілі. Витримати та зберегтися, щоб йти далі.

Мені відгукнулися слова Кіану Рівза: вибачати, не означає забути.

I forgive but never forget.
Forgiveness means letting go of the pain and anger that have held me captive .
It's not about ignoring the wrong was done. But about granting myself the peace and deserve.

I don't forget that happened.
Not to hold it against anyone.
But to learn to grow and to protect myself.

Forgiving doesn't mean I condone that happened. Or that I'm willing to let the same mistake happen.
It means I choose to move forward without carrying the weight of resentment.

But I keep the memory alive.
It's a part of me reminding me to stay strong.
Forgetting would be like discarding the lesson I've gained from that experience. It would be like erasing the painful. Yet valuable insights that have shaped who I am today.

Memories are like scars they no longer hurt but they tell stories. They remind me of that I've survived and how far I've come.
Both forgiveness and memory are eventual forgiveness heals memory strengthens

I forgive to be free.

Мої рефлексії  #зсу🇺🇦Мої рефлексіїЗа цих півроку побачила більше нашої України ніж за все життя: Донецька, Дніпропетровс...
21/02/2025

Мої рефлексії #зсу🇺🇦
Мої рефлексії

За цих півроку побачила більше нашої України ніж за все життя: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька область і не лише... Поля, міста, села, люди.

Коли вранці встаю і знаю куди, для чого і заради чого я тут та йду.

Коли ввечері в думках бачу очі кожного з тих, з ким спілкувалася.
Їх лиця. Переживання. Біль. Розгубленість. Розчарування. Гнів та агресію із неймовірною силою попри втому та виснаження. Чую сміх. Жарти і голоси цих мужніх хлопців. Стійкість скель, які кришаться, тріскаються, але стоять за життя.

Для мене легко спілкуватися як то кажуть з "попаяними", тими, кого називають птсрщиками, хто пройшов пекло, тими, хто вистояв, стоїть і знову йде в те пекло. Тими, в кого купа контузій, в кого, як вони кажуть в голові той звук: "то радіо FM налаштовується" як хлопці кажуть з посмішкою і після слів, що той звук не зникне -- "та вже звик" і... знову посміхаються. Так щиро та відкрито. Як відмовляються від таблеток, які їм прописують лікарі і говорять "та сам справляюся, зможу!"
І кожного разу по завершенні спілкування кажу "дякую ". Дякую за те, що ви є, за те, що робите, за те, що стоїте.

Мене дуже злить, коли з військових роблять тих, ким лякають, що вони неадекватні.
Так, вони бачили і бачать смерть, нищили і знищують ворога -- бо то їх робота. Вони стоять тут, щоб там могли жити їхні сім'ї, родини та всі інші.
Вони витримують багато речей, які не відомі для цивільних.
Вони часто не мають що розповісти рідним і не розповідають, що бачили і що бачать та пережили, пройшли -- бо то інший світ, в якому все настільки просто, що про те можуть зрозуміти лише побратими. Не засуджуючи. З чорним гумором. Бо як кажуть -- хто був у армії, той в цирку не сміється. Якось так...

Мене хлопці питають: як ти витримуєш всі наші історії та розповіді? Як ти сама?
А я завжди норм. Так є. Так має бути. Бо вони мене наповнюють. Дають сили.

Так є, що через високу емпатійність чи то емоційну чутливість, вдень назбирані відчуття та переживання не дають заснути. Тоді часто люблю дивитися в ніч. І тоді, коли вдалині чути звуки вибухів, і коли дивлюся на нічне зоряне небо, на вогні нічного сплячого міста. То про життя для мене. Про стояти і бути.

Коли розмовляю з кожним і розумію, що можу наступного разу вже не зустріти чи дізнатися, що когось немає... загинув.
І моє власне кладовище загиблих збільшується... і кожного разу дозволяю собі сльози, щоб оплакати втрату кожного.

