https://www.instagram.com/bono_centr?igsh=Y3R0ajM4ZnhxY255

Ego sum vita, Умань, Uman (2026)

09/02/2026

Пояснення, яке я усвідомила не на навчанні з психології, а в особистій терапії, і яким хочу поділитися з вами. Бо таких людей ви точно зустрічали 🐾

🔗 Ті, хто йдуть в ізоляцію, замикаються в собі при найменших труднощах. 🔗

Ви питаєте:
- Що в тебе сталося? Тобі допомогти?
А у відповідь зміна теми, самоіронія, жарт, втеча.
Ніби людина уникає, сторониться, ховається.

📍 Але не тому, що не потребує допомоги.
І не тому, що вам не довіряє.

Це - дорослі діти, які зростали з відчуттям, що на їхні почуття, біль і труднощі байдуже.
Діти, яких не питали: «Тобі зараз важко?»
І які навчилися: мовчати безпечніше, ніж говорити.

📍 Коли довгий час заборонено плакати, голосно сміятися, злитися, бути «незручним»,
дорослий залишається без навички розуміти й виражати свої емоції.

📍 Коли звертатися по допомогу означало покарання, осуд або знецінення - в дорослому житті людина несвідомо живе з переконанням:
«Мої проблеми це тільки моя відповідальність. Просити небезпечно».

Тому замість «мені боляче» - тиша.
Замість «побудь зі мною» - дистанція.
Замість «допоможи» - усмішка.

І, можливо, найцілюще, що ми можемо для них зробити -
не ламати цю броню питаннями й порадами,
а бути поруч без тиску, з теплом і терпінням.🫶🏼

Бо іноді найважливіше - це не врятувати,
а створити простір, де людині вперше стане безпечніше не бути сильною. 💜

28/01/2026

Слова клієнтки, які все не йдуть з голови.
Одна фраза на сесії, кинута мимоволі. Навіть не фокусуючись на ній.
І так засіла в мені, що хочу взяти в скарбничку для використання в роботі:

Краще раз в пів року я буду думати про заміжжя, ніж щотижня про розлучення.

Одне речення. Але який сенс.🌊

27/01/2026

Давайте почнемо зізнаватись:
Ця зима змінила українців в бік масового тривожного розладу з компульсіями, в бік ПТСР від тривалого стану виживання.
Значна частина клієнтів, хто проживає в Україні, описують одні й ті ж звички, ситуації, патерни поведінки, які раніше нам не були властиві.❄️
1. Купатись в «кипʼятку» щойно є така змога. Просто аби відчути тілом, закрити сенсорний дефіцит.
2. Нагрівати чайник, навіть якщо не плануєш зараз пити чай. Просто. Хай буде.
3. Тримати тіло в чистоті, по максимуму. Не планувала мити волосся, але помию, бо є світло і вода. Зроблю епіляцію тих двох волосин, бо мало лі.
4. Заряджати телефон при нагоді. Якщо навіть він має 70%.
5. Замерзати. Навіть в -3. При тому, що вдягнений, ніби зібрався в гори, а не в магазин. Постійне відчуття холоду в ногах.
6. Залипання. Рілси, книжки, бездумний скролінг стрічки інстаграму.
7. Втрата мультизадачності. Важко концентруватися на одній діяльності, тож про планування і розмаїття дій мова вже не йде.
8. Ставити в пріорітети світло, бо це базова безпека.
9. Вмикати світло та електроприлади, не тому що потрібно, а тому що зараз це можу.
10. Відсутність віри. Просто автопілот.

Що додасте до цього списку?🇺🇦

17/01/2026

Ми часто думаємо, що хочемо речей, результатів, досягнень. Але насправді ми майже завжди хочемо стану.📍

«Я хочу грошей»
❗️дуже часто означає: я хочу спокою, опори, свободи дихати без страху.

«Я хочу стосунків»
❗️я хочу близькості, тепла, не бути самою, відчувати, що я комусь важлива.

