https://www.facebook.com/121994027659319/

Psychologist_Zakashanska, Kyiv (2026)

15/01/2026

Іноді проблеми, з якими ми приходимо, не вкладаються у рамки однієї методики — емоції, тіла, взаємини, мислення переплетені.
Інтегративний підхід в психотерапії визнає це. Він не обирає лише одну “школу”, а використовує різні методи, щоб підібрати те, що підходить конкретно вам.

Що це означає?
Коли ми працюємо над вами, ми звертаємо увагу не лише на думки чи поведінку, але й на тіло, почуття, стосунки та контекст.
Методики — це не догма, а інструменти: ми комбінуємо елементи, які дають максимальний ефект для вашої ситуації.
Ви — не просто “пацієнт стандартного сценарію”, а унікальна людина з власною історією, ресурсами і темпом.

Як це виглядає практично?
Ми починаємо з запитання: «Що саме вас турбує?» — і потім підбираємо найбільш релевантні інструменти: може бути емоційно-фокусована робота, робота з тілом, когнітивні техніки, системний підхід.
Ми адаптуємо план: якщо один спосіб не працює — ми змінюємо стратегію, не зачіпаючи вашу цінність.
Ми підтримуємо вас у “злитті” різних частин себе — думок, відчуттів, дій — у цілісну карту змін.

Навіщо це потрібно?
Бо коли ми працюємо лише “з тим, що видно”, або лише “з тим, що говоримо” — лишається багато невирішеного.
Інтегративний підхід дозволяє:
знаходити глибинні причини, а не тільки симптоми,
активувати різні ресурси (ментальні, тілесні, емоційні, соціальні),
створювати зміни, які тримаються — не лише “тимчасове полегшення”.

Хоч я працюю в конкретному терапевтичному підході, я глибоко ціную саме цей інтегративний погляд — він про системність, про людяність, про гнучкість.
💛 Якщо вам важливо знайти терапію, яка підлаштується під вас — запрошую на консультацію або терапевтичну сесію.

12/01/2026

Я — психологиня, яка практикує в психодинамічному підході. А це про глибину, сміливість і чесний погляд на себе.

У своїй терапевтичній роботі я обираю психодинамічний підхід, бо він дозволяє торкнутися того, що зазвичай залишається в тіні — глибинних переживань, тілесних реакцій, внутрішніх конфліктів, давніх історій, які досі звучать у сьогоденні.
Для мене психодинаміка — це не про «копання в минулому».
Це про наміру зрозуміти, чому ми живемо саме так, як живемо, і як непомітні внутрішні сили впливають на наші вибори, стосунки, реакції та кордони.
Моя робота — про чесність, довіру і справжні зміни

Якщо ви хочете:
- зрозуміти, чому повторюють одні й ті самі сценарії у стосунках;
- чому з’являється тривога, сором, провина або внутрішня порожнеча;
- як відділити свою історію від очікувань інших;
- як нарешті перестати «нести» те, що не належить їм.

Мені важливо створити простір, де можна:
- говорити без страху бути засудженим;
- показувати свої суперечливі частини;
- відчувати себе цілісно;
- торкатися болючого — але не самотньо.

Як я працюю
Мій стиль — уважний, спостережливий, глибокий.
Я не просто слухаю слова — я слухаю мову тіла, паузи, несказане, емоції, які відчуваються, але не називаються.

Ми разом досліджуємо:
- які внутрішні частини впливають на ваші рішення;
- чому ті чи інші реакції виникають автоматично;
- як минулий досвід формує теперішні стосунки;
- що заважає вам бути собою — без ролей, без масок, без боротьби.

Отже,
Для людей, які хочуть змін не тільки в поведінці — а в тому, як вони живуть, відчувають, будують близькість і ставляться до себе.

08/01/2026

Сказкотерапія — це психологічний метод, у якому казка стає інструментом глибокої роботи з емоціями, досвідом і внутрішніми станами.
Це не “дитячі історії”, а символічна мова, через яку психіка може безпечно виразити те, що важко сказати прямо.

У чому суть методу?
Казка працює як метафора: сюжет, герої, конфлікти, перешкоди і перемоги відображають ваш внутрішній світ.
Через історію стає легше побачити приховані страхи, старі моделі поведінки, непрожиті емоції чи невисловлені бажання — так, наче ми дивимось на себе з боку, але дуже делікатно.