А потім приходить гнів та лють. Не злість. А саме гнів та лють. Холодні. Як вишкір хижого звіра, який рветься знищити ту нечисть, яка прийшла на нашу землю.
Але... знову бачу їх очі і знаю, що маю прийти із посмішкою, теплом. Щирими. Бо вони одразу відчують нещирість. Тут все простіше. Біле та чорне. Відверто. Оголено. Як відкритий нерв.

Я продовжую консультувати як психотерапевт цивільних. Жінок. Підлітків. Не цивільних чоловіків. Таке моє рішення.
Контакт із ними для мене є містком між двома світами.
Як сказала моя психотерапевтка, коли я тільки починала службу: хочу, щоб ти зберегла нашу ЦОТну (цетровану на особистості іншого) ідентичність: прийняття, щирість, конгруентість, чути іншого і себе в тому процесі. Про бути поруч і приймати.
То для того, щоб мати гнучкість існувати в обох світах.

Що наповнює? Родина, братИ, оченята нашої маленької Міри, тепло колег, які поруч та друзі, яких зовсім мало, але вони щирі. Від самих хлопців та дівчат з якими спілкуюся та працюю.

Не знаю, що буде далі і як буде далі, але саме тут я щаслива та відчуваю всю повноту ЖИТТЯ.

Так є.

Нижче, в більшій мірі, я буду описувати як то в мене, бо в кожного може бути щось спільне і щось відмінне. Але спочатку ...
19/06/2024

Нижче, в більшій мірі, я буду описувати як то в мене, бо в кожного може бути щось спільне і щось відмінне.

Але спочатку дещо більше про РДУ.
РДУГ У ДОРОСЛИХ
Розлад дефіциту уваги та гіперактивності у дорослих (РДУГ, СДУГ, ADHD) – нейро-біологічний розлад, для якого характерні порушення здатності концентруватись, імпульсивність, гіперактивність. Іноді цей розлад можливий без гіперактивності і, в деякій літературі, таку форму називають просто РДУ. У 2-5% дорослих є цей розлад.

Ще кілька десятиліть тому вважалось, що РДУГ може бути виключно у дітей та підлітків, а з віком його можна “перерости”. Така ідея пов’язана з тим, що фактично цей розлад зумовлений недостатнім функціонуванням певних ділянок мозку, які відповідають за контроль, планування, утримання уваги. І було прийнято вважати, що з віком ці ділянки мозку починають функціонувати краще і проблема зникає. Проте це не так. Деякі люди, які мали РДУГ в дитинстві, справді в дорослому віці можуть “перерости” або досить добре адаптуватись і компенсувати ці симптоми. Але у багатьох і в дорослому віці спостерігаються проблеми. Гіперактивність у дорослих може зменшитись, а от імпульсивність, складнощі з концентрацією триватимуть.

Основні фактори, через які виникає розлад дефіциту уваги та гіперактивності це – генетика (якщо у когось з батьків є цей розлад, з великою ймовірністю він може бути і у дитини), середовище і соціальна складова (діти, які в дитинстві мали недостатньо безпечне середовище, мають більше ризиків), проблеми під час розвитку (якщо були проблеми з центральною нервовою системою в значущі періоди розвитку).

ТИПИ РДУГ
Виділяють три типи РДУГ:

РДУГ з посиленою гіперактивністю (людина не може всидіти на місці, перебиває співрозмовника, імпульсивно реагує, метушиться, емоційно реагує, не може дочекатись своєї черги);

Розлад дефіциту уваги та гіперактивності з посиленою неуважністю (людина не може зосередитись на завданні, відчуває труднощі з організацією інформації, важко виконує чужі інструкції, швидко втрачає суть розмови);

РДУГ змішаного типу (може комбінувати будь-які прояви попередніх двох типів).
РДУГ діагностика може виявити в тому числі і тип розладу. Розлад дефіциту уваги та гіперактивності є фактором ризику і для розвитку супутніх захворювань – розлади настрою (в т.ч. депресію), тривожних розладів різних форм залежностей.

СИМПТОМИ СДУГ (ADHD)
Часто доросла людина може не підозрювати, що має РДУГ, вона просто знає, що має складнощі з виконанням повсякденних справ, інструкцій і з концентрацією. Може чути від інших, що вона лінива, неуважна і треба “просто перестати лінуватись і краще сконцентруватись”, але так не працює. Деякі необізнані люди навіть можуть вважати, що розлад дефіциту уваги та гіперактивності це вигадана хвороба. Але це справжній діагноз.

