Психолог Инга Субботина

03/11/2025

Як середовище змінює мозок і чому це важливо для кожного з нас🤯

Уявіть: ви приходите в терапію після кількох років токсичних стосунків. Напружені плечі, важко дихати, важко говорити. І ось, через кілька сесій, ви помічаєте, що стає легше. Не тому, що проблеми зникли. А тому, що ваш мозок почав іншу історію.📖

Це не магія. Це нейропластичність.🤸

Нейропластичність - це здатність нервової системи змінювати свою активність у відповідь на внутрішні або зовнішні стимули, реорганізуючи свою структуру, функції або зв’язки. Раніше вважалося, що мозок пластичний тільки в дитинстві. Дослідження другої половини XX століття показали, що багато аспектів мозку зберігають пластичність протягом усього дорослого життя. 

Це означає, що кожна дія, кожна зустріч, кожне середовище буквально перебудовує ваші нейронні контури. Люди виробляють близько 700 нових клітин мозку в кожному гіпокампі щодня. Дослідження на тваринах показують, що збагачене середовище збільшує товщину кори головного мозку на 3,3-7% і містить на 25% більше синапсів.
Швидкість нейрогенезу можна збільшити в п’ять разів за допомогою довготривалого збагачення середовища. 

Що таке “збагачене середовище”? Це умови, які виходять за межі базових потреб і забезпечують складне та стимулююче середовище для природної поведінки, ігор, рухової активності та нового навчання.

А що з токсичним середовищем? Тут працює зворотний ефект. Коли ви живете в полі критики, байдужості або постійної напруги - частина нейронних зв’язків слабшає або “згасає”.

Що це означає для терапії? 👩🏼‍🎓

Як гештальт-терапевт, я завжди кажу клієнтам: терапія - це не лише про інсайти. Це про створення нового досвіду. Висока нейропластичність у поєднанні з соціальною цікавістю штовхає підлітків досліджувати різноманітні нові середовища та створювати соціальні зв’язки.  І це працює не тільки для підлітків.

Коли клієнт приходить із патерном “я нікому не потрібен”, моя задача - не просто поговорити про це. А створити поле, де він відчує інше: що його чують, що його присутність важлива, що є місце для його потреб.🫂

Кожен такий досвід - це не просто емоція. Це здатність мозку реорганізовувати себе, формуючи нові нейронні зв’язки у відповідь на навчання, досвід та травми. 

Що робити поза терапією?🤔

Ви не можете миттєво змінити всі умови свого життя. Але ви можете робити маленькі кроки.👣

Маріан Даймонд визначила п’ять основних елементів для здорового мозку:
🌱новизна,
🌱виклик,
🌱фізичні вправи,
🌱дієта
та 🌱любов. 

Конкретно:

- Новизна:
інший маршрут додому, нова музика, розмова з незнайомцем на каві. Новизна, сфокусована увага та виклик є важливими компонентами для покращення когнітивних функцій. 

- Рух:
Аеробні вправи збільшують швидкість нейрогенезу у тварин та людей. 

- Соціальна підтримка:
Єдина зміна в збагаченому середовищі полягала в тому, що лаборанти тримали щурів і розмовляли з ними - це призвело до 50% збільшення тривалості життя. Навіть короткий теплий контакт має значення.

Ваш мозок пластичний. Він змінюється кожного дня на краще або на гірше.

💔Токсичне середовище послаблює вас фізично, на рівні нейронних зв’язків.

🫶Підтримуюче середовище відновлює і зміцнює.

🧠Тому обирайте людей, які вас підтримують. Шукайте нові досвіди. І пам’ятайте: кожна зустріч, кожна розмова - це не просто момент. Це можливість перебудувати свій мозок.

02/11/2025

02/11/2025

🌿 Завершився наш перший модуль

Два дні - і скільки всього відбулося.
Ми знайомились, шукали ґрунт під ногами, дивились, як організм і середовище дихають разом.
Вчилися бачити, що саморегуляція - це не контроль і не тримання себе в руках, а живий процес, який відбувається між нами.

Ми пробували бути у ролі організму й середовища, відчували, як поле змінюється від одного погляду чи слова.
Дивились, як народжується контакт, як тіло реагує, коли світ щедрий, коли мовчить або коли не збігається з очікуваннями.
І вчилися довіряти цим рухам.

