Елена Любченко, Kyiv (2025)

29/10/2025

Вирішили з’їхатися? Чудово, прийміть мої вітання! Втім, перед тим як наважуватися на такий серйозний крок – перевірте, чи не заходите ви з партнером на територію, яка може бути небезпечною для ваших стосунків!   Причини та умови, які вказують на те, що вам поки що не варто жити разом
 1.Щоб врятувати стосунки Непродумане рішення “з’їхатися” лише наблизить їх феєричний фінал. Спочатку розберіться з проблемами і зарубами, і вже тоді переводьте стосунки на новий рівень! 
 2. Без “тестового періоду” Якщо ви ніколи навіть на тиждень удвох нікуди не їздили, не проводили разом вихідні або різдвяні свята – ви як пара навряд готові до такого випробування  3. Без вміння вільно комунікувати про очікування і кордони Безліч речей можна обговорити заздалегідь і таким чином позбавити вас з партнером приводів для лайки.  - Хто платить за інтернет, а хто – за електрику?  - Щосереди у мене посиденьки з подругами, приходитиму пізно.  - Вечерю готує той, хто раніше прийшов з роботи, чи разом?  І таке інше. Чим більше проговорите на початку – тим краще для стосунків! 

Зрозуміти, як зробити своє життя у стосунках щасливим можна на проєкті «Рубежі зростання».
Професійний погляд, інсайти, поле, що дістає несвідомі патерни, ресурсні стани, апгрейд жіночих програм і багато глибокого та трансформаційного- все там.
Посилання в сторі, профілі, хайлайтс.

А тепер діліться досвідом! І хорошим, і поганим – нам все цікаво!

#любченкопсихолог

23/10/2025

#психологнадроті

Після таких новин, як сьогодні, наче все втрачає сенс.
Розтрощили Поділ. Влучили в будинок, в якому ми жили до війни. Знов загинули люди.

Останні дні усюди натрапляю на свіжу лекцію Сапольскі про те, що сучий сусід діє так, щоб ми були у хронічному стресі, ведучі в&ну проти нашої фізіології.

І єдиний наш шанс перемогти у цій в&ні - не вестися, не присвячувати все своє життя горю та тривозі -
кожного ранку прокидатися, заземлюватися, слухати пташок, насолоджуватися кавусею, обіймами та плюшками.
Щоб не відбувалося навкруги.

Шановний професоре не відкрив нам секрета - ми то давно знали.
Нещодавно я пригадувала в пості, як в перші дні війни ми з чоловіком сиділи на сходах «Мімози» біля Бессарабки, дивилися на абсолютно порожній Хрещатик, тихий без машин , слухали вибухи, що наближалися, думали про вічне і пили каву з синамоновими булочками.
Саме тоді я зрозуміла, як можна «перемогти» у цій в&ні проти фізіології.
Кавою з булочками.
(І купою інших речей, про які постійно пишу).

Попри все, що відбувається, кожен з нас має здатність та можливість мати нормальне життя.
Із усім спектром щастя та викликів.
Дослідження кажуть, що за умов кризи та хронічного стресу більш за все на щастя впливають 7 факторів:
1. Якість соціальних звʼязків
2. Сенс життя, цілі та плани
3. Відчуття контролю
4. Усвідомлені практики (вдячності, спокою та інші)
5. Відчуття «своїх»
6. Альтруїзм, допомога
7. Психологічна гнучкість

Все ці пункти включені у програму «Рубежів».
Саме «перезборкою себе» у сповнену планів, бажань, вітальну людину, яка вміє жити глибоко та красиво - будемо займатися на «Рубежах».
Посилання в профілі, сторі, сайті.

Чекаю.

Що вас тримає саме сьогодні?
Мене вкотре пункт 1.
Рідні обійняли та надихнули через кілометри. Хвилина розмов про відключення, і години - про красу бабиного літа…
Сила, мудрість, любов.
А вас що сьогодні тримає?
🍂🌞💛
#любченкопсихолог

21/10/2025

Нарешті починаємо групу «Рубежі зростання».
14 грудня.
( До 16 листопада - ціна для early birds).

Другий день намагаюся написати про це пост - і не можу. Реву.
Тому що останні «Рубежі» були ще ДО.
І яке ж це було щастя!

