Українська психоонкологічна асоціація

12/11/2025

Чи доречно в країні, де щодня найкращі чоловіки гинуть на війні, говорити про чоловіче здоров’я?
Ми вважаємо – не тільки доречно, а й необхідно.

🧔‍♂️ Movember народився у 2003 році в Австралії, коли кілька друзів вирішили відростити вуса, щоб зібрати кошти на дослідження раку простати. З часом ця ініціатива переросла у світовий рух, який підтримує понад тисячу проєктів, присвячених чоловічому здоров’ю. Його гасло – «змінюємо обличчя чоловічого здоров’я».

💬 Сьогодні Movember ® говорить про три головні виклики:
• психічне здоров’я та запобігання самогубствам
• рак простати
• рак яєчок

І саме психічне здоров’я стало темою номер один. Бо звичка мовчати, триматися, не показувати слабкості – вбиває. Чоловіки звертаються за допомогою тоді, коли вже зовсім нестерпно: коли біль, безсоння, страх чи відчай тривають місяцями, але «не хотів турбувати родину» або «нічого, хлопцям на фронті гірше».
Але правда в тому, що страждання не можна порівнювати. Болить – значить, болить. І кожен має право на допомогу.

📍 Рак простати та рак яєчок – це хвороби, які можна лікувати. У випадках , коли виявляються на ранніх стадіях, добре піддаються терапії. Але для цього треба не мовчати й не соромитися пройти огляд.

Багато поколінь чоловіків виростали з переконанням, що бути мужнім – означає терпіти, не показувати страху, не скаржитись. Суспільство довго вчило їх бути сильними, незламними, незворушними. Через це будь-яка розмова про хворобу, особливо якщо вона пов’язана з інтимним здоров’ям, сприймається як ознака слабкості або втрати чоловічої сили. Але це неправда. Хвороба не робить чоловіка менш мужнім. А звернення до лікаря – це не сором, а мудрість і відповідальність.

🎗️ Серед наших пацієнтів – різні чоловіки. Військові й цивільні. Молоді, які губляться у тривозі та соромі. Середнього віку, які звикли вирішувати все самі й не просити про допомогу. Старші, які знизують плечима: «та вже скільки там залишилось». Але їх небагато.

Ми часто бачимо на терапії жінок, які приходять із болем за близьких: за батька, чоловіка чи брата, який хворіє, але не погоджується на консультацію, не хоче лікуватися, не вірить, що психолог чи лікар можуть допомогти.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, чоловіки значно рідше звертаються по допомогу у сфері психічного здоров’я, ніж жінки, натомість ризик самогубства серед них утричі вищий. Це пов’язано не лише з біологічними відмінностями, а й із соціальними уявленнями про «справжню мужність».

Впевненість у власних силах, стриманість, прагнення самостійно долати труднощі – ці риси, що традиційно цінуються у чоловіків, часто стають бар’єром на шляху до звернення по допомогу. Дослідження ВООЗ показує, що багато чоловіків приховують симптоми депресії, знімають напруження алкоголем або перевтомою, а звертаються до фахівців лише у критичних станах або після наполягання близьких – зазвичай жінок.

🎗️ Окремою темою, яка потребує нашої спільної уваги, є психологічна реабілітація ветеранів.
Ті, хто повертаються з фронту, несуть на собі не лише поранення, а й невидимі рани – провину, біль, виснаження. Хтось карає себе за те, що вижив, хтось – за те, що “не там”. Багато хто боїться звертатися по допомогу, бо думає, що це прояв слабкості.

Вижити на війні важко, але повернутися після неї – ще складніше. Після втрат і виснаження потрібно вчитися знову жити: спати, дихати, довіряти, бути поруч з іншими. Це довгий процес, який вимагає часу, терпіння і підтримки. Психологічна реабілітація тут така ж важлива, як лікування тіла чи відновлення після поранень – без неї важко по-справжньому повернутися до себе.

👩‍🦰 І тут важлива роль жінок – дружин, матерів, доньок, колег. Часто саме їхнє «звернись до лікаря» або «поговори про це» стає першим кроком до одужання. Їхнє розуміння й терпіння допомагають чоловікам наважитися просити про допомогу.