Це лише початок довгого шляху.
Попереду - рік роботи, відкриттів, питань, зустрічей.
І я вдячна всім, хто увійшов у цей простір навчання з відкритістю, уважністю й теплом.

Ми стартували. 🌱

01/11/2025

Стартувала програма першого ступеню навчання гештальт-терапії Харківського інституту гештальта і психодрами 🌱

Тепла атмосфера, щирі знайомства й перші усвідомлення - саме так починається справжня подорож. Спостерігаю, як ми відкриваємося не лише один одному, а й світу гештальту 💫

Я - Інга Субботіна, тренер програми. І знаєте що? До нашої групи ще можна приєднатися! 💛

P.S. Думала, що всі будемо в рівних віконечках Zoom, а студенти взяли і зробили мене зіркою екрану 😅 Несподівано, але вже є як є!

30/10/2025

💘Ти не можеш любити іншого, поки не здатен пережити його відсутність.

Цю фразу я чула багато разів – у книжках, у розмовах, у соцмережах. Вона звучить красиво, майже як афоризм. Але коли приходиш до неї через досвід - власний чи чужий – розумієш: це не метафора. Це діагноз зрілості. Бо справжня любов можлива тільки тоді, коли ти здатен витримати відсутність іншого і не зруйнуватись. 💫

Здатність бути на самоті – це не про ізоляцію. Це не про те, що тобі ніхто не потрібен. Це про те, що образ близької людини живе всередині тебе, навіть коли її немає поруч.

Британський психоаналітик Дональд Вінніккот писав, що вміння бути наодинці – один із найважливіших показників емоційної зрілості. Він мав на увазі не самотність, а здатність зберігати контакт із собою, навіть коли поруч нікого немає.

Інакше кажучи: якщо я можу бути сам – я можу бути з іншим по-справжньому. А якщо самотність мене руйнує, я шукаю не близькості, а врятування. 🌿

Отто Кернберг, один із найглибших дослідників людських стосунків, розвивав ідею постійності об'єкта. Він говорив, що зріла любов передбачає здатність зберігати теплі почуття до людини, навіть якщо вона розчаровує, дратує чи віддаляється.
Навіть якщо не відповідає на повідомлення. Навіть якщо їй потрібен простір.

Коли цієї здатності немає, любов стає крихкою. Вона тримається на присутності, увазі, постійному підтвердженні. І тоді інший перетворюється не на людину, а на ліки від тривоги.

Гайнц Кохут описував це інакше, але суть та сама. У ранніх, незрілих формах прив'язаності інший не сприймається як окрема людина. Він стає дзеркалом, що відбиває мою цінність. І тоді я люблю не тебе – я люблю те, як я виглядаю поруч із тобою.

Зріла любов – це коли ти можеш сказати:

«Я сумую, але я не зникаю.»

«Ти важлива, але я залишаюся собою.»

«Я люблю тебе не тому, що без тебе порожньо, а тому, що з тобою життя відчувається повніше.» 💛

Така любов вміщує дистанцію. Вона не боїться пауз, тиші, окремішності. Вона не тримається на страху втратити, а спирається на внутрішню повноту. І саме цієї повноти так часто не вистачає тим, хто приходить до терапії.

У гештальт-терапії ми говоримо про контакт і відхід. Про те, що здорові стосунки – це ритм зближення і відступу, зустрічі й відокремлення.
Але щоб цей ритм був можливий, потрібно витримувати відхід іншого без паніки, без образи, без катастрофи.

І це вміння формується не в голові – воно народжується в досвіді.

Психотерапія – це простір, де людина вчиться бути наодинці в присутності іншого.
Де терапевт не заповнює порожнечу, не рятує, не підтверджує щосекунди свою увагу, але залишається поруч.
І саме в цій присутності без вторгнення людина поступово відкриває: я можу бути сам. І від цього я не зникаю. Так народжується здатність до справжньої близькості. 🌸

Любов, яка не боїться самотності, – єдина, що витримує час. Бо вона не про те, щоб утримати іншого поруч. Вона про те, щоб бути достатньо цілим, аби дозволити йому бути вільним – і все ще любити. 🤍

Якщо ви впізнали себе в цьому тексті, можливо, вам варто не залишатися з цим питанням наодинці.
Терапія – це місце, де можна навчитися бути з собою, щоб потім бути з іншими по-справжньому. ✨

Усі мої дописи про стосунки та кохання тепер можна знайти за хештегами #ІнгаПроКохання та #ІнгаПроСтосунки. Не пропустить нові дописи!