Тепло, підтримка, інсайти, сльози, нове життя, казкові принци, стосунки, весілля, пиріжки з «Тітки Клари», нічні прогулянки Подолом, глибина присутності, трансформації, немовлята, нові бізнеси, повний апгрейд життя, любов, нові сенси, нові дружби.
А скільки ми сміялись!

Я знаю, що багатьох (в тому числі мене) «Рубежі» тримають і зараз.
В перші місяці війни писали, що «Головне, що підтримує у цьому жахітті- те, що всередині напрацювали на «Рубежах».
«Що є щось незмінне і непохитне, що допомагає вірити та відчувати смаки життя навіть у цьому суцільному хаосі.
«Те, що допомагає приймати рішення». Жити, а не виживати.

З останніх «Рубежів» змінилося все: світ, наше уявлення про людей, наше життя, наше минуле, наші плани та мрії. Змінилися ми. Змінилися життєві виклики. Змінилася ведуча, підходи, методи, інструменти.
Бо терапія під обстрілом, без світла, з відключеннями та трьома ковдрами. На калідорі, в бомбосховищі або поруч із принтером, що друкує бомби - це унікальний «методичний посібник». Він багато чого вчить.
А ще я знаю, що таке починати життя у казковій країні із повною порожнечею всередині та розгубленістю дитини, яка загубилася в Діснейленді. Це також задачка із зірочкою для будь-якої душі.

Тому, здається прийшов час.
Якщо ви хочете побути серед «своїх». Зробити апгрейд життя. Знайти ресурси та силу бути щасливою. Дійсно зрушити на новий рубіж-
Приходьте.
Всі подробиці за посиланнями в сторі, на сайті любченко.укр

Та тут
🔽
https://bit.ly/rubezhy

Зробила 2 формати. На перший формат (саме групу) кількість місць обмежена.
Якщо є запитання - пишіть в коментарі, чи Олесі.
А можете написати своі враження про «старі добрі Рубежі»
Обіймаю
Як вже хочу цю Зустріч)
#любченкопсихолог

20/10/2025

“Нарцисів побільшало”, скажете ви.

Можливо й так.
Немає сумніву, що побільшало людей, які знайомі з цим визначенням, тому можуть дати коректне ім’я самозакоханій людині, яка стверджується за рахунок інших.

Не можна недооцінювати і той факт, що сучасна культура безкінечного самолюбування у соцмережах, фіксація та демонстрація кожної миті власного життя, декларативні маніфестації власних намірів і мрій, все це тотальне “я-мене-моє” – не просто сприяє розвитку нарцисичних нахилів з дитинства, а й ніби прославляють їх, наполягають на їх першочерговості.

В новому епізоді подкасту “Студія Любченко” розбираємося з тим, яку шкоду нарциси завдають стосункам – і чому потяг-інтерсіті від “стосунків з нарцисом” до “кабінету психотерапевта” їде без зупинок.

Наразі хочу поговорити про те, як і чому люди стають нарцисами – саме стають, не народжуються.
У дослідженнях профільних спеціалістів можна зустріти фактор спадковості як причину розвитку нарцисичного розладу – але зазвичай поруч з подібними висновками є примітка, що спадковість в таких випадках відіграє лише часткову роль, тобто є лише однією із складових причин виникнення нарцисизму.
Кому цікаво – читайте далі, але я б спочатку прослухала епізод, в ньому, як то кажуть, БАЗА. Посилання, як завжди, в коментарях.

🤓Нарцисичний розлад особистості – це поведінка, в основі якої надмірне відчуття власної значущості, унікальності, таланту і т.п.
Люди з таким розладом потребують постійного і масового підтвердження власної “крутизни”.
Вони живуть щасливо, розвиваються і процвітають лише в умовах захоплення їх персоною оточуючими.

Іншою рисою нарцисів – яка за масштабом вираженості дорівнює потребі в захопленні – є абсолютна байдужість до проблем, почуттів, думок інших людей. Так звана “емпатична сліпота”. Інші люди цікаві нарцису виключно як джерело підтвердження їх надземного статусу. Все.

Звісно, якщо у людини абсолютна переконаність у власній унікальності і потреба/звичка постійно чути підтвердження цієї унікальності – хтось людину привчив до такого світосприйняття ще з малого віку.
Хто?
Батьки.