Для нас Movember – це привід звернути увагу на чоловіків, яким болить, але які не здаються. На тих, хто мовчить, і тих, хто нарешті наважується сказати, що йому важко.

📅 Хай листопад в Україні стане місяцем, коли можна чесно говорити про чоловіче здоров’я – без сорому та без стигми.
📌 Турбота про себе – це не слабкість. Це частина тієї сили, яка допомагає вистояти.
Говорімо про чоловіче здоров’я відкрито. І не лише у листопаді.

20/10/2025

Америка, 1974 рік.
Країна тільки почала оговтуватися від «Вотергейту».
Президент Річард Ніксон подав у відставку, і 9 серпня його місце зайняв Джеральд Р. Форд — спокійний, врівноважений політик, який мав відновити довіру американців до влади.

Його дружина, Бетті Форд, раптом опинилася в центрі уваги.
Елегантна, щира, життєрадісна — вона не планувала ставати Першою леді, але нова роль несподівано поставила її під світло прожекторів.
І саме тоді, коли здавалося, що родина Форд тільки починає новий розділ, доля приготувала випробування, яке змінить історію не лише їхньої сім’ї, а й усього суспільства.

У вересні того ж року, під час звичайного медичного огляду, лікарі виявили у Бетті рак молочної залози. 28 вересня їй зробили операцію — радикальну мастектомію, як це було прийнято тоді.

Більшість жінок у подібній ситуації зберігали мовчання.
Про такі діагнози не говорили навіть близьким, а тим більше — публічно.
Але Бетті Форд дозволила прес-службі Білого дому офіційно повідомити про її діагноз і операцію.

Це рішення стало революційним актом — не лише для медицини, а й для суспільства.

Саме з цього моменту почалася історія, яку пізніше назвуть «ефектом Бетті Форд» — історія, що назавжди змінила ставлення до раку, до жіночого тіла і до сили відкритості.

У час, коли саме слово «рак» майже не вимовляли вголос, а хворобу приховували навіть від друзів і родини, це прозвучало як грім серед тиші.

Вона першою зруйнувала табу, відкривши суспільну розмову про те, про що десятиліттями мовчали.
Її мужність стала поштовхом до нової культури обізнаності, підтримки та адвокації пацієнтів.

📈 Уже через кілька місяців після її заяви кількість діагностованих випадків раку молочної залози в США зросла на 15% – не тому, що хвороби стало більше, а тому, що жінки почали звертатися на обстеження.

Медики назвали це «ефектом Бетті Форд» – доказом того, що публічна чесність здатна рятувати життя.

На той час стандартною практикою вважалася радикальна мастектомія – жінкам видаляли груди повністю, часто без їхньої згоди. Біопсію і мастектомію робили під одним наркозом: пацієнтка засинала, не знаючи свого діагнозу, і прокидалася вже після операції.

Вона не мала права обрати інший метод лікування чи отримати другу думку.

Після своєї операції Бетті Форд виступила за те, щоб жінки мали право на інформацію та вибір.

Її історія надала людського обличчя науковим дискусіям і підтримала хвилю реформ у хірургії. Завдяки цьому почали впроваджувати секторальну (органозберігаючу) дисекцію, що допомогло мільйонам жінок у всьому світі зберегти не лише життя, а й відчуття цілісності.

Сумно казати, але така практика була ще в зовсім недалекому минулому в Україні, це стало змінюватись тоді, коли жінки створили спільноти підтримки і стали ділитись своїм досвідом.

Пізніше вона так само відкрито розповіла про власну залежність від алкоголю й знеболювальних, створивши Центр Бетті Форд і знову зруйнувавши чергове табу – цього разу навколо залежності.
Вона була нагороджена Presidential Medal of Freedom (1991)– найвищою цивільною нагородою США за її визначну роль у суспільному житті – за відвагу, відкритість і роботу, яка змінила ставлення американців до таких табуйованих тем, як рак і залежність.

А в 1987 році була включена до Національної зали слави жінок США за вагомий внесок у справу рівності, охорони здоров’я та прав людини.

💗 Ці нагороди – не лише про політичну чи суспільну роль.
Вони про жінку, яка змогла змінити розмову: зробити рак, залежність і біль частиною публічного діалогу, а не приватного сорому.

Бетті Форд прожила довге, повноцінне життя після лікування раку і померла у віці 93 років. Її історія стала наочним підтвердженням того, що рак – не вирок.

