Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге

  • Domů
  • česko
  • Praha
  • Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге

Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге Психоанализ, обучение и супервизии

06/04/2026

Є питання, яке аналітична теорія ставила та переформульовувала протягом усього свого існування. Воно стосується самої суті аналітичної роботи: що відбувається з аналітиком у присутності пацієнта? Не що він думає, не що інтерпретує, а що з ним відбувається.

Хайманн у 1950 році здійснила зсув перспективи: вона запропонувала розглядати емоційний відгук аналітика не як перешкоду, яку слід долати, а як інструмент. Але цей зсув, попри всю його важливість, ризикує стати надто зручним.

Біон запропонував модель контейнерування: аналітик отримує те, що пацієнт не може втримати в собі - бета-елементи, неперероблені, позбавлені сенсу, іноді нестерпні психічні змісти. Це не інформація, яку можна інтерпретувати. Це щось, що спочатку потрібно пережити у власній психіці й у власному тілі. Контрперенесення у Біона - це не стільки відгук, скільки вмістилище. І питання не в тому, як ним керувати, а в тому, чи витримає аналітик те, що в нього поміщають.

Лакан був скептичний щодо контрперенесення - і цей скепсис варто сприймати серйозно. Його критика спрямована проти ілюзії, що аналітик може знати, що він відчуває, і знати, що це відчуття означає. Уявне вимірювання - завжди пастка: аналітик ризикує прийняти власні проєкції за клінічну реальність, власний нарцисизм - за емпатію. Це не означає, що контрперенесення несуттєве. Це означає, що сліпо довіряти йому наївно.

Поль Дені розробляв цю територію з боку потягів і нарцисичних конфігурацій: там, де контрперенесення перестає бути реакцією на пацієнта і стає місцем зустрічі двох нарцисичних організацій, двох способів захищатися від нестерпного. Саме тут, у цій зоні взаємного нарцисичного тиску, клінічна робота стає особливо складною і особливо важливою.

Що об’єднує ці різні теоретичні позиції? Мабуть, одне: контрперенесення - це не те, що аналітик має. Це те, що з ним трапляється. І різниця між цими двома формулюваннями визначає: як ми слухаємо, як ми мовчимо, як ми помиляємося, як ми пов’язуємо й символізуємо матеріал пацієнта.

Найбільш незручне питання тут не «що я відчуваю до цього пацієнта», а «звідки я знаю, що це відчуття належить йому, а не мені»? І наступне, ще більш незручне: «що я як аналітик із цим роблю»?

З цими питаннями ми і продовжимо працювати в робочій групі «Контрперенесення в практиці аналітика». Початок - 4 травня.

01/04/2026

Колеги,

зараз продовжують роботу дві теоретико-клінічні групи під моїм керівництвом. Найближчим часом ми готові запросити по 2–3 учасники в кожну.

Перша група присвячена дослідженню бісексуальності в психоаналізі. Друга група зосереджена на контрперенесенні аналітика в роботі.

Формат передбачає регулярну тривалу роботу з чергуванням теоретичного та клінічного фокусу.

Якщо вам відгукується участь, напишіть, будь ласка, в особисті повідомлення, розповім детальніше про формат і умови.

P.S. Трохи доповню. До участі запрошуються фахівці психоаналітичного напрямку, які мають досвід особистого аналізу та практику.

03/03/2026

Колеги в дискусії допомогли побачити, що термін «робота жіночого» сьогодні не вільний від однозначних конотацій. Він виник усередині певної символіки: жіноче як те, що приймає, чоловіче як активне; анатомія як джерело метафори; тіло як модель відмінності. Можна уточнювати, що йдеться не про соціальні ролі й не про «природу жінки», але культурні асоціації нікуди не зникають. Слово «жіноче» неминуче резонує з уявленнями про те, якою «має бути» жінка. У цьому сенсі критика небезпідставна: мова психоаналізу здатна активувати застарілі або болючі смисли.

Але чи означає відмова від терміна відмову від феномена, який він позначає?

Шаффер справді повертає жіноче в теорію. Там, де фройдівська традиція будувалася навколо фалічної осі й нерідко описувала жіноче через відношення до неї, вона стверджує його автономну значущість як специфічної психічної роботи. Однак сам цей жест зберігає логіку протиставлення - напруга, яку важливо усвідомлювати, щоб не відтворювати її несвідомо.