Тому важливо знати симптоми РДУГ у дорослих:

👉імпульсивність;
👉проблеми з виділенням пріоритетів;
👉складнощі з плануванням і дотриманням планів;
👉проблеми з фокусуванням на задачах (особливо нецікавих);
👉складності з відчуттям часу, запізнення;
👉дезорганізованість;
👉труднощі з сидінням на місці;
👉забудькуватість;
👉проблеми з завершенням справ;
👉труднощі з підтриманням мотивації;
👉сильна фіксація і концентрація на чомусь, що цікаво.
Це основні симптоми СДУГ у дорослих.

Отже, як починається мій ранок.

Коли я ще в напівсні, то мій розум вже прокинувся і ті думки без мого відома вже почали бігати туди-сюди, летіти в шаленому і хаотичному русі🤦‍♀️і встаю вже роздратована🤯, хоча буваєі по іншому, якщо сон був повноцінним (6,5 -7 год). Ні на кого, а на саму себе.
Для того, щоб мінімалізувати вранішній неспокій з вечора, завчасно, готую собі все для кави.
Бо час вранці кудись зникає 🤗
Тому на ранок маю чітку схему, що за чим роблю (це лише одна схема в системі моїх схем та стуктур😁.
Якщо щось в цій схемі змінити, то одразу відчуваю паніку, роздратування, злість, гнів.
Раніше, коли зранку до мене щось говорили, просили зробити, часто про те забувала, а також забувала і про те, що мала робити тут і зараз - і відчувала розгубленість, роздратування, а також відчуття провини.
Але в тому моєї провини не було, то про виконавчу функцію мозку (в наступному дописі розкажу більше) який не може отак одразу взяти і включитися - для того треба зосередження, концентрація уваги, а з цим в людей з РДУГ і є проблема.
Але на ці особливості емоційного стану підсвітила моя донька і допомогла зрозуміти, сама того не усвідомлюючи.

Як то було.
Вранці, коли збиралися на роботу та навчання, вона, тоді ще підліток, дуже агресивно реагувала на мої слова, дотики, прохання. Спочатку я списувала те на підлітковому агресію, але потім, по відчуттях, зрозуміла, що то про інше.
Вона зранку одягала навушники і я намагалася мінімалізувати нашу взаємодію - дати їй можливість побути в своєму.
Тепер, завдяки їй, я теж починаю ранок з музикою - я слухаю важку музику (рок), то допомагає мені на певний час не чути частину хаотичних думок і краще планувати дії та час вранці.

Вдячна моїй донці, за те, що багато чому вчилася завдяки їй і об неї: коли в неї було багато інтенсивних емоцій, розуміла, що їх не треба блокувати (не казати: "припини злитися, плакати і т.д."), вчилася безумовно її приймати, її різність та іншість.

До 10 років для неї була надважлива потреба в тілесному контакті - обійми, дотики, сидіти на руках, поруч. Неусвідомлено давала те (може і не настільки, скільки їй хотілося, нз, то знає лише вона 😘)

Тепер розумію, що для дітей з РДУГ спектром є надважливим тілесний контакт, близькість, візуальний контакт, можливість ротом говорити про свої емоції (але спочатку батьки мають того навчити дитину - вербалізувати, давати назви своїм емоціям, відчуттям, станам), бути прийнятими такими, як вони є, у всій своїй іншості і в тому, що їх "завжди багато".

До речі, кожен раз, коли пишу пост, то маю перечитати його декілька разів, бо завжди знайду помилку або слово, що було в голові і я думала, що написала його, а виявляється ні - воно залишилося в голові, бо думка полетіла занадто швидко 🤗💁‍♀️🤦‍♀️

Мені дуже імпонують сюди слова Карла Роджерса, засновника напрямку, в якому працюю:
" Я розумію, що якби я був стабільним, розумним і статичним, я б жив у смерті.
Тому я приймаю плутанину, невпевненість, страх і емоційні злети і падіння, тому що це ціна, яку я готовий заплатити за життєрадісне, заплутане і захоплююче життя."