Хоча Бетті Форд була не єдиною, але стала голосом епохи.
Поруч із нею – інші жінки, які зробили особистий досвід частиною суспільної розмови.
Наприклад ми вже писали про:
💬 Рут Гендлер, творчиня Барбі, після мастектомії відкрито заговорила про досвід втрати грудей і створила перший реалістичний протез, повернувши жінкам гідність і контроль над тілом https://lnk.ua/y4zj0GR4j

💬 Сьюзен Зонтаг, письменниця й інтелектуалка, написала знамениту книгу «Хвороба як метафора», у якій розвінчала страх і стигму, що супроводжували слово «рак».
Вона показала, що мова, якою ми говоримо про хворобу, може або поранити, або зцілити https://lnk.ua/aV7ok6rV1

Ці та інші жінки – різні за професіями, але схожі у своїй відвертості – заклали фундамент тієї культури, у якій пацієнт має право на голос, на емоції, на людяність.

Минуло пів століття.
Ми живемо у світі соцмереж, нової відкритості та публічних історій.
Та навіть сьогодні людям часто важко сказати: “У мене рак.”
Сором, страх, упередження – досі поруч.
Але щоразу, коли хтось говорить чесно, – інші чують, що вони не самі.
І саме це – продовження спадщини Бетті Форд, Рут Гендлер, Сьюзен Зонтаг та всіх жінок, які зробили крок першими.

💗 Саме під гаслом
«Кожна історія унікальна, кожна подорож має значення»
проходить цьогорічна кампанія жовтня – місяця обізнаності про рак молочної залози.
Ми згадуємо тих, хто мав мужність говорити першим, і підтримуємо тих, хто говорить сьогодні.
Бо чесність – лікує.
Відвертість – об’єднує.
А кожна історія – має значення.

14/10/2025

📅 28 вересня Київ додав свою сторінку в історію світового руху Race for the Cure®.

💥 Всю ніч і ранок над містом гриміли вибухи. 🚨 Повітряна тривога тривала 6 годин 47 хвилин і закінчилася лише о 9:13.
А вже за годину після цього на території ВДНГ зібралися сотні людей у рожевому 🎀 — щоб бігти у підтримку жінок з раком молочної залози.

🌍 Щороку понад 140 міст у світі приймають пробіг Race for the Cure® — одну з наймасштабніших подій на підтримку жінок з раком грудей. У 2024 році захід відзначив 25-ту річницю: лише в Римі 🇮🇹 взяли участь 150 000 людей — рекорд в історії забігу.

🇺🇦 В Україні благодійний забіг, який організовує БФ Inspiration Family, проводиться з 2021 року і відбувся вже втретє від початку повномасштабної війни.

Цього разу Київ додав у глобальну історію події щось, чого не знала жодна інша країна: люди вийшли на старт одразу після семигодинного обстрілу – як доказ того, що солідарність сильніша за страх 💪.

Серед учасників були родини, друзі, самотні бігуни, а також команди лікарів, клінік, лабораторій, фармкомпаній і інших бізнесів – тих, хто щодня рятує життя, і тих, хто знає, як важлива підтримка. Вони всі об’єдналися під гаслом забігу – «Кожен крок важливий». Бо саме ці кроки перетворюються на реальну допомогу.

💗Минулого року український забіг зібрав півмільйона гривень, які пішли на закупівлю ліків для лікування раку молочної залози. Цього року 🎯 мета 2,5 млн. Кожна реєстрація, кожен внесок – це реальна допомога.

Локація забігу на ВДНГ дуже вдало була поряд з фестивалем “Книжкова країна” 📚 . Учасники двох подій переміксувались між собою - бігуни пішли за книжками, а читачі та видавці цікавились і дізнались про про забіг і рак грудей, що підсилило меседж.

🎀 Забіг в рожевому показує силу психологічної підтримки та спільноти. Кожен крок на старті, кожна усмішка, кожні обійми – це маленькі, але важливі ресурси для пацієнток. Вони нагадують: ви не самотні, ми разом, і кожен прояв уваги, кожен крок допомагає долати страх, тривогу й самотність під час лікування. Кожен крок, кожен рожевий колір на учасниках події – це нагадування жінкам піклуватися про своє здоровʼя, а чоловікам – нагадати своїм близьким та коханим пройти профілактичний огляд.