«Я хочу успіху»
❗️я хочу відчути власну цінність і право бути собою.

У кожного за бажанням стоїть свій внутрішній сенс. І саме він для нас справді важливий.
Та інколи трапляється парадокс:
бажане вже є.
Є результати.
Є досягнення.
Є рух уперед.

А стану — немає.
Ні спокою.Ні радості.Ні відчуття: «мені добре», «я задоволена», «я на своєму місці». А якщо й зʼявляється - то ненадовго.

І справа не в тому, що ти мало стараєшся.
І не в тому, що потрібно ще більше досягти.

Дуже часто причина глибша:
колись стан задоволення, спокою чи щастя, був небезпечним або забороненим, або таким, за який доводилося платити.

❗️Тому психіка вміє досягати , але не вміє залишатися в «мені добре».

🌟Зупинись на 30 секунд.
Зроби глибокий вдих і повільний видих.
Поклади руку на груди й тихо запитай себе:

«Що я зараз не дозволяю собі відчувати?»

Не шукай відповідь головою. Дай відповісти тілу.

Стан не приходить разом із «отримати» чи «мати». Його неможливо заслужити. Його можна відчути, дозволити і залишити собі.
Вимкнути лише інстинкт самозбереження, стан алекситимії і відсторонення. І відчуття стану задоволення прокинуться💜

15/01/2026

І поки в Україні майже блекаут, кругом хаос і втома, відкрила для себе систему вирішення проблем «4 бл*ть!» і вже в захваті від неї, тому ділюсь з вами!😂

1️⃣ Та бл*ть!!! - перший погляд на проблему.
2️⃣ Ну понятно, бл*ть! - причини нарешті ясні, стадія прийняття.
3️⃣ Так бл*ть!! - час братися до вирішення, проблему позбавили емоцій- лишилась ситуація, яку треба вирішувати.
4️⃣ Ну і все, бл*ть! - проблема ліквідована, все працює як треба, живем далі.

🔥 І знаєте що? Це реально працює! Миттєвий порядок у голові і ніякого хаосу.
💡 Наступного разу, коли щось валиться, просто пройдуся по «бл*ть!» і все буде гуд 👌🏼

09/01/2026

Емоційний інтелект і емпатія іноді грають з нами в злий жарт.❗️

Стоїш ти, сваришся з людиною. Тобі боляче. Тебе злість роз’їдає зсередини, ображаєшся, хочеться кричати, щоб все навколо почувало твою правду, виливати всю цю злість, яка кипить у грудях.💥

І в цей момент здається, що злитися - це єдиний варіант вижити, відчути себе живим, показати свої межі.

Але потім раптом щось зупиняє. Ти дивишся на людину і думаєш:
«Тебе в дитинстві любили умовно. Твоя поведінка це захисний механізм. Ти від мене захищаєшся? Я для тебе небезпека?»📍

І це перевертає все всередині. Злість починає танути, залишаючи місце тільки для важкого, дивного спокою. Твоя емпатія і твоє розуміння не дозволяють тобі зірватися. Ти не кричиш, не ламаєш.

✔️Ти сидиш і рефлексуєш. Відчуваєш кожну деталь: як твоє серце б’ється, як тремтять руки, як думки перескакують від болю до розуміння.

💭І тут ти усвідомлюєш: емпатія - це одночасно дар і покарання.
Дар, бо ти бачиш людину такою, яка вона є, можеш розуміти її мотиви і страхи.
Покарання, бо твоє серце хоче злості, а твій розум каже: «Не можна. Тримай себе».

Іноді здається, що емоційний інтелект просто сміється над тобою. Грає з твоїми почуттями, як з жартом, в який ти не просив грати. І від цього страшно, бо ти хочеш бути щирим, хочеш відчути злість, а тебе зупиняє твоє ж співпереживання.