Чи спостерігаєте ви в себе особливості спектру РДУГ?

Які вони?

Як то у вас?

Часто в дитинстві в мене було відчуття, що зі мною щось не так.Я не могла собі пояснити чому були такі відчуття, але вон...
08/06/2024

Часто в дитинстві в мене було відчуття, що зі мною щось не так.

Я не могла собі пояснити чому були такі відчуття, але вони були. Я здавалася собі інопланетянкою 🤦‍♀️

Їх підсилювали питання рідних: "Чому ти не можеш встояти на місці спокійно?" "Від твого гойдання/крутіння ногою вже голова запаморочилася!"
А я не могла пояснити. В мене була та потреба руху.
Просто була.

А ще думки. Вони летіли, кружляли, на зміну першим 600 прилітали інші.
Я часто щось розбивала, губила, не пам'ятала де що залишила і весь час звинувачувала в тому себе - глава, роззява, неуважна!

І хаос та накопичення.
Хаос в речах навчилася маскувати, щоб не бачили. Натомість з'явилася звичка систематизувати.
Якось батько в розмові-роздумі сказав: "Ліля, мавпа, для того, щоб дістати банан, який високо на дереві, шукає палицю, щоб збити його" і я підлаштувала ту фразу під себе. Я вчилася систематизувати (і то мова не про одну систему схем🙂) але тоді я не знала, що то так називається, бо була навіть не підлітком. Але так намагалася справлятися з хаосом в голові, забудькуватістю.
А от з накопиченням було важче: купа непотрібних коробочок, незавершених записників, накопичених книг та журналів, блокнотів, хламу. Потім все було схоже і в ПК.
І, класика: коли починала робити одне, але переключалися на інше і зовсім забувала про розпочате, потім ще інше...

Дуже важко було і зараз також завершувати розпочате.

В дитинстві я "влетіла" в читання і в шаленому темпі перечитувала книжки - то був мій світ, де герої оживали і це були цілі фільми.
Найважче було з навчанням, коли вчитель задавав питання і я розуміла, що знаю відповідь, але в голові був такий шалений рій думок, що поки серед них знаходила потрібну, то відповідь вже всі дали. А я знову звинувачувала себе, що недостатньо швидка, повільна, тупа.

Про зараз: то читати одночасно мінімум 2 книги і не факт, що дочитаю до кінця🤦‍♀️
Важко було сконцентруватися під час уроків, коли пояснювали матеріали, бо випадала, "застрягала" в потоці своїх швидких думок, як мені здавалося, на секунду, а в реальності - на декілька хвилин. І то знову викликало тривогу, страх. Коли в диктантах завжди знаходилася бодай одна пропущена буква, а то і слово.
Але найважче було з емоціями.
То зараз я розумію, що це називається підвищений рівень чутливості, емпатійності. А тоді це був разючий дисонанс, коли відчуваєш емоційний стан людини і він зовсім інший від того, який вона озвучує.

Це про складність бути у великому натовпі людей - бо то як хаос емоцій, які проходили через мене - приємні, неприємні, інтенсивні чи ледь помітні.

Коли після школи,технікуму приходила виснажена і зовсім не заняттями, а надлишком від відчуття емоцій інших.

То як бути емоційним індикатором, який не вимикається.

На якихось рівнях підсвідомості я навчилася скомпенсовуватися: обожнювала природу, зоряне небо, кожну пору року, особливо осінь, читала, малювала, займалася гімнастикою, танцями, писала вірші (перший написала у 8 років про осінь).

А ще більше я любила бути на самоті.
То дивувало батьків.
Батько часто казав мені: вийди вже з дому, погуляй.
Тоді я писала:
"Тиша навкруг – я стою наодинці,
А думи летять неначе ординці.
Летять в далину, летять в висоту,
За обрій несуть мою самоту."

В підлітковому віці я вперше відчула в собі щось велике, стрімке, нестримне - то була агресія.