❗Нарцисичні розлади – це “плоди” виховання у родинах з певною культурою поведінки.
Наведу кілька прикладів таких родин.

🔹Тип перший. Родина “Успішних Успіхів”
В цій родині дитину хвалять, та й взагалі помічають, тільки якщо вона досягла чогось феноменального. В цій родині культивується успіх – усі типу молодці, і наче змагаються за показником крутизни один з одним.

В таких умовах дитина зростає з переконанням, що вона цікава, потрібна, помітна тільки тоді коли вона “бест оф зе бест”.
Вона «існує», відчуває свою цінність, привертає увагу близьких тільки коли блищить яскравіше за всіх.
І вона стає залежною саме від цього маркеру.

🔹Тип другий. Дитина на троні
В цій родині дитину хвалять за найменший, пардон, пук, постійно. І в максимально екзальтованій манері.

Ці діти ідеальні за будь-яких умов – усі їх малюнки та поробки геніальні, будь-яка оцінка вчителя або підтверджує геніальність, або не здатна і частково її відобразити. А ще ці діти не чують слів “ні” і “не можна”.

В результаті маєму людину, яка звикає бути ледь не богом – і саме таке ставлення до себе очікує від усіх навколо і вважає нормою.

☝️Ще один наслідок такої поведінки: нарциси майже ніколи не потрапляють на прийом до терапевтів – адже вони практично не можуть визнати, та й просто допустити, що з ними щось не так, в них є слабкості, вони можуть налажати.

🔹Тип третій. Під крилом нарциса
Дуже часто, якщо один з батьків - яскраво виражений нарцис, дитина зростає у світлі його “величі”, втім, саму дитину наче не помічають. І в момент сепарації, дорослішання, набуття самостійності, людина починає компенсувати цей брак уваги – і сама реалізує успадковану нарцисичну поведінку.

Такі-от “приховані” нарциси не почуваються дуже комфортно, коли стають об’єктом масової уваги – але вони з радістю “відриваються” на своєму найближчому оточенні, від якого вимагають постійного схвалення, обожнювання та безперервної уваги.
А далі - найцікавіше.

❓Що робити, якщо ви в самому собі помічаєте нарцисичні риси?
І не хочете перетворюватися на монстра з числа тих, про кого ми записали подкаст.
По-перше, мої вам вітання! Визнання проблеми - це майже запорука її вирішення. По-друге, гортайте далі. Є пара думок.

✅ Психотерапія
Найефективніший і найкоректніший спосіб розібратися з власною кукухою - не просто констатувати трабл, а й практично міняти себе і своє життя. Нічого більш ефективного поки що не вигадали.

✅ Про що ви?
Якщо спробувати не брати до уваги бажання подобатися,
Що ви за людина?
Коли вам буває сумно?
Як ви почуваєтеся «без глядачів»? Що вас надихає (окрім обожнювання та підлабузництва)?

✅ Культивуємо емпатію
Спробуйте частіше ставити себе на місце інших людей – навіть якщо це, скажімо, герої фільму або книги.
Що вони зараз відчувають? Чому вони поводяться саме так? Що б ви відчували на їх місці? Яких вчинків ви б очікували від оточуючих?

✅ Розвиваємо вміння сприймати критику
Навчіться бачити в критиці ще один шлях свого розвитку – проявляйте цікавість і не беріться відразу записувати її автора в список ворогів.

✅ Приорітизуємо стосунки
Запорука справжніх, найцінніших стосунків – взаємна повага, відкритість, підтримка.
Слово “взаємна” – ключове. Проаналізуйте, яка ваша поведінка може перешкоджати побудові таких стосунків, і інвестуйте зусилля в те, аби цю поведінку скорегувати.

Сподіваюся, корисно! А тепер діліться – чи зустрічалися ви з сім’ями, які виховують, самі того не усвідомлюючи, нарцисів? Хочу знати усі деталі!

16/10/2025

Що б ви написали на своєму надгробку?

Недавно дуже сміялися з подругою….– на цвинтарі!
Стоячи біля могил своїх близьких, вона сказала “а от цікаво, що було б написано на надгробках, якби вони самі їх собі обирали?”. І понеслося.
Тітка Галя написала б, мабуть, свою улюблену фразу “А кому зараз легко?”. Її чоловік Петро про себе сказав би “Немає нічого, що я не міг би полагодити”. Бабусі подруга обрала слоган “Правильні голубці – з пшоном!”

