https://www.facebook.com/109765761838367/

Olha Renska, Prague (2026)

22/11/2025

Друзі, запрошую вас на особисту зустріч!😊

Коли: 28 листопада, в пʼятницю, о 18.30
Де: в ресторані української кухні The Boršč (Dukelských Hrdinů 10, Praha 7-Holešovice), який став для багатьох у Празі маленьким клаптиком дому 💛💙

Саме там відбудеться презентація моєї книги «Заборонені казки», та відкрита розмова про життєві сценарії 📖

Вхід вільний! 😉

На зустрічі поговоримо про те:
❗️чому ми знову і знову обираємо одні й ті самі моделі поведінки, приймаємо схожі рішення, зближуємося з певним типажем людей , навіть якщо це не веде ні до чого хорошого,
❗️як це повʼязане з поняттям життєвого сценарію,
❗️і які способи є переписати свою внутрішню історію.

Я прочитаю одну з казок, обговоримо техніки та вправи, що є в книзі, я дам відповіді на запитання.
Це буде не лекція, а жива, тепла розмова☺️

І звісно, за бажанням, у вас буде можливість придбати книгу з моїм підписом - собі чи на подарунок 🎁

P.S. будьте уважні з адресою ресторану: https://maps.app.goo.gl/YkcqNXBmriYiQphJ9

06/11/2025

Нарешті я тримаю її в руках - мою книгу «Заборонені казки»! 📖

Це вже третє видання, але тепер - не просто історії, а книга-тренінг про батьківські заборони (звідси назва😉), що непомітно керують дорослим життям:
Не живи, Не будь собою, Не відчувай, Не довіряй - їх 12 основних.

Батьківські заборони - частина життєвого сценарію людини, емоційні установки,
що їх отримує дитина від батьків.
Вони впливають те, як ми почуваємося протягом всього життя, непомітно підштовхуючи до тих чи інших дій та рішень.

Це схоже на нитки, якими смикають маріонетку, створюючи враження, що рухається вона сама 🎭

В книзі є детальні пояснення, звідки заборони беруться, як саме діють, а також практичні вправи до кожного розділу, що допоможуть повернути собі контроль (виконати їх можна прямо на сторінках книги, щоб всі інформація була в одному місці).

Щодо придбання - ставте + в коментарі до цього допису, або пишіть мені в особисті повідомлення ☺️

31/07/2025

У мене був досвід роботи з клієнткою, яка вела особисті щоденники майже безперервно протягом 20 років (с підліткового віку).
Я вам скажу - це було щось неймовірне!♥️

Терапевтична робота полегшувалась та прискорювалась завдяки тому, що у неї було задокументоване таким чином життя, і вона могла взяти в роботу будь-яку конкретну частину.
А також, набагато легше і цікавіше можна було відслідкувати вплив та результат терапії: буквально взяти щоденник за попередній рік, перечитати свої думки, хвилювання, емоційний стан, та порівняти з актуальним)

Може ви зараз подумали, що все це, звісно, цікаво, але у вас немає наміру та надхнення вести такі щоденники?

Якщо так, то в коментарях «+», і я надам вам вправу, яка простіша, але не менш ефективна за ведення особистих щоденників☺️

30/05/2025

📚 КНИЖКОВА ГРУПА: Вечірній чай з психологом ☕
7 червня | 18:00| Прага , Bělehradská 77, метро I. P. Pavlova
Вартість 200 крон
Мова заходу: українська 💛💙

У кожного з нас є така книга: яка зʼявилась у потрібний момент, зворушила, зцілила або просто не дала зламатися. Можливо, вона досі на полиці, можливо — в телефоні, а може й може — просто в памʼяті.
Якась з них прийшла до вас у дитинстві, якась - в юності, а якась, можливо, протягнула свої сторінки до вас в останні важкі декілька років.