Але про неї ніхто не знав.

Бо її було настільки багато, що було страшно дозволити їй вийти хоч трішки, щоб вона не зачепила інших. Агресія такої сили, як атомний реактор, який постійно треба контролювати, щоб він не вибухнув.
А ззовні я була привітна, постійно усміхнена дівчинка, готова всім допомогти.

Тоді я не знала про те, що в деяких людей мозок може працювати по іншому - не бути нейротиповим.
Що є поняття підвищеної імпульсивності, емпатійності, сенсорної чутливості, гіперактивності - то про розлад дефіциту уваги та гіперактивність.

Ні, діагноз мені не ставили, бо в нас не особливо люблять діагностувати РДУГ (ще інколи кажуть синдром дефіциту уваги і гіперактивності СДУГ), часто все списують на тривогу, депресію.

Прояв РДУГ у жінок і чоловіків різний.
Якщо в хлопчиків то про підвищену активність, неспокій, який проявляється в поведінкових реакціях, то в дівчаток він маскується і проявляється як постійний внутрішній неспокій, тривога.
Більше про це тут https://www.facebook.com/share/p/xg85K6feMaTUA5uR/

Лише минулого року, коли прочитала книгу Габора Мате "Розсіяний розум " Видавництва СМАКІ, змогла сама собі сказати, що я НОРМАЛЬНА.
Просто ІНША.
Не нейротипова, а маю спектр РДУГ.

Люди зі спектром РДУГ високоефективні, вони можуть багато працювати, одночасно виконувати декілька завдань, за день переробити купу справ, але... вони розплачуються за те швидким виснаженням та втратою концентрації уваги.

В ФБ є гарна сторінка з матеріалами про РДУГ Дзиґа - життя з РДУГ

Про РДУГ.

П'ять ознак РДУГ:

1. Гіперфокус. Парадоксальна здібність із головою занурюватися в улюблені справи, але разом з тим людина у стані гіперфокусу не звертає уваги на те, що відбувається навколо. Людина може гіперфокусуватися не лише на тому, що їй подобається (хоча зазвичай саме так), але й на інших справах.

2. Труднощі з контролем емоцій. Коли людина бореться із РДУГ, вона витрачає стільки розумової енергії, що вона не здатна витримати емоції розчарування чи втоми.

3. Імпульсивні покупки, імпульсивна поведінка та відсутність мані-менеджменту. Людина із РДУГ має розуміння того, що не може дозволити собі ту чи іншу покупку, але піддається імпульсам заради дофаміну (багато дофаміну). Це стосується й різних залежностей: людина із РДУГ не може контролювати свої бажання. Також під впливом імпульсів може допускати необдумані вчинки.

4. Сліпота часу. Людина із РДУГ не може контролювати потік часу, що стає причиною частих запізнень, прокрастинації та гіперфокусу, а дотримання графіку/розкладів часто буває неможливим. Це своєю чергою призводить до проблем на роботі чи в університеті. Також важко розрахувати необхідний для виконання завдання час.

5. Люди із РДУГ високофункціональні, але вся їх робота та обовʼязки повсюди розкидані.
Це означає, що люди із РДУГ не мають систематики чи якоїсь послідовності, а організація роботи заміняється хаосом.

Взяла на сторінці Nataliia Felbaba (дякую 😉)

Чому я вирішила написати про це?

Тому що в роботі з клієнтами доволі часто зустрічаються дорослих із спектром РДУГ і чую від них питання: " Скажіть, а я нормальна/ний?" Так, нормальні, просто інші. Не нейротипові.

А працюючи в ліцеї із дітьми, могла спостерігати розгубленість батька вчителів, коли вони не могли зрозуміти як поводитися з дітьми, які проявляють ознаки спектру РДУГ.

І їм потрібна допомога в тому розумінні і батькам, і вчителям, але найбільше дітям, щоб бути прийнятими, а не відкинутими, зрозумілими, а не з наліпленим ярликом.

Тому в наступному пості я продовжу свої роздуми на дану тему.