Сучасна гендерна чутливість посилює напругу навколо цих понять. Але визнання небінарності не означає відмови від відмінності як такої - лише відмови від жорсткого закріплення психічних модусів за тілами й соціальними ідентичностями. Якщо «роботу жіночого» розуміти як функцію, а не як долю, вона не суперечить небінарності.

Що робити з цим сьогодні?
Перше - не заперечувати історичну навантаженість терміна й визнати, що мова не є нейтральною.
Друге - розвести процес і позицію. «Робота жіночого» - не припис, як бути жінкою, а опис одного з модусів психічної функції: здатності до рецептивності, витримування внутрішнього простору, інтеграції порожнечі та зв’язування збудження. Цей модус може бути розвинений, відкинутий або розщеплений - і він не закріплений за анатомією. Йдеться про психічний процес, а не про нормативну модель ідентичності.
Третє - відмовитися від прихованої ієрархії. Ані «жіноче», ані «чоловіче» не є більш зрілими за визначенням. Це не «сходи розвитку», а напруга, в якій формується суб’єктивність.
Нарешті, важливо пам’ятати: сексуальна диференціація -тільки один із операторів асиметрії, але не її центр і не ознака «психічного здоров’я». Психічне життя включає й інші осі: залежність і автономію, життя і смерть, час і старіння. У ширшому полі «робота жіночого» стає частиною загальної логіки інтеграції відмінностей, а не її фінальною точкою.

Як уникнути ризику нормативізації?
Не перетворювати теорію на модель «як правильно». Аналітик не може заздалегідь знати, як суб’єкту «бути жінкою» або «бути чоловіком». Він може лише досліджувати, які способи роботи з асиметрією доступні даній психіці й які викликають тривогу.
Ризик виникає не через сам термін, а через позицію аналітика. Якщо поняття починає звучати як припис, воно перестає бути інструментом розуміння й редукує суб’єкта до норми.

Нам не потрібно обирати між деконструкцією і догмою. Можна визнавати історичність мови, шукати більш точні формулювання і водночас зберігати цінне клінічне спостереження: психіка організує відмінність, а робота з внутрішньою відкритістю так само необхідна, як і робота межі. Завдання сьогодні - не скасувати відмінність і не закріпити її, а зберегти можливість мислити напругу, не перетворюючи її на долю.

27/02/2026

Навколо теми жіночого/чоловічого не вщухають дискусії. Ось і на модулі про сексуальність та перверсії Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів ми торкнулися цього питання.

Едіп - це симптом буржуазної сім’ї XIX століття чи структурна організація бажання? Кастраційна тривога - продукт патріархату чи символічний ефект різниці статей? Де проходить межа між історичним і структурним?

Психоаналіз народився всередині різниці статей. Але майже одразу показав: ця різниця не збігається з анатомією і не вичерпується соціальною роллю. Мова йде не про «чоловіків» і «жінок» як біологічні категорії, а про способи організації потягу, ставлення до нестачі, до закону, до іншого.

У цьому контексті ідеї Жаклін Шаффер про «роботу жіночого» набувають особливого значення. Шаффер не пропонує есенціалістську теорію «жіночої природи». Її внесок у описі специфічної психічної операції, яку можна назвати роботою внутрішнього простору. Це здатність витримувати пасивацію, контейнерувати збудження, інтегрувати порожнечу як умову трансформації. Йдеться про допущення неоформленого, здатність дозволити чомусь «дозріти», перш ніж воно стане уявленням.

Це не «роль» або соціальна норма, але модус психічного функціонування. І він необхідний не тільки жінкам. Чоловікам він також необхідний для здатності виношувати ідеї, у прийнятті залежності, у здатності бути об’єктом турботи, у перенесенні аналітичної роботи.

Саме тому зводити Шаффер до легітимізації патріархального порядку - значить читати її поза клінічним полем. Але і перетворювати її концепцію в метафізичну «онтологію жіночого» - не менш ризиковано. У першому випадку психічне розчиняється в соціальному. У другому - динаміка перетворюється на сутність.

Не можна читати Шаффер як соціального теоретика, вона - клініцист, що працює з різними конфігураціями фантазму. Вона не описує «як має бути», а досліджує, як структурується переживання тілесної диференціації: чи може суб’єкт витримати досвід відкритості, вторгнення, внутрішнього простору? Тіло - не доля, але асиметрія тілесної різниці організує фантазм. Мазохізм тут розуміється як психічна робота, що організовує здатність витримувати пасивну позицію. І якщо «робота жіночого» - модус функціонування психіки, то вона не закріплена анатомічно. Вона може бути інтегрована або відкинута суб’єктом будь-якої статі.