Як це відбувається?
ви створюєте або обираєте казку, яка відгукується вашому стану;
разом ми досліджуємо персонажів, образи, символи;
звертаємо увагу на те, з ким ви себе асоціюєте;
шукаємо нові варіанти розвитку сюжету — а отже, і нові способи реагування, вибору та поведінки.

Що дає сказкотерапія?
- дозволяє м’яко прожити емоції, які складно назвати прямо;
- знижує рівень внутрішнього напруження і страху;
- відкриває доступ до ресурсних станів через образи;
- допомагає зрозуміти, що саме заважає, та побачити шлях до змін;
- однаково ефективна для дітей, підлітків і дорослих — адаптується під вік та запит.

Кому підійде?
- тим, хто складно говорить про емоції, але легко фантазує;
- тим, хто відчуває застрягання, повторення сценаріїв, внутрішню плутанину;
- дітям, які легше висловлюють себе через гру й образи;
- дорослим, які хочуть спробувати м’який, але глибокий спосіб терапевтичної роботи.

Хоч я працюю в іншому підході, казкотерапія завжди була для мене важливим інструментом м’якого дослідження внутрішніх процесів — вона дає той особливий доступ, який іноді не відкривається через прямі розмови.

05/01/2026

У психології виділяють чотири основні моделі прив’язаності:
безпечну, тривожну, уникаючу та амбівалентну.
І кожна з них визначає наш стиль кохання — як ми говоримо про почуття, чого боїмося і що очікуємо один від одного.

1. Безпечна прив’язаність
Формується там, де дитячі почуття не знецінювали й не ігнорували.
Доросла людина з таким типом ніби несе всередині спокійне знання:
«На близькість можна опиратися».

Характерні риси:
- легкість у відкритості
- здорова автономія
- чесні розмови без страху
- партнерство без втрати себе

Стосунки з такою людиною — це простір діалогу, а не здогадок.

2. Тривожна прив’язаність
Виростає у середовищі нестабільної любові: сьогодні тепло, завтра — холодно.

Дитина засвоює:
«Щоб мене не покинули, я маю заслужити любов».
У дорослому житті проявляється як:
- страх розриву
- надмірна чутливість до змін у поведінці партнера
- залежність від уваги
- постійне очікування загрози

Це той випадок, коли почуття біжать швидше, ніж логіка.

3. Уникаюча прив’язаність
Формується там, де дитячі емоції не помічали або вважали «зайвими».
Тоді народжується внутрішнє правило:
«Опиратися на інших небезпечно. Я впораюся сам(а)».

Прояви у дорослому житті:
- уникання глибоких розмов
- дискомфорт від емоційної близькості
- фокус на незалежності
- відстороненість, за якою ховається потреба в любові

Таким людям легше піти, ніж зізнатися у вразливості.

4. Амбівалентна прив’язаність
Формується там, де реакції дорослих були суперечливими та непослідовними.
У зрілому віці це стає внутрішнім конфліктом:
«Я хочу бути поруч — і водночас боюся близькості».

Характерні ознаки:
- емоційні коливання
- труднощі в розумінні власних бажань
- близькість як одночасне притягання і загроза
- постійне очікування відмови

Тут любов і тривога переплітаються так щільно, що здаються одним цілим.

31/12/2025

Ви погодитесь, новий рік сам по собі нічого не змінює.
Але він може стати маркером, який допоможе нам сказати:
«Тут я починаю по-іншому».
І запланувати кроки, що підтримають не обіцянки, а внутрішні зміни.

Тому цього року мій віш-ліст вам — не про речі.
Він про внутрішні рішення, які впливають на якість життя, стосунків і ставлення до себе.
(докладніше в каруселі)

І найважливіше.
Цей список не зобов’язує.
Він підтримує.

І якщо хочеться, щоб ці внутрішні рішення стали не просто словами, а реальними змінами — з цим може допомогти психолог.
Терапія — це простір, де ці бажання поступово стають діями.

Можливо, саме зараз варто запланувати свої візити на наступний рік
і почати не «нове життя», а життя, де вам добре з собою.

31/12/2025

Ви погодитесь, новий рік сам по собі нічого не змінює.
Але він може стати маркером, який допоможе нам сказати:
«Тут я починаю по-іншому».
І запланувати кроки, що підтримають не обіцянки, а внутрішні зміни.

Тому цього року мій віш-ліст вам — не про речі.
Він про внутрішні рішення, які впливають на якість життя, стосунків і ставлення до себе.
(докладніше ву каруселі)

І найважливіше.
Цей список не зобов’язує.
Він підтримує.