🎗️ Рак не питає, коли приходити, не стає на паузу під час війни, але ми вирішуємо, коли бути разом.

📣 Якщо ви не змогли долучитися до київського забігу — це ще можна зробити:
1️⃣ Зареєструйтесь онлайн 👉 https://www.raceforthecure.eu/uk/Races/Race/Id/62
2️⃣ Біжіть у своєму місті 🏃‍♀️ — самостійно або з друзями.
3️⃣ Поділіться враженнями у соцмережах 📸.
4️⃣ Підтримайте подію донатом 💖 («Стати спонсором пробігу»).

🏁 Не має значення, яку дистанцію ви оберете — кожен ваш крок важливий!

13/10/2025

💖 У жовтні ми змінюємо наш колір на рожевий — щоб нагадати: це місяць обізнаності про рак грудей.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) наголошує: це час не лише вшанувати мільйони жінок, які зіткнулися з діагнозом, а й підтвердити глобальну відданість рівному доступу до допомоги та покращенню виживання 🌍.

💬 Кожна історія унікальна, кожна подорож має значення
Саме під цим гаслом проходить цьогорічна кампанія.
Вона нагадує: за кожним діагнозом стоїть особиста історія мужності, стійкості й надії.
Кожна жінка переживає свій шлях по-своєму – але жодна не повинна проходити його наодинці 💗.

📊 Цифри, які говорять самі за себе
📊 За даними ВООЗ, рак молочної залози залишається найпоширенішим видом раку серед жінок:
👉 у 2022 році понад 2,3 мільйона жінок отримали цей діагноз,
👉 близько 670 тисяч померли від хвороби.
У країнах із високим рівнем доходу п’ятирічне виживання перевищує 90%, тоді як у країнах із нижчим – може бути лише 40–60%.
Це показує, наскільки важливим є доступ до ранньої діагностики, лікування й підтримки.

💬 Чому це важливо для кожної з нас
Проблема нерівного доступу до медичної допомоги актуальна для України.
Через війну наші жінки стикаються з додатковими викликами – хронічним стресом, переміщенням, втратою роботи, біженством і мовними бар’єрами за кордоном.
Усе це може відкладати звернення до лікаря та зменшувати шанси на раннє виявлення. Тому саме зараз важливо наголосити і закликати всіх жінок звернути увагу на своє здоровʼя, попри всі перепони. Не відкладати візит до лікаря, якщо щось турбує, а в ідеалі спланувати профілактичний огляд. В наші складні часи це не щось зайве, а те, що дійсно може допомогти врятувати життя.

🤝 Наш жіночий простір підтримки
У наші психоонкологічній спільноті УПОА переважна більшість – жінки 👩‍🦰👩‍🦳.Наша аудиторія – також переважно жінки, які дбають про себе, своїх близьких і підтримують одна одну 💕.
Серед членкинь УПОА є жінки, які пройшли лікування раку молочної залози, а згодом перекваліфікувалися й стали допомагати іншим – як психологині, консультантки, волонтерки.

А ще саме жінки з діагнозом рак грудей одними з перших у багатьох культурах світу почали відкрито говорити про хворобу – про страх, біль, лікування, втрати, але й про силу, надію та підтримку . Завдяки їхнім голосам сьогодні ми маємо більше інформації, ресурсів і спільнот, в яких підтримують одне одного 🤝.

✨ Тому ми, в Українській психоонкологічній асоціації, підтримуємо місяць обізнаності про рак молочної залози
і хочемо нагадати всім жінкам:
👉 Регулярні профілактичні огляди – це турбота про себе, яка рятує життя.
👉 Діліться своїми історіями – вони надихають і підтримують інших.

07/10/2025

📘 Malignant: Medical Ethicists Confront Cancer («Злоякісне: як медичні етики осмислюють рак»)— книга, яка змінює погляд на рак та його лікування

Рак — це не лише діагноз. Це складний людський досвід, що торкається кожної сфери життя: фізичної, психологічної, моральної та соціальної. Саме про це — книга Malignant: Medical Ethicists Confront Cancer під редакцією відомої американської біоетикині та дослідниці Ребекки Дрессер.