Питання, яке тут закономірне: чи є «робота жіночого» (а ширше - питання бісексуальності) необхідним етапом психічної зрілості? Чи це лише один з можливих шляхів?

Продовження буде…

11/11/2025

Роздуми про зв’язок ідей Абрахам і Торок з роботою негатива у Ґріна наштовхнули мене на запитання: чи можемо ми справді говорити про їхню тотожність, чи все ж ідеться про різні феномени?

У Андре Ґріна «робота негатива» описує активний процес руйнування психікою власних зв’язків. Там, де могла б виникнути символізація, він бачить її анулювання: уявлення стираються, сцена не розгортається, внутрішній простір перетворюється на порожнечу. Тому Ґрін говорить про «мертвий перенос», «мертву матір», «порожню сцену» - різні постаті одного та того самого: психіка продукує відсутність і наповнює нею себе. Усередині суб’єкта залишається не «зміст», а лише слід утрати, зяяння, діра.

У Абрахам і Торок, навпаки, психіка не руйнується, а напружується, щоби втримати те, що неможливо висловити. Йдеться не про деструкцію, а про роботу збереження: суб’єкт будує всередині себе крипту, де запечатує чуже послання, таємницю, непрожиту втрату. Симптом чи повторення стають голосом цього прихованого «привида». Отже, порожнеча виявляється заповненою - це склеп, у якому заховано чуже й непережите.

Цю різницю можна сформулювати як різницю в «онтології порожнечі». У Ґріна порожнеча є наслідком роботи негатива: нічого не виникає, символізація провалюється, і лишається лише мертва відсутність. У Абрахам–Торок порожнеча є радше видимістю: за нею прихована крипта, де замкнене чуже, витіснене і опечатане. Це ближче до ідей Ракам’є, Лебовісі та інших щодо трансгенераційної передачі.

Звідси й відмінність для аналітичної позиції. У клініці Ґріна завдання - витримати відсутність, не поспішати заповнювати порожню сцену й дати можливість народитися новому рухові символізації. У Абрахам і Торок завдання інше: почути чужий голос, захований у мовленні пацієнта, розпізнати присутність привида й допомогти винести його назовні, наділити словами.

Таким чином, обидва підходи зосереджені на несимволізованому, але описують різні форми його існування: у Ґріна це «ніщо» - ефект деструкції, у Абрахам-Торок це «чуже» - таємниця, замкнена в крипті.

«Мучить нас не повернення примар минулого, а зникнення примар майбутнього».У суботу ми з колегами говорили про роботу з ...
20/10/2025

«Мучить нас не повернення примар минулого, а зникнення примар майбутнього».

У суботу ми з колегами говорили про роботу з дітьми і дорослими, які виросли в сім’ях із перверсивним кліматом, що руйнує мислення дитини та її здатність до символізації.

Із такої сім’ї можна вийти з дуже різною «спадщиною»: від меланхолії й перверсивного нарцисизму до шизофренії.

Для мене було надзвичайно важливо, що в групі виник справжній діалог і обмін досвідом. Ми розмірковували, як складно працювати з впливом сім’ї в дитячій клініці; як може вибудовуватися така робота (особливо цікавим був досвід колег, які зараз працюють у Франції); наскільки нюансованими виявляються питання перенесення й контрперенесення, а також місце «зрілої надії», необхідної для відновлення мислення та суб’єктності.

Щиро дякую всім учасникам за інтерес до теми і за підтримку мене як викладачки 🙂

06/10/2025

🔹 АНОНС СЕМІНАРУ
Семінар організований Український Психоаналітичний Союз

«Сімейна система як секта: психодинаміка перверсивних зв’язків»

Іноді сім’я перетворюється на замкнуту систему влади, де любов стає інструментом контролю, а турбота - формою насильства. Тут дитина не зростає - вона служить. Вона «особлива», але не вільна. І вся структура нагадує секту: є лідер, союзники, вигнані й колективна брехня, яка тримає всіх разом.

На семінарі ми розглянемо, чим первертна сім’я відрізняється від нарцисичної, як формуються несвідомі пакти і як вони перетворюють дім на тоталітарний простір.

Ми говоритимемо про клініку дорослих, що виросли в таких родинах, про пастки перенесення й контрперенесення, про позицію аналітика-свідка, який витримує брехню, не руйнуючи зв’язку.