28/10/2025

2019 рік.
Часи, коли я ще працювала в офісі й з гордістю вішала на стіну кожен отриманий сертифікат ☺️

26/10/2025

https://facebook.com/events/s/%D0%B3%D0%B5%D1%88%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82-%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%96%D1%8F-1-%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%D1%96%D0%BD%D1%8C-%D0%BE%D0%BD%D0%BB/1325715942598878/

25/10/2025

🌿 Коли готовий почути себе

1 листопада стартує річна програма «Гештальт-терапія. I ступінь»

📍Організатор — Харківський Інститут Гештальту і Психодрами (ХІГІП)
За стандартами Європейської Асоціації Гештальт-Терапії (EAGT)

⸻

Є речі, які ми носимо в собі роками:
❔ питання без відповідей,
💔 біль, який не відпускає,
🔁 стосунки, що повторюються за одним сценарієм,
😔 відчуття, що живеш не своє життя.

Цей курс — не про те, щоб усе «виправити».
Він про те, щоб зупинитись і почути,
що насправді відбувається всередині вас.

⸻

👩🏼‍🎓 Ви навчитесь:
• Відрізняти свої справжні бажання від чужих очікувань
• Проживати емоції, а не тікати у роботу чи зайнятість
• Бачити, як самі створюєте повторювані ситуації
• Будувати стосунки, де є місце і вам, і іншому
• Відчувати опору — і не зникати, коли стає складно

Це не магія 🪄
Це щоденна практика контакту з собою.
І вона працює.

⸻

🎓 Для кого:
🕵🏼‍♀️ Для психологів — це підвищення кваліфікації і глибина в роботі.
Ви отримаєте не просто метод, а досвід — перевірений на собі.

👩🏼‍🦳 Для всіх інших — це спосіб краще зрозуміти себе,
змінити повторювані сценарії
і почати жити власне життя, а не те, якого від вас чекають.

📅 Старт: 1–2 листопада 2025
💻 Формат: онлайн
💰 Вартість: 3200 грн за дводенний модуль
📲 Реєстрація: +38 (095) 1777 044 (Оксана)

👩‍🏫 Ваш тренер - Інга Субботіна
• Тренер освітніх програм ХІГІП
• Рекомендований гештальт-терапевт, супервізор
• Повноправний член Європейської Асоціації Гештальт-Терапії (EAGT)

Я знаю, що справжні зміни народжуються не з порад,
а з глибокого контакту з собою.

⚠️ Залишилось 4 місця.
Якщо ви читаєте це - можливо, одне з них чекає саме на вас.

💫 Готові почати подорож до себе?
📞 Телефонуйте: +38 (095) 1777 044 (Оксана)

23/10/2025

П̲с̲е̲в̲д̲о̲і̲н̲д̲и̲в̲і̲д̲у̲а̲л̲і̲з̲а̲ц̲і̲я̲ л̲ю̲б̲о̲в̲н̲о̲г̲о̲ д̲и̲с̲к̲у̲р̲с̲у̲:̲ к̲о̲л̲и̲ «Я̲ л̲ю̲б̲л̲ю̲ т̲е̲б̲е̲» н̲і̲к̲о̲м̲у̲ н̲е̲ а̲д̲р̲е̲с̲о̲в̲а̲н̲е̲

Ми живемо в епоху, коли фрази на кшталт “я ніколи нікого так не кохав” можна почути від людини, яка вже повторила їх двадцять п’ять разів - щоразу для іншої людини, але з тією ж переконаністю, ніби вперше.

У 1940-х Теодор Адорно ввів поняття псевдоіндивідуалізації - коли масове культурне виробництво отримує вигляд вільного вибору на основі стандартизації.  Адорно каже, що популярна музика створює ефект вибору й індивідуальності. Ти ніби сам обираєш, що слухати, але насправді музика вже заздалегідь зроблена й підготовлена, а твій вибір - лише ілюзія. Тобто ти не створюєш досвіду, а реагуєш на готовий шаблон, мовби він був «твій». Те саме відбувається з мовою любові.

Людина каже: “Ти моя доля, моя зірка, я прокидаюся з думкою про тебе” - і щиро це відчуває. Але ці слова не народжуються в контакті з конкретною людиною. Вони взяті з фільмів, пісень, Instagram-естетики і запускаються автоматично - як рефлекс на ситуацію “я закоханий”.