Потім нас вже було не зупинити. І ми придумували надписи на надгробках самим собі. Це був такий потік свідомості…
– Я не була такою товстою, як мені здавалося.
– Між чоловіком мрії і чоловіком “так собі”, я завжди спочатку обирала кьянті.
– Нарешті я висплюсь…
– Якби усі гроші, які я витратила на незручне взуття, я інвестувала б в подорожі, я б доїхала і до Японії, і до Бразилії, про що завжди мріяла.

Блюзнірство, звісно скаже хтось, але ця вправа з дотепності виявилася дуже корисною. Адже перед тим впертим фактом, що наше життя колись обов'язково скінчиться, розчиняється важливість безлічі речей, на які ми, все ще живі, витрачаємо свій ресурс.
Саме тому вправа «Який надпис ти хочеш на своєму надгробку» -є класичною в екзистенційній терапії.

Пам’ятаєте медсестру Бронні Вер з Австралії, яка, працюючи у хоспісі, питала пацієнтів, які незабаром помруть, про що вони найбільше шкодують? Нагадаю цей список, він невеликий.
1⃣ Що не залишався вірним собі, а жив так, як від мене очікували інші.
2⃣ Що забагато працював.
3⃣ Що забракло сміливості виражати свої почуття.
4⃣ Що так мало спілкувався з близькими.
5⃣ Що не дозволяв собі бути щасливим.

Я не наважуся просити вас писати власні надгробки в коментарях, але, сподіваюся, ця тема і вас змусила зупинитися і подумати. Як і мене, тоді, на цвинтарі.
Я зупинилась тоді на версії «Це - камінь. Озирнись і знайди щось красиве..»
А шо. Інтерактивнєнько))

#любченкопсихолог

13/10/2025

Побачила чудову фразу в соцмережах.
“В таку погоду треба жити разом”.
Посміхнулася. Згадала причини, з яких я та мої друзі наважувалися “з’їжджатися” зі своїми пасіями.
Чого там тільки не було:
▪«Піти від батьків»
▪«Робити разом бізнес»
▪«Копити на машину»
▪«Завагітніла»
▪«Гарний хлопець- хтось інший забере»
І та-дам!~ ▪«Перезимувати поруч із теплою жінкою» - це теж реальна історія із життя)

Потім подумала, скільки з цих пар розійшлися – не в останню чергу тому, що їм поки що не треба було жити разом.

У стосунків на початкових стадіях зазвичай є непроговорене “а що далі”.
Ви пішли на перше побачення – далі або буде друге, або гудбай.
Після декількох побачень у вас може бути с**с, і якщо він ок – далі він буде регулярно, або, знову ж таки, гудбай.

Через деякий час гарного с**су – або знайомитесь з друзями, або, знову-таки гудбай. Їхати разом у відпустку, запросити коханого або кохану на Різдво з родиною – це також про перехід на інший рівень близькості.
«Давай жити разом” – це ще один виток спіралі, на який заходять ваші стосунки. Дуже крутий і якісно новий виток.
І мені стало цікаво, чого люди вирішують зараз жити разом?
Далі думки, підкріплені дослідженнями.

Причини, з яких ви вирішуєте жити разом, визначають долю ваших стосунків
Про це йдеться в свіжому дослідженні американських психологів Бопарлана, Конга і Мачі під назвою “Латентний профільний аналіз причин співжиття”/A Latent Profile Analysis of Reasons for Cohabitation. (2025).

Колеги проаналізували надзвичайну кількість (декілька сотень!) американських пар протягом декількох років і виявили основні причини, з яких люди вирішили жити на одній території. І ось ці причини.

✔️Тому що так зручно
“Ми все одно так чи інакше ночуємо разом”, “оренда однієї квартири навпіл дешевше, ніж двох квартир окремо”, “можемо шерити побутові витрати”, “витрачаємо багато часу на дорогу, оскільки живемо в різних районах” – це все сюди.

✔️Просто спробувати
Серед опитуваних було чимало пар, учасники яких ніколи не жили разом з партнером, і погодилися з’їхатися переважно заради новизни цього досвіду.