У програмі: ідеї Ракам’є, Каеса, Гріна, Арендт, Ліфтонa та Фуко, клінічні приклади та аналіз фільмів, що допоможе побачити ці механізми у дії.

Цей семінар - не лише про патологію.
Він про владу, залежність, межі і про те, як психоаналіз повертає людині голос там, де раніше звучала лише мантра сімейної брехні.

📍 Формат: одноденний інтенсив 18.10.2025
🕰 Тривалість: 10.00-18.00
👤 Для психоаналітиків, психотерапевтів і студентів, зацікавлених у глибинних процесах сімейних зв’язків.

02/10/2025

У психоаналізі є дві полярні точки зору щодо надії (хоча, мені здається, тут немає суперечності).
Одні кажуть, що надія необхідна для потягу до життя, для майбутнього. Інші (і тут часто посилаються на Лакана та Міллера), - що сам принцип надії має бути викорінений, надія «вбита», аби людина не жила безплідними мріями, а зіткнулася з кастрацією та неможливістю повної реалізації бажання.

❗️Але. Щоб «убити надію» у лаканівському сенсі, людина має спершу її мати - у формі ілюзії та як внутрішній досвід зв’язку з життям і з Іншим. Якщо з самого початку надії немає (наприклад, у тяжкій депресії, травмі, нарцисичній патології), то й нищити нічого. Навпаки, тут психоаналітик створює, вирощує, утримує мінімальне відчуття, що щось може бути можливим. Це «перехідна ілюзія»: її треба збудувати, аби згодом можна було витримати її руйнування.

Інакше «руйнування надії» стає просто ретравматизацією - не-зустріччю з Реальним, а повторним провалом. Немає кастрації без обіцянки. Це, до речі, одна з критик надто буквального прочитання Лакана: якщо взяти його тезу «убити надію» як технічний принцип, можна опинитися в позиції садистичного аналітика, який лише підтверджує порожнечу пацієнта.

Ми можемо розглядати це як дві часові логіки аналізу:
1️⃣ Перша: допомогти суб’єктові здобути «опору» (надійну рамку, мінімальне відчуття зв’язку та можливості майбутнього).
2️⃣ Друга: поступово розібрати ілюзію про те, що хтось/щось дасть повне задоволення; перенести акцент із фантазму на суб’єктивну відповідальність.

І тільки тоді з’являється можливість роботи трауру і, парадоксальним чином, нового задоволення життям без фантазії про «повне».

Тоді надія - це міст: спершу необхідний, а потім має бути розібраний.

30/09/2025

🍂BIG NEWS❗️

Серед щоденних справ і подій майже не помітила, як швидко наблизився момент старту - вже цих вихідних розпочинається курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів !

Це для нас більше, ніж навчання: ми пишаємося ним, любимо його й упевнені в його якості. Він живий, практичний, захопливий і, так, непростий. Але хіба аналітик шукає легких шляхів? 🙂

🧑‍🏫А тепер дозвольте розповісти про наших викладачів:

Психоаналітик у Києві Павловська Ольга - мотор і мозок курсу. Її інтелект мов маяк: допомагає не загубитися у складному й задає високий горизонт. Краса й авторитетність у гармонії.

Нина Кокойло - жива вода курсу. Щедрість, енергія та вміння з іскрою говорити про складне роблять будь-яку теорію цікавою історією.

Sergii Ugrium - рідкісний парадокс: надійність і новаторство в одному флаконі. Його лекції - ковток свіжого повітря, що надихає на ідеї й творчість.

Марина Душина психоаналітикиня - поєднання душевності й сили. Гострий розум і самобутність перетворюють її лекції на розмову по душах з інтелектуальною іскрою.

Марія Євграшина - наша людина-структура: з нею навіть хаос стає системою. Чіткий виклад, почуття гумору й такі креативні презентації, що їх неможливо забути.

Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге - а я тут просто стараюся, щоб мотор працював, вода текла, повітря було свіжим, а структура трималася.

Якщо ви ще не з нами - саме час приєднатися. Ми дуже чекаємо на зустріч 💛

29/09/2025

Наприкінці вересня відбулася конференція, організована Український Психоаналітичний Союз. Радісно спостерігати, як зростає спільнота, з’являються нові проєкти, а професійні зустрічі незмінно проходять на високому рівні. Ми співпрацюємо вже кілька років, тому можу сказати це з упевненістю.

