24/02/2026
У кожної великої трагедії є своя особиста драма.
За кілька тижнів до початку повномасштабної війни було передчуття чогось неминучого. Мозок усе заперечував, але тривога невпинно наростала. На той час ми вже три роки жили з дітками самі.
Старша донька теж зловила цю тривогу, хоча ми старалися не піднімати тему. Але тривожну валізку попри все мали напоготові.
Пам’ятаю, як і за кілька тижнів до, і за тиждень до, і навіть за кілька днів до вона дзвонила своєму татові й казала, що нам треба виїжджати.
Він заспокоював: мовляв, нічого не буде. А якщо раптом почнеться війна - він перший приїде вивозити дітей.
Вона повірила.
Як і раніше вірила, що тато приїде на вихідні…
Що тато подзвонить у домовлений час…
Що тато буде присутній у її житті…
Одне з найбільших її розчарувань (і, на жаль, не єдине) - коли в найстрашніший день, рівно 4 роки тому, він укотре обманув.
Йому їхати було всього кілька годин до нас.
О 8-й він уже був на зв’язку.
Але ні - за себе йому стало страшніше, ніж за дітей.
Не тільки вона - я теж цього ніколи не забуду.
Люди виїжджали з 5-ї ранку. А ми не розуміли, що робити. І вже майже готувалися залишатися в Ірпені…
Як добре, що таки не залишилися. І що світ - не без небайдужих людей 🙏🏻
Вже в обід нам запропонували виїхати - за умови, що ми швидко зберемося. Ми зібралися за годину.
Будинок здригався від звуків низько пілотуючих ворожих винищувачів.
З вікна кухні ми бачили нескінченні вибухи й стовпи диму - ніби щось неминуче вже стояло на порозі…
У повітрі цілий день розривалися звуки вибухів.
Ми чекали…
Я ніколи не забуду тих, хто, попри всі страхи, тривоги й невідомість, їхав посеред ночі в палаючий Ірпінь з Києва, щоб вивезти нас із дітьми.
З ким ми потім понад 12 годин їхали відстань, яку зазвичай долали максимум за 4,5–5 годин.
Скільки таких невідомих героїв живе серед нас?
Вони не афішують свої вчинки.
Вони просто роблять те, на що відгукується серце - не чекаючи хвали, вдячності чи низьких поклонів.
Вони мовчки роблять справи любові.
І так безцінно знати, що такі люди є серед нас.
Часто - навіть не рідні по крові.
Але рідні - по духу, цінностях і рівню свідомості.