✔️Аби проводити більше часу разом
Люди, які вирішили інвестувати себе в романтичні стосунки, так чи інакше стикаються з тим, що робота, хобі, друзі і умовний “час для себе” починають конкурувати із стосунками – і наважуються на переїзд саме заради їх розвитку.

✔️Декілька причин водночас
В цю категорію потрапили пари, які не змогли назвати одну, домінуючу причину. Так, жити разом зручніше і практичніше, логістика простіша, але в той же час просто приємно проводити час і зранку, і ввечері, і на вихідних, не докладаючи до цього додаткових зусиль.

❓А тепер питання
Як ви думаєте, у пар з якої категорії стосунки виявилися міцнішими і тривалішими?

🌿Відповідь очевидна: у останньої категорії.
Але за умови, що з усього комплексу причин переважає фактор “проводити більше часу разом”.

☝🏻Висновок простий
Коли ви думаєте про те, щоб жити разом, варто відверто відповісти на питання “навіщо»?

І якщо серед причин лідирує
- зручність,
- логістика,
- “так давно вже наче зустрічаємося”,
- “батьки і друзі питають, ну коли ви вже”,
і все таке інше – варто подумати ще раз❗

Тому що для стосунків будь-якої тривалості переїзд закоханих на одну територію – це стрес і випробування. Краще, якщо стосунки будуть до цього готові.

Бажання проводити більше часу разом, пізнати один одного глибше і краще, і піклуватися один про одного – це доволі переконлива мотивація тактовно і спокійно переносити будь-які нюанси “притирки” та “звикання”, які неминуче траплятимуться.
Згодні?

🇺🇦Додам українського контексту останнього часу
Кризова ситуація (початок війни) повпливала на бажання деяких пар зʼїхатися з очевидних причин, які в дослідженнях називають: ✔️«прагматичними» та ✔️«dyadic coping» (сумісне подолання труднощів)

За умов пролонгованого стресу, коли є багато факторів, які на стосунки впливають негативно: травма, ПТСР у верстві демобілізованих, брак емоційного ресурсу, різні способи переживати стрес, - вагання, чи бути разом, перекриває одне важливе питання.

Чи додає наше перебування разом сил, радості та ресурсу,
чи віднімає їх?

А тепер діліться, який ваш досвід і спостереження щодо з`їхатися та жити разом?
Яка була головна причина?

#любченкопсихолог

10/10/2025

«Лена!!!!! давай нарядну фоточку, бо сьогодні
День психічного матіво здоров’я!!!»
- таку телеграму СОС я отримала від нашої Анічкі в перервах між сотим та двохсотим клієнтом))

То ж тема поста:
Як не зійти з розуму, коли все навколо котиться в…
поставте в коменті свій варіант?

Коли ще поговорити про це, як не сьогодні?

Ви знаєте, що працює для мене.
1. Зняти заборону на щастя і Щодня робити будь-що, що робить вас щасливим.

2.Щодня робити щось, що змусить посміхнутись іншу людину. Круто працює саме із моїм гівняним настроєм .

3. Що б там не було, нагадати собі: це вже не вперше, але я все ще тут.

4. Соціалізуватися! Хомо - соціальне створіння. Людина лікується об людину.

5. Мати список справ на день. Планчик дуже тримає кукуху в порядку.

6. Працювати з тілом. База! Пити воду, гуляти на вулиці, обійматися, займатися с**сом, їсти смачне.

А тепер геть серйозно. Декілька ознак того, що вашій “кукушці” допомога.

1. Постійний пригнічений настрій, відчуття тривожності, раптова і нехарактерна для вас дратівливість.

2. Відсутність бажання робити будь що, занижена концентрація, постійне відчуття втоми, апатичне ставлення до більшості усього, що відбувається навколо.

3. Уникнення спілкування з людьми – або, навпаки – підвищена соціальна активність або активність в соцмережах (якої раніше не було).

4. Зловживання (будь-чим – від снодійного до алкоголю і наркотиків).

5. На фізичному рівні: поганий сон, або, навпаки, сон півдоби. Поламаний режим харчування (або нічого – або постійно і все підряд), проблеми зі шлунком. Відсутність с**суального потягу. Відчуття болю (голова, м’язи, спина).

А тепер – у нас же свято, ну! – прямо зараз обійміть когось теплого і пишіть в коментах смішне про нас та нашу кукуху.