Рекомендую книги на дану тему: Габор Мате "Розсіяний розум"
Рассел А.Барклі, PhD "Як опанувати розлад з дефіцитом уваги та гіперактивністю"
Едвард Гелловел, Джон Рейні "РДУГ: перезавантаження"

#РДУГ #сдвг #консультаціяпсихолога #психотерапія #психотерапевт #консультаціїонлайн

Про самотність.Про дозвіл.Про СПІВчуття. Чи вмієте ви приймати, приймати від інших для/за для себе?Приймати те, бути в т...
24/05/2024

Про самотність.
Про дозвіл.
Про СПІВчуття.

Чи вмієте ви приймати, приймати від інших для/за для себе?

Приймати те, бути в тому, чого раніше не було в життєвому досвіді?

Коли інші безумовно пропонують, дають, дозволяють бути, спробувати відчути те, чого не знаєш - то як зрощувати дерево, яке зовсім тендітне і звикло само виживати та дбати про власний ріст - вбирати корінням, стовбуром, листям все, що допомагає йти в ріст. Але бути в тому самому/самій.

Але ще важче бути у тому процесі з кимось. З ІНШИМ.

Важко бачити пошук ІНШОГО і не почати робити щось за нього. Дозволити іншому бути в його пошуку, тому що він має сам знайти цей шлях.
Бо Шлях потрібно пройти самому.
Це про страх, розгубленість, злість... на інших, а найбільше на себе.

Це про цінність народження, народженого, здобутого, віднайденого.
Про дати право собі спробувати взяти те, що пропонують. Пропонують не за щось, а просто так, безумовно "я тобі даю, не вимагаючи нічого взамін..."

Але то дуже важко.
Важко, коли в життєвому досвіді немає такого, такого, чого не було, не давали.
Не знаєш як то...
Є страх, що ж буде , якщо візьму?
Що буде зі мною?
Що відчуватиму?
Що з тим робити?

Коли звичним є покладатися лише на себе.
Вірити лише собі.

Вміти віддавати, віддавати, віддавати... але не знати як то приймати...

Мені то про дозволити довіритися собі в своєму страху, соромі, розгубленості, можливо, відчаї спробувати.
Спробувати по іншому.
І вибрати СЕБЕ.
Без засудження. Без звинувачення. Можливо, із соромом, страхом, але дозволити обрати себе, дати собі дозвіл, взявши на себе за те відповідальність за СЕБЕ САМОГО.

Також то про страх повірити, що інший чи інші можуть бути поруч.
В контакті.
Зі щирістю.
З теплом.
З тобою.
Не за щось. А просто БУТИ і ДАВАТИ. Приймати.
Давати простір.
Бо ТИ Є.

Для мене в тому є багато про СПІВчуття. Про підтримку.

Я чуюСЯ та відчуваю з ТОБОЮ.
Про "Я ПОРУЧ".
Не всупереч чи задля чогось, а тому що пропоную зі щирістю та відвертістю, навіть тоді, коли самому витримувати важко те очікування вибору іншого.
Важко витримувати очікування і не рятувати, "причиняти добро", "народжувати за когось", а дозволити іншому САМОМУ РОБИТИ СВІЙ ВИБІР.

І це про ГОТОВНІСТЬ БУТИ З ТОБОЮ В ТВОЄМУ ПРОЦЕСІ.
Це дозволити собі ОБИРАТИ СЕБЕ, а не інших.
Бути найперше в контакті з собою і чути себе.
Це важко.
Для того треба дозвіл.
В кого тобі потрібно взяти той дозвіл?
Чи питали про те себе?

#вибір

Про жіночністьПро стереотипиПро свободуЧас від часу в житті є перетини,які мають важливість)  дякую за новий погляд на р...
17/05/2024

Про жіночність
Про стереотипи
Про свободу

Час від часу в житті є перетини,які мають важливість) дякую за новий погляд на роботу з МАК. Цей досвід дав можливість отримати ключ до тієї частини та питань/відповідей, які залишалися для мене тіньовими, не достатньо осмисленими та усвідомленими.
Про жіночність.