І все, що залишається - спостерігати, відчувати, аналізувати, надіятися, що зрозуміють і тебе.

Бо бути емпатом і мати високий емоційний інтелект - це не про легкість. Це про те, що твоя сила завжди йде поруч із болем.🫶🏼

03/01/2026

КЕЙС ІЗ ПРАКТИКИ.

Про діагнози, пошук і чесність із собою

До мене звернулась дівчина з дуже «важкою» історією.
В анамнезі : роки обстежень, психіатри з різних країн (навіть не міст) і ціла папка висновків.
Від лякаючої шизофренії до «простого» тривожного розладу.

Коли людина приходить із такою історією, перше, що я роблю - не відкриваю папку з діагнозами.
Для мене важливіша діагностика тут і тепер.

Після скрінінгів з’являлись різні гіпотези:
📍селективний мутизм
❗️високочутливість
📍порушення міжпівкульної взаємодії та неінтегровані рефлекси

Усе це наштовхнуло на глибшу оцінку сенсорних систем та проведення ряду скрінінгів.
І вже на третю зустріч картина стала достатньо чіткою:
➡️ перш за все це синдром Аспергера,
а вже далі - можливі коморбідні стани, де треба працювати РАЗОМ із психіатром, не замість нього.

🥺Дівчина… не повірила.
І це нормально.
Вона зникла на кілька місяців.
Я ніколи не бігаю за клієнтами.

Минуло літо.
Повідомлення: «Хочу відновити терапію».

Ми зідзвонились.
Вона каже: «Я була в Швеції. Ось результати. Ваші підозри підтвердились.
Тепер у мене є лікування, але мені сказали що перш за все в терапію. Щоб зрозуміти, як тепер із цим жити».
І тут важлива річ.
🔹 Це ок - змінювати підходи
🔹 Це ок - шукати «свого» фахівця
🔹 Це ок - не погоджуватись одразу

Але завжди варто чесно запитати себе:
👉 я справді хочу знати, що зі мною?
👉 чи я готова працювати з цим, а не лише шукати нові пояснення?

Мені не обов’язково знати ваші діагнози.
Я бачу дефіцити, тип акцентуації, травми, невротичні реакції, спосіб адаптації.
І працюю з людиною, а не з папером, де написано заключення.

Якщо ти зараз у пошуку - можливо, тобі важливо не ще один ярлик,
а простір, де допоможуть розкласти себе по поличках і навчитися з цим жити.

24/12/2025

люди, які завжди справляються.✔️
Працюють, думають, вирішують, тримають відповідальність.
Навіть коли всередині — порожньо.

Вони не падають.📍
Не «зникають з життя».
Не лежать калачиком і не скасовують зустрічі.
Вони просто йдуть далі. На силі волі.

Збоку це виглядає як сила й успіх.🌟
А зсередини - як постійна напруга, яка не вимикається навіть уві сні.
Ніби ти весь час у режимі «тримайся», і кнопки «стоп» не існує, тумблер не перемикається.

Зазвичай, коли говорять про вигорання, уявляють людину, яка вже нічого не може і не хоче, апатична та з пустим поглядом…

Але є інше вигорання. Тихе. Високофункціональне.❗️

Ти все ще ефективна людина.
Приймаєш рішення.
Робиш свою роботу добре.👌🏼
І водночас поступово перестаєш відчувати себе.

«Я не можу розслабитись».
«Ще трохи і відпочину».
«Зараз не час втомлюватись».

Це не лінь і не слабкість.
Це внутрішня заборона на втому.
Бо колись за витривалість хвалили.
За продуктивність - любили.
За «я впораюсь» цінували.

І з часом вигорання починає маскуватись під успішність.💣 до успішного успіху можна прийти саме завдяки втраті контакту з собою, через ось таке високофункціональне вигорання.

📍Можливо, ви просто дуже довго не дозволяли собі бути втомленими. Спробувати це визнати та прийняти?
це та точка, з якої зазвичай починається справжній контакт із собою.🫶🏼

23/12/2025

🌀 Дефіцитарний нарцис: хто це?