Подумки обіймаю всіх і кожного.
За нашу дивовижну менталочку!
#любченкопсихолог

07/10/2025

Із досліджень відомо, що більш за все гальмує наші бажання (їх усвідомлення, дозвіл хотіти, їх втілення, отримання від них задоволення та насолоди).

1. Конфлікт бажань. «І булок хочеться, і схуднути хочеться». «І стосунки хочу, і зусилля робити не хочу». «І гроші хочу, і байдикувати хочу» (Приклади примітивні, в мозку все складніше, але суть ви зрозуміли: людина і прагне і уникає водночас).
2. Людина фіксується на ризиках, негативі, невдачах набагато більше, ніж на кайфі свого бажання.
Дослідження Carver & Scheier про self-regulation доводять: тривога “відтягує” енергію від руху до мети.
3. Низька самооцінка та сумніви у власних силах.
Сотні досліджень стверджують: якщо людина не вірить, що здатна досягти бажаного, вона уникає спроб.
Дуже часто це бачу в терапії одиноких людей, які уникають стосунки.
Настільки низька віра в себе, що краще і не починати((
4. Депресивні стани - тут все зрозуміло. При депресії часто спостерігається “anhedonia” — втрата здатності бажати й отримувати задоволення.
5. І головний фактор, який, згідно досліджень, впливає і на попередні і на купу інших, - а значить, і на наше самопочуття, енергійність, вітальність, резилієнтність - бо все це результуючі втілених бажань… це страх соціальної оцінки.

Впевненість, що «не на часі», «що всі повинні відчувати щось однакове», боязнь критики, осуду, заздрості - вбиває навіть усвідомлення своїх бажань та дозвіл хотіти і радіти бажанню.

Тож цілюще: 1. мати підтримуюче середовище та 2. самим бути більш доброзичливим до своїх та чужих бажань.

І соціальний фактор буде плюсом для втілення бажань (а значить до пси здоровʼя нації) вкотре говорю я!

Розказуйте, як у вас?
Щось впізнали?
#любченкопсихолог

04/10/2025

Дещо з психології емігрантів з досліджень (бо питаєте) :

- «Відкладене дорослішання дітей” – у другому поколінні емігрантів часто описують ефект, коли підлітки відтягують автономність, бо стають перекладачами та “провідниками” для батьків.

Доведено, що діти пристосовуються та соціалізуються швидше, тому часто допомагають попередньому поколінню.

- “Затримка смутку” (delayed grief) – багато емігрантів відчувають сум за домом не одразу, а через кілька років, коли первинна ейфорія новизни.
Дуже багато з цим зараз працюю. Тому ще раз згадую.

- Феномен “іншого чужинця” – дослідження показують, що емігранти часто відчувають більшу дистанцію не з місцевими, а з новими приїжджими з власної країни (конкуренція, “не такі, як ми”, заздрість, страхи).
Чи стикались з таким?
Чи навпаки є солідарність?

- «Соціальна інверсія” – у новій країні професіонали з високим статусом (лікарі, викладачі, ТОП- посадовці) можуть працювати на низькокваліфікованій роботі, і це змінює не лише статус, а й самооцінку.

Вкрай болюча штука, про яку теж із собою приходиться домовлятися.

- “Фантомні запахи дому” – багато людей описують, що в новій країні час від часу відчувають запахи, яких фізично там бути не може (наприклад, рідної кухні чи вулиці).

Оце дивне. Наче перебуваєш у іншому часі одномоментно.

-“Перевинайдена ідентичність” – емігранти стають більш “своїми” у культурі, яку залишили: наприклад, українці за кордоном святкують більше традицій, ніж удома.
Починаю таке помічати. І дуже розумію, чого таке відбувається.

- “Діаспорна ностальгія за тим, чого не було” – спільноти створюють ідеалізовану версію “батьківщини”, яка насправді ніколи такою не існувала.
Теж є таке у різних колах емігрантів.

- “Мова змішування” (translanguaging) – емігранти починають говорити гібридною мовою, де постійно перемикаються з рідної на нову, чи іншу іноземну причому навіть у середині одного речення.

Не переймайтеся. Це норм.

Діліться, що помічаєте у своєму колі.
Дуже цікаво почути різні досвіди.
Особливо зараз досліджую «феномен іншого чужинця».
Пишіть, як у вас?
Які питання? Що допомагає?