Запрошую вас на вечірню теплу зустріч у форматі вечірнього чаю — поговорити про такі книги-друзі, книги-рятівники, книги-світлячки в темряві.
Це не лекція, і не терапія. Це — жива розмова, безпечний простір, де думка кожного важлива.

Простір, де можна:
✨ поділитися своєю історією — або просто послухати
✨ познайомитися з новими людьми
✨ емоційно розвантажитися
✨ піти з теплом і, можливо, новою книгою у серці

Що буде ще?
☕ Справжній чай і кава
🍬 Українські цукерки
📖 І трохи магії книжкових одкровень

Умови прості:
☑️ Принеси улюблену книжку (буквально чи в пам’яті)
☑️ Прийди з відкритістю
☑️ Приготуйся до затишної атмосфери з ароматом чаю та чесного слова

📍 Подія — частина ярмарку «ІнсайтЛіт» — де можна буде також купити книжки та вироби ручної роботи.

Місць небагато, тож реєструйтеся заздалегідь☺️
Пишіть мені у директ, або залишайте + в коментарях💬

21/05/2025

Топ-8 порад, як захиститися від чужої агресії, і фільтрувати свою

1. Не бери на себе чужу хвилю
Запитай себе: “Чи це мій біль, чи чужий?”
Постав ментальний щит: «Це не про мене. Це про неї»

2. Дай собі паузу
Не обов’язково відповідати одразу. Вдихни. Відклади реакцію, пауза— це теж дія, іноді - сильніша.
Тож, такі фрази як «Я зараз не готовий говорити, давай пізніше» — не слабкість, а мудрість.

3. Уникай «ти-висловлювань» у відповідь
Замість: «Ти що, вкрай знахабнів?»
кажи: « Мені не подобається те, як це зараз прозвучало»
Замість «Ти завжди такий!» — постав запитання: «Це щось, що ти дійсно хочеш мені сказати — чи в тебе просто поганий день?»

4. Не доводь, коли тебе знецінюють
Якщо тебе вже не чують — не витрачай сили на переконання. Вийди з розмови з гідністю.

5. Прояви мотивацію прямо
«Ти справді хочеш зараз поговорити — чи просто зриваєшся на мені?»
Це ламає шаблон і змушує людину замислитись.

6. Слідкуй за своїм тоном
Навіть коли ти правий — агресивна відповідь може все зруйнувати, тож говори твердо, але спокійно.

7. Розпізнавай «агресію в цукрі»
Пасивна агресія часто маскується під «турботу», «жарти» чи «добрі поради».
Ти маєш право сказати: «Мені це звучить образливо». І пам’ятай: твоїх почуттів достатньо, щоб зупинити те, що відбувається.

8. Тримай руки в полі зору — і відкритими
Схрещені руки, стискання кулаків — несвідомі сигнали готовності до бійки.
Відкриті долоні = безпека. Люди (і ти сам) зчитують це.

Бонусна порада:
Навчись відрізняти захист своїх меж від злиття на голови інших людей своїх емоцій. Це неправда, що найкращий захист - це напад, напад - акт агресії, який нічим не виправдовується.

15/05/2025

Чому ми такі злі та колючі, а часом - навіть жорстокі один до одного?

1️⃣ У нас є накопичений біль, якому не дають виходу.
Ми живемо у стані тривалої напруги: війна, економічна нестабільність, постійна невизначеність, втрати, переїзди, адаптації.
Коли напруга не знижується, біль не проговорюється - він не зникає, він виходить у словах, інтонаціях, реакціях.
Людина не витримує, і кусає того, хто поруч.

2️⃣ Ми не відчуваємо безпеки.
А коли немає безпеки — мозок обирає реакцію ʼбий або біжиʼ. Бути вразливим страшно, бо мені можуть «напихати».
Тож, різкість, злість, сарказм — це захисні форми поведінки : краще напасти першим, ніж мене заскочуть зненацька.