Я ніколи не могла зрозуміти, чому, раз я жінка, то надімною як Домоклів меч, висять установки суспільства: те можна, те не можна, там повинна.
Дівчинка не повинна одне, а повинна інше, чому?
Чому АБО/АБО і не допускалося І ТАК... І ТАК може бути.

І я часто робила всупереч. Так, як вважала за потрібне для себе.
Я не феміністка. Ні.
Намагалася чути себе.
Вдавалося не завжди. І так буває))

Тому чотири карти, обрані мною (причому після великого супротиву, що то саме жіноча колода) спочатку були про щось таке, що окреме, не цілісне, не зрозуміле, що викликало злість, обурення, роздратування, коли на картинках ОБрази жінок змінювали одна одну.

Все ж обрала декілька.

Перша: жінка у платті, чи ніби весільний плаття-торт 🍰і вона відрізає по кусочку з того торта, як частинку себе задля когось. Когось маленького, якого можна розчавити, якщо не побачити. Але вона все одно відрізає нову порцію для подачі. Можна пофантазувати, що там у неї в іншій руці, за спиною ... Можна... 🤔

В неї немає задоволення від того, що вона робить, але вона продовжує те робити: знову і знову, знову і знову, так, ніби іншого сценарію немає. Це як зробити дію і в тому ж моменті здивовано/розгублено запитувати себе - стоп, а навіщо я те роблю? За для кого?

Хто знає?
В когось це дійство буде продовжуватися як день Бабака.

Або спробувати обрати інший спосіб.

Змінити.
Відмовитися.
Не бути зручною та комфортною.
Не догоджати.
То про вибір.

Друга карта: то про Звіра, що живе всередині, про Дракона))

Про те, що про його існування можна не знати, або боятися визнати його існування, або відчувати страх, щоб дати право йому існувати...
Чи дозволити собі зустрітися з ним, подивитися в очі і дати йому право бути частиною себе: опорою, захистом, підтримкою, безпечним місцем в частині власної сутності. Дати право на існування та прийняти дві свої частини, як жіночу, так і чоловічу: м'яку, тендітну, ніжну, приймаючу і рішучу, жорстку, виважену, сильну, стрімку. І не згоріти, не спалити, не розчинитися, а зберегти себе в цілісності власного Self.

Третя карта:
Про дорогу.
Про дозвіл на свій Шлях.

Коли взяти мінімум речей і поїхати...
Ще не знаючи куди і що буде далі.

Але вітер за вікном вириває хустинку і то відчуття руху захоплює своїм потоком, поривом і автомобіль мчить вперед... Якщо не втримати керування,то авто злетить з висоти у прірву...

То про відчуття польоту, руху та жаги до простору, про спробу вибору задля себе, з любові до себе.
Про дозвіл бути у своєму виборі.
Про дозвіл обрати СЕБЕ.

Четверта карта:
Про свободу та про вибір.

Вітрильник пливе в світанку чи в заході сонця. Вітер напнув вітрило і жінка стоїть, відкрита до вітрів, які наповнюють вітрило. Вона спокійна, відкрита до простору, до потоку вітру, до прохолоди, в ній відчувається легкість, сила, впевненість, вона вільна та насолоджується свободою.

Свобода, то як вітер, що наповнює вітрила, вона, наче птаха, ловить крилами потоки, щоб летіти далі...

В подорожі з нею можуть бути супутники, вона може дозволити їм покермувати біля штурвала, то про довіру до супутника. Але корабель належить лише їй і лише вона приймає рішення, скільки в подорожі вона буде не сама. Бо вона вміє пливти сама і в штиль, і в шторм, і в негоду та ремонтувати свого вітрильника.

То про її свободу.
Про право БУТИ.
Бути СОБОЮ.
Різною.

Тому пливти найкраще в партнерстві.
Тоді, коли кожен має власну свободу та право бути собою.

Як вітер... або летіти вдалину або стишитися в шелестінні листя... Щоб за бажанням мати можливість летіти ...

#психологліліябабичева
#психологІрпінь #психологбуча #консультаціяпсихолога #психотерапія #онлайнконсультація

Про внутрішню Я.Про емоції устами дітей.Як виявилося, мені легко працювати (навіть назвати важко те  роботою) з дітьми.Б...
10/05/2024

Про внутрішню Я.