Багато хто думає, що нарциси завжди впевнені супер-егоїсти, сильні і “королі світу”. Але є інший тип- дефіцитарний нарцис. І він не менш складний, тільки його внутрішній світ повний недовіри, сорому і потреби в схваленні.

Трохи про них:
🔹 Схильність до сорому: внутрішнє відчуття “я недостатній” постійно керує поведінкою.
🔹 Пошук підтвердження: потребують, щоб їх хвалили, навіть за дрібниці.
🔹 Вразлива самооцінка: будь-яка критика сприймається дуже боляче.
🔹 Маніпуляції через почуття провини: часто використовують жалість, щоб отримати увагу чи підтримку.
🔹 Соціальна “маска”: зовні можуть виглядати сором’язливими або скромними, але всередині — тривога і потреба бути визнаним.

Причини появи дефіцитарного нарциса:
🔸 Травматичне дитинство: критика, надмірні вимоги, нестача любові або уваги від батьків.
🔸 Перфекціонізм у вихованні: дитина вчиться, що вона ніколи не достатньо хороша.
🔸 Моделі родинних стосунків: приклад батьків, які постійно оцінюють або засуджують, формує потребу у зовнішньому схваленні.
🔸 Соціальні порівняння: надмірне порівняння з іншими під час розвитку самооцінки.

💡 Дефіцитарні нарциси часто потрапляють у токсичні стосунки — бояться бути покинутими, але водночас не вміють показати справжні емоції.

📌 Порада: терпіння, чіткі межі і робота з самоцінністю — ключ до спілкування або терапії з таким типом.

18/12/2025

Зайшов клієнт і каже:
- Можна якось прибрати весь пи*дець з мого життя?

Я дивлюсь…
І розумію, що весь пи*дець - це несуча конструкція.📍
Прибереш - і все.
Життя складається, як шафа з ІКЕА без інструкції.

Бо якщо забрати:
📍цю роботу, яка “тимчасово, але 5 років”
📍ці стосунки “складні, зате не нудно, бо які ж качелі”
📍ці думки о 23:47 “а що я взагалі роблю зі своїм життям”

👉 сенсів не залишиться. Порожньо. Підозріло спокійно.

Наше життя - це не шлях від проблем до щастя.❗️
Це шлях від однієї кризи до іншої, але з кращим почуттям гумору.🐾

Криза → ситуація.
Біль → розчарування.
Розчарування → “мені якось вже все одно”.
І, так, сюрприз: байдужість це теж почуття, просто без спецефектів.✨

Життя - це навичка:
не втекти від піз**цю
а балансувати між ним,
іноді з кавою,
іноді з валер’янкою,
іноді з фразою:
«ну це вже не найгірший варіант».

Тож якщо ви хотіли життя без пи*децю -
це або фантастика,
або ви вже в комі й читаєте це телепатично 😌

А нормальне життя -
це коли іноді смішно,
іноді боляче,
а іноді ви читаєте цей пост
і такі:
«Блін… це ж про мене».

Психолог не прибирає пи*дець.
Психолог допомагає на ньому балансувати😉

14/12/2025

Чому чоловіки самі створюють собі холодних жінок❄️

Вона не стала холодною раптово.
Вона просто перестала шукати тепло.
І рух був поступовим:

📍Знецінення почуттів.
Коли вона ділиться болем - ти жартуєш або тікаєш.
Коли говорить про страхи - відмахуєшся.
Коли просить підтримки і чує у відповідь:
«Часи такі», «Ти перебільшуєш», «Усім важко».
У цей момент щось ламається.
Не гучно. Без скандалу.
Просто з’являється рішення: більше не відкриватися.
Жінка вчиться мовчати.Переживати все сама.Не довіряти.

