30/10/2025
Більшість людей не може пережити втрати свого дитинства…
Цей пекучий, неоплаканий біль тече під шкірою, шукаючи вихід -
у прагненні знайти ідеальних друзів,
у спробах створити бездоганні стосунки,
у бажанні виховати своїх дітей інакше, ніж колись виховували нас.
Проте полегшення не приходить…
Бо пережити втрату - це не повернути минуле і не переписати його, а тихо попрощатися з ідеєю, що могло бути інакше.
А не могло…
І коли ця правда осідає всередині, біль втрачає владу. Залишається тиша — глибока, як море після бурі. І в цій тиші народжується співчуття:
спершу до себе, потім - до світу.
Ми можемо лише дати собі те, чого так чекали колись: дотик, розуміння, безпеку.
І навчитися бути тим дорослим, який тримає, чує і не залишає.
Можливо, саме це і є справжнє дорослішання - не втеча від дитинства, а його лагідне обіймання.
Бо лише ми самі можемо прийти до тієї маленької дитини всередині - не щоб змінити минуле, а щоб нарешті бути поруч. Бо саме це їй було потрібно ❤️