Анонс «Рубежів» вже скоро.
Все памʼятаю.
💛🌻

01/10/2025

На фото зображений здивований психолог.
Так як всі консультації
1. про те, як жити;
2. про те, як жити своє найкраще життя попри все, -
багато говоримо про бажання.

Бо бажання- це топливо, маркер та база вітальності.

Ще раз. Бажати, хотіти, реалізовувати те, що приносить радість, насолоду та щастя - обов’язково, за рецептом, кожного дня, не зважаючи на.
Бо інакше «нахіба» та вигоряння.

Які бачу загострення:
«стрьомно чогось бажати, бо треба ж буде реалізовувати»

І тут навіть не про обмаль сил,
не про страхи що «неполучиця»,
не про вихід із зони комфорту,
і не про захист звичної пасивності усіма доступними.

Дивно, - але тут про зобов’язання.
Про те що всередині є впевненість: «захотіла - повинна реалізовувати! Повинна! Бігом!»
Уявляєте? «Обов’язок» виконати своє власне бажання.
А це вже майдсет.
Постійне «повинна», боротьба, тиск та насилля над собою навіть у бажаннях!
Расхотіти, чи якось тихенько без героїзму, чи просто і розслаблено - ніт!
З легкістю?? Весело?? З насолодою????

В мене питання:
Як, в тому що за визначенням приносить насолоду, задоволення та комфорт, - можна примудритися знайти стільки напруги???

Навіщо тягнути, якщо «вже не хочеться»?

Що за звичка така до себе додовбуватися навіть в тому, що повинно розслабляти??

Як з того, що дає стан легкості буття та заряджає силами можна зробити чергове виснажливе завдання?
Розкажіть мені, як таке стається?
Як з бажаннями взагалі, товариство?

А я вам завтра дослідження приведу про ще один (головний) стоппер бажання і насолоди.
Будете здивовані.

ПС. Обіцяне.
За вашими побажаннями готую 2 формати «Рубежів». Анонс вже скоро.
#любченкопсихолог

23/09/2025

Останнім часом дуже часто чую щось на кшталт “я приїхала сюди (в Німеччину, в Польщу, в Іспанію тощо), аби врятувати себе і дітей, але…”.
На чужій землі українки стикаються з булінгом (“вертайся в свою Україну, тебе тут не чекали”), з дискримінацією, з домаганнями, і навіть з насиллям.
(Жахливу історію розповіла подруга про те, як німецькі чоловіки-лузери, у яких немає роботи і грошей, сходяться з українками-біженками, яким допомагає держава, і живуть за їх рахунок, в наданих їм квартирах, залякуючи, знущаючися, маніпулюючи…)
Додайте до цього самотність. Звичайну самотність, коли ти, на чужій землі, без друзів, без рідних, без соціальних зв’язків, без розуміння місцевого менталітету і почасти мови.
Розгубленість, яка іноді робить із дорослої людини - безпомічну та недолугу.
Додайте ще до цього і неможливість реалізуватися, працювати в радість.
Кожна ситуація, звісно, індивідуальна, але, відверто кажучи, я знаю не дуже багато щасливих історій.

Втім, ці щасливі історії, як правило, дещо схожі. Спробую викласти ці подібності лаконічно.
Сподіваюся, допоможе тим, хто розгубився. Кому самотньо. Кому дуже-дуже незрозуміло, що робити далі. І кому дуже потрібно відчути під ногами твердий ґрунт.

❗Мати план
Або хоча б уявлення, де і ким ви себе бачите через півроку, рік, п’ять.
Що б ви не вирішили
- повернутися в Україну в якийсь період часу
- або спробувати реалізуватися там, де ви є
- або розглянути іншу країну (місто, регіон) для проживання
це надасть сил і мотивацій приймати певні рішення і робити певні кроки.

💪Плани повертають нам відчуття контролю над життям.

Пропозиція щось планувати в наші буремні часи звучить смішно, але суть плану і полягає в тому, щоб структурувати хаос.
Більше хаосу - нужніше план!

Сценарне планування - науково доведений інструмент.
Ментальна гнучкість - найцінніша якість сьогодення.