3️⃣ Ми живемо в епоху перенасичення.
Інформацією, обов’язками, подіями, очікуваннями.
Втомлені люди — гостріші на язик, більш швидкі на зриви і спалахи гніву.

4️⃣ Ми маємо певні соціальні установки.
Суспільство довго вчило наших пращурів «тримати себе в руках», «не розкисати», «бути сильним», «терпіти», «витримувати».
І тепер м’якість сприймається як слабкість.
Ми навчилися захищатися через іронію, сарказм, дистанцію, але не через тепло, згуртованість та підтримку одне одного.

5️⃣ Ми маємо відповідні родові, сімейні установки.
Багато хто з нас виріс у родинах, де любов не проявлялася словами, де критику плутали з турботою, а замовчування проблем — з мудрістю.
Тож тепер ми не маємо досвіду емоційно здорового спілкування, тому обираємо жорсткість, бо вона здається… звичною.

🔆 Давайте підсумуємо.
Жорсткість — це не сила, а біль, що не знайшов іншого виходу.
І найбільше йде зла не від злості, а від непроговореної втоми, страху і відчуття самотності.

❗️P. S. При цьому, безумовно, є люди, які дійсно отримують задоволення від причинення болю іншим людям, від залякування та приниження інших, від цькування когось в соцмережах (піднімають таким чином свою значимість, як їм здається). Просто уникайте мати справу з такими індивідуумами ❌

Яку з цих причин ви відмічаєте у себе чи свого оточення?

13/05/2025

Результати контрольної роботи були для Варі неочікуваними. Так, фізика - не її «коник», але вона розраховувала хоча б на «7», а тут - «4» бали. Голова, яка зранку і так боліла, стислася ще сильніше.

- Нда, Гончарук, - пролунав вʼїдливий голос Тамари Миколаївни, - скотилася ти по оцінках із запарочливою швидкістю, яку ти навіть порахувати не зможеш, бо ні однієї формули не знаєш!
В класі зареготали.
- Тамара Миколаївно, - підхопив Андрій позаду Варі, - так давайте на роботі над помилками й вирішимо цю задачку! Дано: Гончарук і фізика, питання: з якою швидкістю…
Його голос потонув в новому спалаху реготу. Варя повернула голову: на третій парті біля вікна сидів Він. Він теж сміявся, аж сльози виступили. Всередині щось обірвалося..

- Ну-ну, діти, досить. Треба допомагати слабим і відстающим, а не насміхатися. Йдемо далі. Тема уроку…

Як добре, що це був останній урок. Варя швидко йшла на автобусну зупинку. В обличчя ліпив мокрий сніг, але вона не зважала. Перед очима стояла картина: вікно, за ним йде сніг, на підвіконні квітне герань, а Він - сміється над нею разом з цією зграєю, яку називають 9-Б.

Заходячи в автобус, вона перечепилася через швабру, яку прилаштував водій за дверима, і ковзнула рюкзаком по плечу жінки, що сиділа поряд.
- Боже, дівчино, обережно!
- Вибачте, - пробурмотала Варя
- «Вибачте», - змавпувала її жінка, - дивись, куди йдеш, та й рюкзак зніми - он навіть картинка з нагадуванням висить для таких от обдарованих! Лізуть прям по головах, нікуди не дивляться, молодь росте така!
Жінка ще пару хвилин обурювалася, а Варя , стиснув зуби, щоб не ляпнуть щось не ввічливе, дивилася у вікно. Скоріше б доїхати…

Клацнув замок вхідних дверей. Нарешті вдома. Зараз вона зробить собі солодкий чай, візьме вчорашній пиріг та сяде в своїй кімнаті, в тиші та спокої.