Це не суха академічна праця, а чесна й дуже людяна розмова про найважливіші етичні питання в онкології:
🔍 Як знайти баланс між надією та реальністю?
⚖️ Чи завжди агресивне лікування — це найкращий вибір?
💬 Як говорити з пацієнткою чи пацієнтом чесно, не руйнуючи їхню внутрішню опору?
🧭 Як підтримати автономію людини, не перекладаючи на неї непосильну відповідальність?

🔎 Чому це важливо для онкопсихологів
Ця книга допомагає краще зрозуміти, через які моральні та емоційні виклики проходить пацієнт або пацієнтка: страх, сумніви, відчуття провини, пошук сенсу. Вона показує, як етичний контекст впливає на психічний стан людини, її рішення та здатність приймати допомогу.
Для онкопсихологів це означає можливість будувати глибшу й чутливішу підтримку — таку, що не лише заспокоює, а й повертає людині відчуття контролю над власним життям і вибором.

⚕️ Чому це корисно для онкологів
Книга відкриває простір для рефлексії: як говорити чесно, не руйнуючи надії; як уникати «лікування за будь-яку ціну»; як залишатися поруч як партнер по лікуванню, а не авторитарна фігура.
Вона підкреслює, що якісна онкологічна допомога — це не лише про протоколи та ліки, а й про повагу до гідності людини, співчуття та її право на власний шлях у хворобі.

Книга написана ясною, простою мовою, тож буде корисна для тих, хто починає читати англійською.

💡 Malignant — це місток між медициною, етикою та психологією. Це книга, яка допомагає побачити онкологію ширше — як простір людяності, партнерства та свідомого вибору.

19/09/2025

Коли психолог консультує онлайн, поруч завжди є ті, кого клієнти не бачать, але хто присутній майже на кожній зустрічі. 🐾

Так, це - домашні улюбленці. Вони лежать біля ніг, розміщуються на колінах, іноді «заглядають» у камеру чи вмощуються на клавіатурі, “збивають” текст і “дописують” смішні і неіснуючі слова.
Коли готуєшся до семінару або проводиш його – вони теж уважні слухачі. Ніби справжні учасники процесу: спостерігають, реагують на інтонації, а подекуди і «коментують» своїм муркотінням чи гавкотом.

Вони мовчазні, але завжди поруч. Їхня присутність створює особливе відчуття тепла й спокою.
Вони ніби нагадують: важливо не лише говорити, а й просто бути. Адже підтримка може бути у дотику лапи, в погляді повному любові, у спокійній присутності, у відчутті того, що ти не один. 💙

Домашні улюбленці — наші невидимі «помічники-психологи». Вони освічені на всі сто (адже слухають сотні консультацій і десятки лекцій 😉), от тільки говорити не можуть. І, можливо, саме в цьому їхня сила: вони просто є, тут і зараз.
Вони нагадують, що підтримка може бути не лише у словах, а й у тихому теплі і спокої, який тихо сидить біля ваших ніг.

А у вас є такі “помічники-психологи” вдома? Поділіться в коментарях їхніми фото - давайте створимо колекцію пухнастої підтримки 🐾

UPD
Вибачте, зʼясувалось, що тепер в ФБ не можна додавати фото в коментарях сторінок організацій :( Можете прислати в повідомленнях - ми з радістю їх покажемо!

17/09/2025

"А мені не допоміг онкопсихолог!" - періодично стикаюсь із таким повідомленням від пацієнтів. Неважливо - в усній чи письмовій формі (наприклад, у коментарях під постами про пошук онкопсихолога).
Чому так буває, що з цим робити, хто винен?

То ж давайте разом розбиратися.
Коли ми говоримо про те, чому онкопсихолог “не допоміг”, важливо розуміти: причини можуть бути об’єктивними або суб’єктивними.
👉 Що таке об’єктивні та суб’єктивні причини - і чим вони відрізняються?
Об’єктивні причини - це ті, що існують незалежно від наших думок чи емоцій. Вони базуються на фактах, спостереженнях, реальних обставинах.
Наприклад: відсутність досвіду у фахівця, занадто коротка тривалість консультації, невідповідність запиту пацієнта до формату допомоги.