І якщо хочеться, щоб ці внутрішні рішення стали не просто словами, а реальними змінами — з цим може допомогти психолог.
Терапія — це простір, де ці бажання поступово стають діями.

Можливо, саме зараз варто запланувати свої візити на наступний рік
і почати не «нове життя», а життя, де вам добре з собою.

29/12/2025

Що таке психодинамічний підхід?
Психодинамічний підхід — це сучасна форма психотерапії, яка розвинулася з класичного психоаналізу, але орієнтована на більшу гнучкість і адаптивність. Його суть — в тому, що несвідоме, минулі переживання і внутрішні конфлікти відіграють ключову роль у тому, як ми живемо сьогодні.

Основна концепція
Усі ми — не лише те, що усвідомлюємо. У нашій психіці присутні мотиви, бажання, внутрішні голоси, які діяли раніше й досі мають вплив.
Ті частини, яких ми не помічаємо (страхи, образи, первинні моделі взаємодії) — формують поведінку, емоції, вибір.
Мета терапії: не просто полегшити симптом, а допомогти вам зрозуміти причину, інтегрувати досвід і створити стійкі зміни.

Переваги
Глибоке самопізнання: ви не просто реагуєте на те, що бачите — ви досліджуєте, що лежить за цим.
Зміни, які залишаються: коли причина усвідомлена, новий спосіб бути витривкіший.
Покращення стосунків: працюючи з вашим внутрішнім світом, ви змінюєте й те, як взаємодієте з іншими.

Обмеження
Процес може бути тривалішим, ніж короткі рішення.
Для гострих криз може знадобитися спершу стабілізація.
Ми працюємо з глибшими шарами — і це потребує готовності на дослідження.
Чого очікувати
Регулярні зустрічі з терапевтом, присвячені не лише “що сталося цього тижня”, а й “що це означає для мене”.
Відкритість до власного внутрішнього світу — до того, що можна було ігнорувати.
Зростання всередині: більше усвідомлення, більше вибору, менше автоматизму.

Якщо вам цікава ця терапія — або ви просто шукаєте підтримку без жорстких рамок «що саме треба виправити», — я запрошую вас на консультацію.
💛 Разом ми створимо простір для дослідження, зміни і вашого внутрішнього зростання.

26/12/2025

Хочу поговорити про те, як саме ми навчаємося — і як це використовується у терапії, коли потребуємо змінити звички, реакції або погляди на себе. У контексті КПТ особливо виділяють чотири типи навчання — ось вони.

Чотири типи навчання
Класичне обусловлення — коли певному стимулу (наприклад, ситуації, слову, звуку) починає відповідати автоматична реакція, навіть якщо раніше такої не було.

Оперантне обусловлення — коли ми навчаємося за допомогою наслідків: якщо поведінка приносить винагороду — повторюємо; якщо покарання — уникаємо.

Когнітивне навчання — це коли змінюємо не просто поведінку, а самі думки, переконання, ставлення до себе і свого досвіду.

Соціальне навчання (навчання через моделювання) — коли ми навчаємося, спостерігаючи за іншими: їхньою поведінкою, реакціями, моделюючи нові способи бути.

Навіщо це знати?
Коли ми розуміємо, як саме ми навчилися певним реакціям чи моделям (наприклад, боятися, уникати, вважати себе “недостойним”), ми отримуємо можливість зупинити “автомат” і створити новий сценарій. Навчання — це не лише про засвоєння, а про вибір і зміну.

Як це відбувається в терапії?
• Ми визначаємо: який тип навчання керує тим, що ви переживаєте (наприклад, реакція: «я завжди провалююсь» → може бути результатом когнітивного навчання).
• Працюємо: змінюємо думки, нова поведінка, моделюємо бажаний спосіб реагування.
• Закріплюємо: створюємо нові патерни, щоб вони стали “звичними” — через повторення, рефлексію, підтримку.

Хоч я працюю в іншому терапевтичному підході, ніж традиційна КПТ, — це не означає, що знання про типи навчання не корисні. Навпаки — розуміння того, як ми вчимося і змінюємося, допомагає кожному з нас.

Якщо хочете глибше розібратися, які саме шаблони поведінки чи думок тримають вас “на паузі” — запрошую на консультацію чи терапевтичну сесію. Разом знайдемо те, що працює саме для вас.
Запишіться — і ми разом створимо новий досвід навчання… того, що допомагає вам жити краще.