- Варька! Зʼявилася нарешті. Я вже думав, що тебе десь діти в сніговик закатали. Ти чому кружку в раковині вранці лишила? Рук нема помити? В неба фрейлін немає!
Батько. Знов щось на роботі не задалося, і забута кружка - остання крапля. Зараз Варя отримає і заміть батькового керівника, і підлеглих, і міністерства, і водіїв на дорозі…

(Продовження в каруселі)

30/04/2025

Він зайшов в квартиру, кинув ключі на тумбу біля дверей, перевзувся в капці. Назустріч ніхто не вийшов, але це було звично - старший син в навушниках і спить, і їсть, і миється, маленька донька дивиться мультики («точно більше, ніж корисно», - подумав Микола, але воювати за це в нього вже не лишилося ні сил, ні часу).

Голос дружини лунав з напіввідчинених дверей спальні. Судячи з веселих інтонацій - балакає з подружкою по телефону.

Микола помив руки, і пішов на ревізію холодильника - вже восьма година, обідав він о першій, тож їсти хотілося страшенно. З холодильника на нього уважно дивилася недопита пляшка кефіру, жмут редиски, упаковка яєць. На нижній полиці - залишки ковбаси («син бутери робив»,- подумав Микола на автоматі).

В раковині- брудний посуд ще зі вчора. «Ну от і що? Терапевт казав, що природня реакція на це - гнів, але я не відчуваю його. Я вже давно майже нічого не відчуваю, окрім тотальної втоми».
Поставив чайник, засипав дві ложки кави. Подумав і додав ще дві ложки цукру. Ще по другому проекту треба дещо доробити, тож до опівночі/першої треба не заснути.

Почув кроки дружини з коридора.
- О, явився. Знов затримався?
- Привіт, Света.
- Ой, церемонії - привіт, привіт. І мені каву зроби.
Дружина сіла за стіл і уткнулася в телефон.
- Як день пройшов?, - запитав Микола
- Нормально, - вона не підняла голови.
- А що по вечері?
- А що?
- Свет, я їсти хочу, ну блін, я з роботи прийшов, і..
- Ой, не ний! Ну замов піцу - в чому проблема? Я не встигла сьогодні.
(«Тільки сьогодні?» - він втримався від цього зауваження. На скандал сил не було.)

- Не встигла? Щось сталося?
- Погано почувалася.
- Може все ж сходиш до лікаря? Ти постійно погано почуваєшся, це ж ненормально, Свет.
- І що той лікар зробить? Я втомилася, розумієш? Від міста, цього сморіду автівок, шуму, суєти! Я на морі не була вже 3 роки!
А от тепер всередині щось почало підніматися.
- Яка суєта? Ти з хати майже не виходиш, - Микола дуже постарався не підвищувати голос.
А от Света в цьому собі ніколи не відмовляла. Її обличчя перекосило від злості.

(Продовження - в каруселі) ➡️

19/04/2025

Як вам таке бачення Внутрішнього Критика? 😊

15/04/2025

- Наважився нарешті? Ну все - ти зірка! Вітаю, друже, - з піднесенням лунав голос друга з трубки.
- Дякую, Артеме, - посміхнувся Денис. Це дуже хвилююче - опублікував допис вже вночі, просто не дав собі можливості знов злитися з цього.
- Ну і правильно, слухай, скільки можна себе гризти? Ти класний спеціаліст, робиш дійсно круті дізайни - треба, щоб люди дізнавалися про тебе, а без соцмереж в цій справі наразі ніяк.
- Знаю, знаю. Просто незвично.
- Це тимчасово, потім як втягнешся, що й за вуха не відтягнеш - ще станеш відомим блогером, - розсміявся Артем.
- Оце навряд!
- Лааадно) То що - в суботу разом в зал в силі?
- Так-так. До суботи.

Денис поклав слухавку, глибоко зітхнув і посміхнувся. Підтримка друга зіграла свою роль в непростому для нього процесі - почати вести свій блог про дизайн, та рекламувати свої послуги. Він так довго відкладав початок, тягнув, сумнівався, редагував портфоліо, обговорював процес зі своїм терапевтом.
І от нарешті - почав.