Суб’єктивні причини - це те, як ми самі сприймаємо ситуацію. Вони залежать від наших очікувань, емоцій, попереднього досвіду.
Наприклад: «мені здалося, що мене не чують», «я не відчув полегшення після розмови», «я не довіряю психологам загалом».

Це не означає, що суб’єктивне - менш важливе. Навпаки: емоційне сприйняття має величезне значення, особливо в умовах хвороби. Але розділення цих причин допомагає краще зрозуміти, що саме не спрацювало - і як це можна змінити.

🔹 Об’єктивні причини

① Інша спеціалізація
Психолог, до якого ви звернулися, не має підготовки саме з психоонкології, тому не володіє специфічними знаннями про лікування раку, фізіологічні та емоційні стани пацієнтів, а також про їхні переживання та потреби. Він може бути чудовим фахівцем в іншій сфері, але для розгляду вашого запиту йому бракує спеціальних знань, клінічного досвіду та розуміння пацієнтської проблематики.

② Запит поза межами компетенції психолога
Пацієнт очікує медичних порад, вирішення юридичних, фінансових чи соціальних питань, які не належать до компетенції психолога. У такому випадку онкопсихолог може лише перенаправити до відповідного спеціаліста або поділитися досвідом інших людей із подібною проблемою. Але очікування пацієнта, що саме психолог вирішить його проблему, можуть не справдитися.

③ Гострий момент звернення
Пацієнт перебуває в гострій фазі кризи, фізичного болю або шоку, коли терапевтичні інтервенції можуть бути малоефективними. У таких ситуаціях проводиться кризове консультування та/або надається необхідна медична (фармакологічна) допомога. Часом для стабілізації емоційного стану потрібен лише час.
Одна пацієнтка розповідала, що після оголошення діагнозу прийшла до психолога у стані шоку, і він не зміг дати полегшення. Але пізніше, вже під час лікування, вона знайшла іншого фахівця, з яким займалася медитаційними практиками - і який, за її словами, дуже допоміг. Першого ж вона звинуватила в непрофесіоналізмі.

🔹 Суб’єктивні причини

① Нереалістичні очікування
Пацієнт шукає рішення проблеми, яка не має швидкого або взагалі не має вирішення. Наприклад, він хоче повністю «відключити емоції», щоб не відчувати страху чи болю. Психолог не може зробити цього, але може навчити навичкам розпізнавання і регулювання емоцій.

② Запит, який психолог не може прийняти
Пацієнт переконаний, що рак - виключно психосоматика, і очікує, що психолог «вилікує» його розмовою. «Я хочу, щоб Ви знайшли психологічну причину мого раку», - каже він. На сесіях ми проводимо психоедукацію, розповідаємо про природу раку, про міфи та реалії, які стосуються цієї теми. Але деякі пацієнти мають тверді переконання, що рак можна вилікувати в кабінеті психолога, тому шукають собі саме такого - «чарівного». У таких випадках ми можемо лише попередити пацієнта про можливі ризики, які можуть настати після роботи з тим, хто пообіцяє, що вилікує рак нетрадиційним способом. Часто після цього як раз і може прозвучати наступне: «Мені не допоміг онкопсихолог, для чого він взагалі потрібен, якщо не може знайти причину моєї хворобиʼ.

③ Неприйняття процесу терапії
Пацієнт хоче швидкого результату або «чарівної таблетки». Наприклад, він просить «зробити щось із головою», щоб одразу позбутися страху рецидиву. Ми пояснюємо, що робота з цим страхом - тривалий процес, що вимагає часу й кількох зустрічей. Але деякі пацієнти після однієї сесії припиняють контакт у пошуках швидкого «дива».

④ Складність проблеми
Часто запити пацієнтів дуже складні, «як клубок із багатьох ниток». Наприклад, пацієнтка лікується за кордоном, а її сім’я залишилася в Україні. Проблем багато, вони охоплюють усі сфери життя. Розплутати їх за одну зустріч неможливо. Тому ми пропонуємо структуру: one step at a time («один крок за раз»). Хтось погоджується, а хтось ні.

⑤ Особистісна несумісність
Пацієнт не відчуває довіри через стать, вік, зовнішність чи стиль спілкування психолога. «Хімія» між ними не виникає. І хоча психолог може сприяти налагодженню контакту, повністю уникнути цього неможливо. Наприклад, молодий психолог може втратити довіру пацієнта саме лише через свій вік.