Зміниться ситуація – зміните і план!
Для більшої впевненості - мати план А, Б, С - на різні випадки.
Головне щоб план був.
Він підсумовує та структурує наші наміри, а отже його наявність упорядковує життя і наш емоційний стан. Маєш план – знаєш, що робити.

❗Ви – не жертва
Люди з менталітетом жертви (англійскою - victim mindset) вважають, що все в їх житті залежить від інших.
«Життя заставило, обставини змусили» - це їх девіз.
І хоча ми дійсно не обирали жити в війну - ми можемо впливати на огромезну кількість речей в своєму житті.

Вийти з ментальності жертви (людини з якою «завжди трапляється щось погане») краще за все в компанії терапевта, втім, почати можна з простих, але дуже дієвих кроків.
- Обирати, а не підкорятися
- Частіше питати себе “чого я зараз хочу?”
- Чінити опір, коли вас зневажають
- Щодня, вголос або письмово, перераховувати речі, за які ви вдячні сьогодні
- Скласти список своїх цілей
- Хвалити себе. Щодня!

🛟Ваш стан – це ваш рятівний круг в будь-яких ситуаціях.
І врешті решт ваші дії залежать від нього.

Доведено, що найчастіше наш вибір залежить не від раціональних аргументів, а від того
Чи відпочили ви, чи втомлені?
Чи наповнені радістю, чи змучені?

❗Тому база еміграції - це:
🔹Їсти смачно, коли зголодніли.
🔹Гуляти пішки, спати повноцінно, пізнавати нове жадібно.
🔹Підбадьорювати себе дрібничками.
🔹Полювати за позитивними емоціями.
🔹Піклуватися про тіло.

А зовсім не « #башити зранку до ночі бо я обнулилася».

❗Соціальні зв’язки
Вони просто мають бути. КРАПКА.
Вітання з сусідами зранку, поверхневе обговорення погоди з жінкою в супермаркеті, лаконічне спілкування з деякими батьками – все це не просто спосіб практикувати іноземну мову, а й інвестиція у ваш емоційний стан.
Повірте, ніхто не очікує від вас знання мови на рівні native. Усі знають, що ви з України. Відкрийтеся, і спілкуйтеся не тільки з українцями.

❓“Хто я тут?”
Помітила, що у моїх героїнь “щасливих історій” дуже чітке і чесне уявлення про себе в тій ситуації, в тій країні, в тих обставинах, де вони знаходяться.
В цих визначеннях сконцентроване бачення без зайвого «біженського приниження» і без ілюзій про себе «з минулого життя» якого вже немає.
Тож:
ХТО Я В ЦЬОМУ МІСЦІ В ЦЕЙ ЧАС?

Ось декілька прикладів таких само-ідентифікацій
- “я передусім мама, і так чи інакше все моє життя тут обертається навколо дітей чи пов’язаних з ними справ”
- “я українка, я беру активну участь в житті місцевої громади, я і німецьку вивчила переважно для того, аби допомагати українцям в різних державних інстанціях”
- “я тут тимчасово, продовжую працювати на українську компанію віддалено, і планую повернутися одразу після війни”...

Оскільки, відповідаючи на питання “Хто я?”, ми відновлюємо свою самоідентифікацію, базуючись на наших цінностях і цілях – ця відповідь водночас стає і вказівним знаком для наших планів, і якорем, який міцно тримає нас в стабільному стані.

І, на закуску, порада вже від мене особисто.
Незалежно від того, в якій ви країні, з роботою чи без, в стосунках чи без, з друзями чи без – у будь-якому випадку не забувайте жити своє життя. І радіти йому.
Сьогодні, зараз, цієї секунди триває моє життя.
…Дивитися на небо, прислухатися до звуків міста і природи, смакувати їжу, бачити людей, гратися з дітьми, зупинятися і мріяти.
Обійняла усіх і кожну.

🌸Для тих, хто хоче побути «із своїми», переосмислити зміни і життя,
перезібрати себе під нові обставини та пожити в полі тепла та любові - готую оновлену душевну практичну версію групи «Рубежі зростання»🌿 онлайн.

Кому цікаво - ставте + в коментарях.

#любченкопсихолог

Елена Любченко

29/10/2025

23/10/2025

21/10/2025

20/10/2025

16/10/2025

13/10/2025

10/10/2025

07/10/2025

04/10/2025

01/10/2025

23/09/2025

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share