Із тремким передчуттям відкрив сторінку блогу. Вже були і лайки, і коментарі - всі схвальні:
«Круто!»
«У вас є смак, так гарно підбираєте кольори»
«Чи берете замовлення?»
«Хочу працювати з вами, які умови співпраці?»

Ого! Серце забилося частіше, і Деніс відчув, що навіть руки затремтіли - він не очікував такої реакції на перший же допис. Від радості аж дух перехопило)
Всівся всім відповідати, в особистих вже завʼязалося обговорення першого замовлення.

Цей день хлопець як на крилах літав. Друзі, підписані на блог, вітали його з початком справи, і навіть мама сказала «ну дай Бог, щось з цього вийде». А від мами це можна вважати прям вищим схваленням.
Ось воно - щастя, навіть заснути було важко від емоцій, що переповнювали.

Але наступний ранок зустрів Дениса похмурим настроєм: голова важка, на душі тривожно, робити в блозі нічого не хотілося, навіть заглядати.

(Продовження в каруселі)

11/04/2025

Привіт, подруго!
Це твоє тіло. Пишу тобі вперше, бо вже давно маю, що сказати.

Я з тобою з самого початку.
Я пам’ятаю, як ти вперше стримала сльози. Ти малювала для мами - котика, сонце, рожеві квіти — усе, що було теплим у тобі.
А вона робила макіяж, і навіть не глянула:
«Не лізь під руку, хіба не бачиш - я зайнята!»
А побачивши, що ти засмутилася, додала суворо: «Ось тільки не треба хнюпити»
Ти проковтнула ті сльози, до спазму в горлі.
Так почалася наша історія.

І ти почала «не заважати»: бути зручною, старанною, тихою. Щоразу, коли хотілося проявитись - заплакати, крикнути, голосно засміятися - ти стримувалась.
А я зберігало це — в плечах, у щелепі, у шлунку, в горлі.

Коли ти виросла, ти навчилась усе робити правильно, щоб всі навколо були задоволені: чоловік, діти, керівник, колеги, сусіди, люди в чергах, та ж мама.
Тримала себе в руках, утримувала побут, підтримувала інших.
Твої потреби давно стали неважливими - то й що, що болить голова - ти закидувала знеболююче, той що, що зкручує шлунок - ти утримувалася від улюбленої їжі. То й що, що ночами скрипиш зубами, і лікар сказав виправляти прикус - чоловік тільки хмикнув: «Та ти що, брекети ставити будеш - за такі гроші? Тобі що - 15 років? Вдягай оно капу на ніч, та й все». Ти погодилася. І твоя згода стисла щелепу ще міцніше.

Все твоє життя мені доводилося говорити за тебе. Бо ти — мовчала. Терпіла. Витримувала. Була «гарною донькою», «чемною дівчинкою», тепер - ти «мудра жінка».
Таких «мудрих жінок» повно в чергах до гінеколога-ендокринолога, гастроентеролога, невролога, психіатра - ти помічала?

А от коли ти робиш зефір - ти живеш. Щелепа розслаблена - ти наспівуєш. Спина напружена природньо - руки пурхають над твоїми витворами. Ти смакуєш результати своєї творчості - і шлунок приймає це.
І взагалі: коли в тебе останній раз боліла голова зранку?

Тож панічна атака — це не поломка. Це кричу я, твоє тіло, що вже не може бути непочутим.

Я не проти тебе. Я — з тобою.
Згадай про мене. Згадай про себе!
Де ти в своєму житті? На що ти його витрачаєш?

Твоя я.
Твоє тіло

Olha Renska

22/11/2025

06/11/2025

31/07/2025

30/05/2025

21/05/2025

15/05/2025

13/05/2025

30/04/2025

19/04/2025

15/04/2025

11/04/2025

Adresa

Internetová stránka

Upozornění

Odkazy

Sdílet

Kategorie