⑥ Запит щодо третьої особи
Пацієнтка каже: «Я буду щасливою тільки тоді, коли мій син одружиться» або "що я повинна робити, щоб мій чоловік повернувся до мене від іншої жінки». Психолог може працювати з пацієнткою над темами щастя, партнерських стосунків, подружньої зради, пошуку внутрішніх ресурсів, але не може змусити іншу (сторонню) людину щось зробити - одружитися, повернутися в сім'ю тощо. Це поза межами його впливу.

🚩 Що ще важливо сказати?
На жаль, трапляються випадки, коли головна причина того, що «психолог не допоміг», криється у некомпетентності чи неетичній поведінці фахівця.
У попередньому пості ми писали про це.
Нагадуємо про «червоні прапорці», які повинні насторожити:
👉https://www.facebook.com/share/p/1G8vpyV5ze/

🌱 І наостанок
Психологічна допомога - це не завжди про миттєве полегшення. Це про процес, стосунок, поступове розплутування внутрішніх і зовнішніх вузлів.
Бажаю кожному знайти «свого» психолога - не лише як фахівця, а як людину: розуміючого, приймаючого, теплого. З ким можна побудувати терапевтичні стосунки, які справді працюють. Бо в умовах онкологічного діагнозу це не просто важливо - це життєво необхідно.
👉 Знайти свого психолога можна тут https://upoa.info/oncopsychologist .

💬 Долучайтеся, будь ласка, до розмови в коментарях.
Розкажіть, чи були у вашому досвіді випадки, коли психолог не допоміг. Якщо так - як ви думаєте, чому?
✍️ Підготувала: Ія Слабінська

11/09/2025

Продовжуємо розмову про вплив онкологічного діагнозу на стосунки.

Що каже статистика:
Онкологічне захворювання змінює не лише тіло, а й стосунки. І хоча багато пар проходять цей шлях разом, є й ті, чий зв’язок не витримує навантаження.

📊 Дослідження показують наступне:
🔹 Жінки з онкологічним діагнозом у 6 разів частіше стикаються з розривом стосунків, ніж чоловіки з аналогічним діагнозом. Men Leave: Separation And Divorce Far More Common When The Wife Is The Patient | ScienceDaily
🔹 Молоді пацієнти (18–45 років) після лікування раку рідше вступають у стосунки або шлюб, ніж їхні здорові однолітки. Impact of Cancer on Romantic Relationships Among Young Adults: A Systematic Review | Journal of Clinical Psychology in Medical Settings
🔹 Пацієнти, які перебувають у стабільних стосунках, мають вищі шанси на ранню діагностику, ефективне лікування і виживання. (Marital status and survival in cancer patients: A systematic review and meta-analysis - PubMed)

Це не просто цифри – це реальні історії, які ми бачимо щодня. І саме тому так важливо говорити про те, як зберегти стосунки в умовах хвороби.
У цьому пості – коротка розповідь про те, які захисні фактори можуть вберегти стосунки під час лікування онкологічного захворювання.
________________

🛡️ Як зберегти стосунки під час лікування онкологічного захворювання: захисні фактори

1️⃣ Відкрита комунікація
▪️ Важливо не замовчувати страхи, біль, розчарування. Коли партнери говорять про свої переживання – це знижує напругу.
▪️ Використовуйте “я”-повідомлення: “Я боюся втратити тебе”, “Мені важко, коли ти мовчиш”. Це допомагає уникати звинувачень.
▪️ Не бійтеся починати говорити на складні теми – це не руйнує, а зміцнює зв’язок. Можливо, з першого разу розмова не складеться. Це нормально.

2️⃣ Психологічна підтримка
▪️ Індивідуальна терапія допомагає кожному з партнерів краще справлятися з емоціями.
▪️ Парна терапія – простір для чесної розмови, де вас підтримує фахівець.
▪️ Групи підтримки – можливість побачити, що ви не одні, і почути досвід інших.

3️⃣ Збереження ролей і автономії
▪️ Пацієнт – не лише людина, яка хворіє, а й особистість зі своїми бажаннями, мріями, потребами.
▪️ Доглядальник – не лише опікун, а людина, яка теж має право на відпочинок, емоції, підтримку.
▪️ Збереження рівноправності – ключ до того, щоб стосунки не перетворилися на “службу допомоги”.