Про емоції устами дітей.

Як виявилося, мені легко працювати (навіть назвати важко те роботою) з дітьми.
Бути з ними, то отримати дозвіл побути в їхньому світі.

Сьогодні почула від 7-8 річок:
- "Хижі динозаври "вичищають" слабких динозаврів, а безкрилий дракон - то символ захисту динозаврів " 🤔
- "Моя Внутрішня Я завжди незадоволена та ще й всі границі перейшла! Завжди всім незадоволена! "
- "А в мене немає внутрішнього Я, бо я його видалив"
- "Моя внутрішня Я мій мозок піхає ногами і все їй не так!"

І коли 10 - 11річки через метафору в лісі розповідають про свій характер та про емоції - то щось про мікс свободи/дозволу бути/проявлятися/ відчувати:

Дерево -тверде, як мій характер
Пружина - мене довго треба жать, щоб я роздратувалась; витривалість, терплячість;
Конвалія - я можу бути така красива, як конвалія.
Лопата - я можу досягти будь - якої мети; безпека, бо гостра; захист.
Дуже гостра палиця - мій характер, коли я розізлилася.
Серветка - але можу бути така м'яка, як ця серветка.
Квіти - доброта.
Лопата - гнів
Шишка - замкнутість,
Камінь - сум
Кора - любов до батьків
Тапок - злість
Камінь великий - спокій
Відро з попелом - сум
Щітка - відчуття комфорту
"Львівське Різдвяне"- почуття гумору
Знак СТОП - розуміння, що маю зупинитися , але не можу.
Столик - товариськість
Зав'ялий листок - втома
Конвалія - життєрадісність
Бузок - спокій
Квіточка - дитинство, спогади - тепло
Папороть - мирність - дружба, дружність.
Перчатка - самотність, бо без пари
Пружини - радість
Льодянка - сум
Частина з пластмаси - роздратування (бо відпала)
Сітка - гнів.
Колесо - сила,
Кусок дерева - гнів
Лампа - цікавість
Шлем зламаний - стійкість.
Тонка палиця - радість
Товста палиця - гнів
Спандекс із дроту - байдужість
Скло - агресія
Резина - велика злість
Піддон - твердість, опора.

В світі дитини може існувати цілий спектр емоцій тут і зараз, в цьому моменті. Дорослі не завжди можуть зрозуміти який саме сенс є за тією чи іншою емоцією, бо вони змінюють одна одну і в той же час активно існують і відчуваються.

Мені це про те, що діти бачать світ у своєму вимірі - іншому, різному, знаному лише ними. І щоб нам, дорослим його зрозуміти або принаймні, спробувати доторкнутися - потрібно весь час уточнювати, питати ротом "чи можеш ти мені розповісти про що то для тебе?"
Бути бережними до них. І до себе.

Дозвольте дітям БУТИ СОБОЮ.

Спостерігайте за ними, будьте поруч - то про дозвіл себе виражати в своїй свободі.
І тут мені імпонують слова Карла Роджеса:
"People are just as wonderful as sunsets if I can let them be… When I look at a sunset, I don’t find myself saying, "Soften the orange a bit on the right hand corner"… I don’t try to control a sunset. I watch with awe as it unfolds.”

"Я не намагаюся контролювати захід сонця. Я з благоговінням дивлюся, як це розгортається".
Люди такі ж чудові, як заходи сонця, якщо я можу дозволити їм бути...Коли я дивлюся на захід сонця, я не кажу: «Трохи пом’якшіть помаранчовий у правому кутку». Я не намагаюся контролювати захід сонця. Я з благоговінням дивлюся, як це розгортається».(Карл Роджерс)

Address

Kyiv

Opening Hours

Monday 08:30 - 22:00
Tuesday 08:30 - 22:00
Wednesday 08:30 - 22:00
Thursday 08:30 - 22:00
Friday 08:30 - 22:00
Saturday 09:00 - 20:00

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Кабінет психолога Лілії Бабічевої posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Share

Category