Теми конференції склалися у цілісне полотно роздумів про природу перенесення та його межі: між любов’ю і знанням, повторенням і трансформацією, сценою минулого та актом теперішнього.

Фокус всієї зустрічі був спрямований на розуміння перенесення як простору між зустріччю та ілюзією, між життям і смертю психічного, де аналітик неминуче стикається з питанням власної етичної відповідальності.

Конференція окреслила коло фундаментальних питань:
- Перенесення як любов, знання, повторення чи акт?
- Як аналітик справляється з тінню Над-Я та власними «сліпими зонами»?
- Що робить перенесення живим: аналітична зустріч, ілюзія чи етична позиція?
- Як змінюється перенесення в різних практиках: підлітковій, парній, цифровій та тій, що відбувається в умовах воєнного часу?

З великою вдячністю до Нина Савченко за мою ініціацію виступити з доповіддю українською мовою, до організаторів - за чудову підготовку, а до колег - за глибокі питання та роздуми про перенесення у психоаналітичній практиці.

Теми, які змусили мене замислитися після конференції:
- Клініка свідка травми vs Аналітик і аналізант в одному травматичному полі (можливості й неможливості одних і інших)
- Місце надії в аналітичній практиці
- Виклики LLM для психоаналізу

Збираюся написати про це пізніше.

26/08/2025

Есенціальна депресія

Поняття есенціальної депресії було вперше запропоноване П’єром Марті у 1966 році. Він виділив чотири основоположні характеристики:

1. Втрата життєвого тонусу;
2. Втрата лібідо - як нарцистичного, так і об’єктного;
3. Відсутність економічних наслідків цієї втрати;
4. Наявність потягу до смерті в основі феномена.

Показово, що кожне з цих формулювань побудоване як негатив, як досвід втрати, зникнення або відсутності. У цьому вже проглядається специфічна логіка есенціальної депресії: не як активного конфлікту, а як згасання психічного життя.

Згодом Клод Смажа розвинув метапсихологічну гіпотезу цього стану на основі тривалої клінічної роботи з оператуарними пацієнтами. Його підхід дозволив уточнити та розширити семіологічний опис есенціальної депресії, спираючись на переживання пацієнта та спостереження аналітика. Нова клінічна картина включає такі ознаки:

1. Втрата відчуття легкості буття
Пацієнт переживає раптове обтяження життя. Усе стає важким, серйозним, позбавленим спонтанності та внутрішнього світла. Зникають легкість, чарівність, іронія, втрачається здатність до гри у стосунках з іншими. Рештки безтурботності поступаються місцем суворій реальності, якій відтепер підпорядковане все психічне існування.

2. Втрата надії
Надія - це форма фантазматичної проєкції в майбутнє, що спирається на внутрішні ревері, які пов’язують минуле й майбутнє суб’єкта. За есенціальної депресії цей простір фантазії та мрії обривається, що призводить до зникнення нарцистичного інвестування у себе та в майбутнє.

3. Відчуття втоми
Це одна з небагатьох ознак, про яку пацієнт здатен спонтанно говорити. Втома переживається тілесно і психічно, як загальне виснаження, як відсутність внутрішнього супроводу в думках і діях. Тоді як втрата надії або легкості зазвичай не усвідомлюється, втома стає єдиним «перекладеним» елементом, за допомогою якого пацієнт ще може звертатися до зовнішнього світу.

4. Контрпереносна тривога
Одним із ключових аспектів є невисловлена, але глибоко переживана тривога аналітика за життя пацієнта. Часто це тривожне відчуття виникає раніше, ніж з’являється можливість його символізації чи осмислення. При цьому сам пацієнт, як правило, не виражає жодної тривоги за себе - створюючи розрив між внутрішньою катастрофою та зовнішньою байдужістю. Це асиметрія оцінки небезпеки і стає важливим діагностичним маркером.

Таким чином, есенціальна депресія постає як психічна катастрофа, що часто залишається мовчазною. Зникнення здатності до ревері руйнує опору Я, особливо у пацієнтів, що функціонують за фалічно-нарцистичним типом, де активність цінується вище, ніж пасивне психічне переживання. Саме в цих випадках відзначається особливий зв’язок між нарцисизмом, зникненням ревері та соматизацією.