4️⃣ Спільне планування
▪️ Обговорюйте побут, фінанси, лікування – це дає відчуття контролю. А як ми пам’ятаємо: фокусування на речах, які ми можемо контролювати, знижує тривогу.
▪️ Приймайте рішення разом, навіть якщо один із вас хворіє. Це зберігає повагу і довіру.
▪️ Плануйте не лише медичні речі, а й маленькі радощі – спільні вечері, прогулянки, фільми.

5️⃣ Інтимність і тілесність
▪️ Інтимність – це не лише с**с. Це дотики, обійми, ніжність, погляд.
▪️ Зміни в тілі – не привід для сорому, а виклик для нової близькості.
▪️ Говоріть не тільки про те, що вас турбує зараз, а й про те, що дає вам комфорт – це допомагає зберегти тісний зв’язок.

6️⃣ Повага до різних стратегій боротьби
▪️ Один хоче говорити про хворобу, інший – мовчати. Це нормально. Ситуація буде змінюватися. Можливо, треба трохи зачекати, коли партнер буде готовий.
▪️ Головне – домовитись, як бути поруч, не порушуючи меж, але й не віддаляючись на відстань.
▪️ Повага до способу переживання – це прояв любові.

7️⃣ Залучення соціальної підтримки
▪️ Друзі, родичі, люди, які мали досвід лікування хвороби, є біля вас – не бійтеся просити їх допомоги. Хтось може відмовити, але обов’язково знайдуться ті, хто допоможе. Перевірено особистим досвідом.
▪️ Соціальні зв’язки знижують відчуття ізоляції і дають ресурс.
▪️ Не закривайтеся від світу – навіть коротка розмова з другом може змінити настрій і додати ресурсу.
______________
Наша розмова про стосунки в парі під час лікування онкологічного захворювання більш детально буде продовжена в наступних постах.

10/09/2025

Кожного року 10 вересня відзначається Всесвітній день запобігання самогубствам. Його мета – підвищити глобальну обізнаність і нагадати: самогубствам можна запобігти.

Діагноз “рак” змінює життя назавжди. Багато хто відчуває страх, відчай, втрату надії. Коли додається біль, виснажливе лікування, фінансові труднощі чи відчуття, що ти стаєш тягарем для рідних, у деяких людей виникають думки про те, щоб піти з життя раніше.

Це дуже болюча тема, але вона існує. Статистика показує: ризик самогубства серед онкопацієнтів значно вищий, ніж у тих, хто не має онкологічного діагнозу. І справа не тільки у фізичних стражданнях. Часто – у самотності, нерозумінні з боку інших і в тому, що людині здається, ніби вона втратила сенс і контроль.

Але важливо знати: такі думки не завжди про смерть. Найчастіше вони – про бажання позбутися болю, про потребу бути почутим і підтриманим. Саме тут величезне значення має психоонкологічна допомога, відкрита розмова з лікарями й близькими, доступ до лікування та знеболення.

У 2025 році тема кампанії — “Changing the narrative on suicide” (“Змінюємо розповідь про самогубство”). Йдеться про важливість говорити про цю проблему відкрито, без стигми й упереджень, адже мовчання часто коштує життя.

В Україні та світі ця дата – нагадування про:
🔹те, що самогубство – це не лише медична проблема, а й соціально-психологічний виклик;
🔹те, що мільйони людей страждають мовчки – і їм потрібна підтримка, розуміння, доступ до допомоги;
🔹важливість не лише професійної допомоги, але й простих людських жестів – слова, увага, присутність.

Для нас це нагадування: варто говорити про відчай і про допомогу, бо мовчання може коштувати життя.
Запрошуємо вас на вебінар лікаря-психіатра Антона Віленчика
«Суїцидальні думки у тяжкохворих пацієнтів: як вчасно розпізнати ризики та діяти»
🗓 23 вересня, 20:00
Деталі і реєстрація на нашому сайті: https://upoa.info/suicidal-thoughts

Українська психоонкологічна асоціація - УПОА

12/11/2025

20/10/2025

14/10/2025

13/10/2025

07/10/2025

19/09/2025

17/09/2025

11/09/2025

10/09/2025

Address

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share