22/12/2025

Теорія прив’язаності: як наш ранній досвід формує дорослі стосунки
Уявімо, що наша психіка — це сад. Те, як з нами поводилися в дитинстві, — це ґрунт, у якому проростає здатність будувати зв’язки.
У перші роки життя дитина вчиться найважливішому — довіряти чи боятися, тягнутися до іншого чи закриватися. Саме з цього зароджується тип прив’язаності.

Що таке прив’язаність?
Прив’язаність — це не просто емоція, а спосіб нашої нервової системи реагувати на близькість.
Це те, як ми шукаємо підтримку, як заспокоюємось і як відкриваємося іншій людині.
Джон Боулбі, автор теорії прив’язаності, показав: рання взаємодія з батьками формує своєрідну “внутрішню карту”, за якою ми орієнтуємося у дорослому коханні, дружбі й партнерстві.

Як виникає наш тип прив'язаності?
Психічний “каркас” прив’язаності складається з того, наскільки батьки були:
- емоційно присутніми
- уважними до потреб
- стабільними у своїх реакціях

Якщо дитина відчувала тепло, турботу та передбачуваність, формується відчуття:
«Я у безпеці. Люди поруч — надійні».

Якщо ж батьківські реакції були хаотичними, холодними або суперечливими, дитина вчиться іншому:
«До близькості потрібно ставитися обережно».

16/12/2025

Якщо ви живете у постійному напруженні, тривозі, відчутті втоми, розгубленості чи внутрішнього відчутті глухого кута — з цим не потрібно залишатися наодинці.

Новий рік часто починається з планів для тіла й зовнішнього життя, відпусток, абонементів в тренажерний..
Та не менш важливо подбати і про ментальне здоров’я.

У мене в психологічному просторі можна зупинитися, видихнути й розібратися з тим, що насправді відбувається у вашому житті.
Без оцінок. У безпечному й підтримуючому форматі.

Працюю онлайн та офлайн.
Запис — у приватні повідомлення чи на телеграмі (посилання у шапці профілю)

#психологія #психологстосунки #психотерапія #психотерапія #психологічнадопомога

04/08/2025

Що таке емпатія (і чим вона відрізняється від співчуття)?

Ми часто плутаємо ці поняття. Хоча різниця є — і велика.

Співчуття — це емоційна реакція на чиюсь скаргу. Це коли ми хочемо підбадьорити, дати пораду, оцінити ситуацію або навіть «полагодити» її однією фразою. Насправді це позиція трохи зверху: «Я бачу, що тобі важко, але я залишаюся осторонь». Карл Роджерс називав це оцінюючим розумінням із зовнішньої позиції.

Співчуття створює дистанцію, а не близькість. Тому після нього людині рідко стає легше.

Емпатія — інше.

Це здатність стати поруч, не відмахуючись від чужих почуттів.

Емпатія складається з чотирьох компонентів:

Встати на місце іншого й визнати, що його досвід — реальний для нього.
Не оцінювати й не засуджувати.
Розпізнати почуття й назвати його.
Бути поруч і дати знати: «Я бачу, як тобі зараз».
Це не означає злитися з людиною у її болю. Це — побачити ситуацію її очима й бути поруч.

Наприклад, подруга каже:
«Чоловік весь час на роботі, я скоро збожеволію».

Співчуття звучить так:
«Не переймайся, з’їзди у відпустку — все налагодиться».

А емпатія — так:
«Ти, здається, зовсім виснажена»,
«Мабуть, тобі дуже самотньо»,
«Я слухаю тебе і відчуваю, як це важко».

Коли ми проявляємо емпатію, людина перестає почуватися самотньою у своїх переживаннях. Вона починає їх осмислювати і стає автором свого досвіду.

Карл Роджерс писав:
«В розумінні є ризик. Якщо я дозволяю собі зрозуміти іншу людину, я змінююсь. А ми всі боїмося змін. Почути — означає стати багатшим удвічі».

Якщо хочете дізнатися більше про емпатію — або навчитися її проявляти до себе й інших — приходьте в терапію.

З теплом,
ваша психотерапевтка

Psychologist_Zakashanska

15/01/2026

12/01/2026

08/01/2026

05/01/2026

31/12/2025

31/12/2025

29/12/2025

26/12/2025

22/12/2025

16/12/2025

04/08/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category