Авторка: Кривуля Надiя - для
Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів

Триває набір на курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів, який розпочнеться вже в жовтні! Щиро запрошую вас д...
25/08/2025

Триває набір на курс Клінічний психоаналіз не-невротичних пацієнтів, який розпочнеться вже в жовтні! Щиро запрошую вас долучитися: курс задуманий як сучасний, живий простір, відкритий до роздумів і спільного пошуку. Він допоможе збагатити ваш професійний інструментарій і зробить роботу з пацієнтами, чиї структури виходять за межі невротичних, глибшою й осмисленішою. А щоб трохи «спокусити» ваш інтерес, ділюся уривком зі своєї лекції «Особливості сексуальності не-невротичних пацієнтів». (Усі посилання для реєстрації ви знайдете в першому коментарі).

Розвиток потягу та розвиток ставлення до об’єкта можна розглядати як дві паралельні лінії, які в нормі підтримують і живлять одна одну. Перша лінія - це рух від сексуальної функції, пов’язаної насамперед із тілесним задоволенням, до складніших форм переживання бажання, а далі - до його символізації та сублімації. Друга лінія - це еволюція від аутоеротизму й нарцисичної замкненості до вибору зовнішнього об’єкта і здатності його інвестувати, а згодом - до розподілу лібідо між множинними об’єктами, без катастрофічного страху втратити єдиного й незамінного.

Коли ці лінії розвиваються узгоджено, виникає взаємне оживлення: бажання спрямовує до об’єкта, а об’єкт розширює можливості трансформації потягів, включаючи їх у ширшу символічну роботу. Проте невдачі на цьому шляху призводять до своєрідних патологій зв’язку. Там, де потяг залишається зафіксованим на рівні функції, не піднімаючись до рівня бажання і символізації, стосунки з об’єктами виявляються примітивними, захоплюючими чи адиктивними. В інших випадках відбувається розрив і дисоціація: суб’єкт може бажати, фантазувати, навіть сублімувати, але виявляється нездатним до живої прихильності, оскільки зв’язок з об’єктом переживається як загроза - загрозою може бути як поглинання, так і втрата. Тоді у психіці формуються анти-любовні захисти: відмова від близькості, уникання, фіксація на неможливому коханні, сексуальна анорексія.

Таким чином, там, де мала б складатися динаміка взаємного оживлення, виникає поляризація: або бажання існує без реального об’єкта, перетворюючись на порожню еротичну одержимість, або об’єкт утримується без бажання, що обертається залежністю й мертвими зв’язками. Найдраматичнішими стають ситуації, коли один-єдиний об’єкт фетишизується і стає незамінним: його втрата чи недоступність обертаються катастрофою, а сама можливість кохати чи бути коханим переживається як джерело терору.

У нормі людина вчиться інвестувати не один, а множинні об’єкти, і саме ця множинність робить стосунки живими, дозволяючи переносити втрати й знаходити нові форми зв’язку. Там же, де множинності не досягається, зв’язок виявляється крихким, тривожним і наповненим страхом - кохати стає так само небезпечно, як і дозволити себе кохати.

Adresa

Petrská 1131/2
Praha
11000

Otevírací doba

Pondělí 10:00 - 21:00
Úterý 10:00 - 21:00
Středa 10:00 - 21:00
Čtvrtek 09:00 - 21:00

Telefon

+420602660070

Internetová stránka

Upozornění

Buďte informováni jako první, zašleme vám e-mail, když Надежда Кривуля, психоаналитик в Праге zveřejní novinky a akce. Vaše emailová adresa nebude použita pro žádný jiný účel a kdykoliv se můžete odhlásit.

Odkazy

Sdílet

Kategorie

Содействие психоаналитика в трудных жизненных ситуациях

Психоаналитик, клинический психолог. Магистр гуманитарных и социальных наук по психологии Университета Ниццы, Франция. Член Психоаналитической Академии им. П.-К. Ракамье, Франция. Веду частный прием в г. Прага (Чехия). Консультации для жителей других стран возможны он-лайн.

Способствую благополучию людей, находящихся в жизненном кризисе или несчастливых в отношениях. Оказываю психологическую помощь в принятии новых условий жизни, в связи с иммиграцией, изменением личного или социального статуса.

Провожу психоанализ со взрослыми, которым интересен свой внутренний мир, и с теми, кто хочет сделать психологическую помощь своей профессией.

Также преподаватель клинической специализации в Международном институте глубинной психологии (г. Киев, Украина) “Клинический психоанализ не-невротических пациентов”. Автор ряда курсов повышения квалификации для пси-специалистов.