📍Ігнорування потреб.
Ти чув її прохання - але не відповів.
Знав її бажання- але не згадав.
Бачив сльози - але не знав як реагувати.
Знав, що їй важко - але вирішив «не чіпати».

Для тебе це було уникнення конфлікту.
Для неї ж підтвердження: я неважлива.
І тоді вона перестає просити.
Бо кожне прохання без відповіді — це ще один удар по близькості.

📍Звикання до її самовіддачі.
Вона дбає. Підтримує. Пояснює. Терпить.
Вкладається більше, ніж має сили. Відкладає все обираючи ВАС.
А ти починаєш вважати це фоном. Нормою. Обов’язком.
Подяка зникає.
Тепло стає «само собою зрозумілим».
А жінка поступово забирає те, що не цінують.

📍Холод з’являється там, де колись зникла надія бути почутою.
Холод - не про байдужість.
Холод - про самозахист.

Жінка не народжується холодною.
Вона стає такою тоді, коли розуміє що її знецінюють, не чують, сприймають як належне…
❗️І чоловік каже: «Вона змінилася. Стала чужою. Холодною».
❓Але чомусь не питає себе:
у який момент я перестав бути тим, для кого хотілося бути теплою?

Як психотерапевт скажу прямо:
емоційна відстороненість жінки — це не її «характер». Це наслідок тривалого емоційного голоду у стосунках.
Тепло не зникає без причини.
Воно просто йде туди, де його здатні берегти.

13/12/2025

Найстрашніше в аб’юзі - не сама агресія.
Найстрашніше - періоди між нею.

Не удари.А сніданки після них.
Спокійні розмови. «Ти ж знаєш, я нервував, я так не люблю…». Його лагідний голос, яким він ніби стирає те, що сталося.
А часто ще й потім поїздка, шопінг, подарунок.
Подарунок - це не вибачення.Це спроба переписати твою памʼять. Зробити вигляд, що болю не було. Що ти перебільшуєш.
Що проблема - у твоїй чутливості, а не в його жорстокості.

Аб’юзер не намагається загладити вину.
Він намагається стерти сам факт насильства.

Жах не в ударах. Жах у цій «нормальності» між ними. Коли з боку все виглядає «як у всіх».
📍Коли оточуючі кажуть:
«Та він же нормальний»,
«Він так за тебе переживає»,
«Ти просто втомлена».

📍І саме тоді жінка починає сумніватися не в ньому - а в собі.

«Може, я справді провокую?»
«Може, він не хотів?»
«Може, це любов така і так у всіх?..»

Це і є найвища форма насильства -
коли ламається не тіло, а відчуття реальності.

Він небезпечний не тоді, коли кричить.
Він небезпечний тоді, коли усміхається.
Коли обіймає. Коли каже: «Без тебе я ніхто».
Бо біль - це його влада. А подарунок - його гачок.

Між цими двома точками жінка зависає, як маріонетка. Вона починає вірити, що любов - це гойдалки. Що страждання - ціна близькості. Що після болю завжди буде «світла смуга».

Вона не залишається через страх.
Вона залишається через надію.
Через думку:
«Він зміниться».
«Він же любить».
«Зараз все добре».

Але в системі насильства любов — не почуття. Любов - приманка.
Він не боїться тебе втратити.
Він боїться втратити владу.
Йому потрібна не твоя любов —
йому потрібна твоя тиша.

Тому він купує не подарунки.
Він купує твоє мовчання.
Твою терпимість.
Твоє самозаперечення.

І якщо ти читаєш це й впізнаєш себе -
знай: ти не слабка. Ти не «дивна». Ти не перебільшуєш.

💣Насильство - це не спишка.
Це спосіб життя.

Ego sum vita

09/02/2026

28/01/2026

27/01/2026

17/01/2026

15/01/2026

09/01/2026

03/01/2026

24/12/2025

23/12/2025

18/12/2025

14/12/2025

13/12/2025

Address

Telephone

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category