Людина не бреше. Вона просто говорить чужою мовою, не помічаючи цього. Почуття справжнє, але його формулювання - позичене. І саме тому воно може бути звернене до будь-кого. Зміст не зміниться.

Жак Лакан стверджував, що любов за своєю структурою нарцисична: коли ми кохаємо, ми насправді любимо власне Ego, реалізоване на уявному рівні.  Ми закохуємося не в реальну особу, а в образ, який проєктуємо на неї - той, що дозволяє нам відчути себе цілісними, живими, значущими.

Але псевдоіндивідуалізована любов - це ситуація, коли навіть це Ego перестає бути нашим. Ми присвоюємо не лише образ коханого, а й образ “себе-закоханого”. Ми граємо роль за сценарієм, який не написали. І саме тому партнер відчуває: “Мене ніби люблять, але мене ніби й немає”.

Ролан Барт у “Фрагментах любовного дискурсу” писав, що дискурс закоханого настільки масивний, що душить іншого, для його власної мови не залишається простору. Закоханий ізольований у своєму висловлюванні, його слова не знаходять відповіді.Барт мав на увазі, що любовна мова завжди асиметрична - один говорить, а інший мовчить; закоханий створює реальність своєї любові самими словами, навіть якщо їх ніхто не повторює у відповідь.

“Я - той, хто чекає”, - так Барт визначав ідентичність закоханого.
Це чекання - мука невизначеності: він не знає, чи прийде інший, чи відповість, чи ще любить, але саме ця невизначеність підтримує його почуття живим.

Але в епоху псевдоіндивідуалізації навіть це чекання стає перформансом. Людина не мучиться невизначеністю - вона постить сторіс “сумую”, перетворюючи страждання на контент. Вона не чекає - вона грає того, хто чекає, за готовим сценарієм.

Адорно писав, що найінтимніші реакції людей повністю реїфіковані. Наші почуття перестали бути живими й особистими. Ми більше не відчуваємо, а «виробляємо» почуття як речі - стандартизовано, передбачувано, так, як «треба». Особистість ледве означає щось більше, ніж білосніжні зуби та відсутність запаху тіла. Інакше кажучи: ідея “моєї унікальної любові” тепер значить не більше, ніж білизна зубів у рекламі пасти - симулякр індивідуальності, що продається масово.

Адорно писав, що індустрія культури формує хибні психологічні потреби - такі, що можна задовольнити лише продуктами капіталізму. Справжні потреби у спільності, теплі, розумінні підмінюють штучними: бажанням виглядати ідеально, кохати «як у кіно», відчути себе потрібним хоча б на мить. І тоді нас «рятують» пісні, фільми, бренди - вони дарують коротке відчуття сенсу, яке швидко зникає, лишаючи ту ж саму порожнечу, що змушує знову шукати чергову дозу в культурній стрічці. 

Сама романтична любов стає таким продуктом: людина вчиться кохати “правильно” - з потрібними словами, жестами, красивими фото з правильним освітленням.

Псевдоіндивідуалізація любовного дискурсу - це видимість інтимності без ризику справжньої зустрічі. Це можливість відчути себе живим через любов, не ризикуючи зустрітися з живою людиною.

Вихід можливий лише там, де ми ризикуємо залишитися без сценарію. Де хтось запитує: “А що ти справді відчуваєш зараз?” - і не приймає за відповідь банальну цитату.

Лакан говорив: “Любов - це давати те, чого в тебе немає, комусь, хто цього не хоче”.  Парадокс, який руйнує будь-яку ілюзію контролю. В любові ми не обмінюємося готовими речами - увагою, турботою, упевненістю. Ми даємо іншому щось невидиме - свою вразливість, нестачу, порожнечу, те, чого самі прагнемо. Любов не гарантує відповіді й не належить нам. Вона починається саме там, де ми перестаємо контролювати, чи приймуть наш дар, і ризикуємо бути відкинутими. Тому справжня любов завжди трохи болюча, бо в ній ми відкриваємо не свою силу, а свою недосконалість і все одно простягаємо руки.

Псевдоіндивідуалізація - це спроба уникнути цього парадоксу. Уникнути неможливості, яка і є любов’ю. Бо справжня любов не має сценарію. Вона не контролюється, не прогнозується, не гарантує взаємності. Вона починається там, де закінчуються цитати

Усі мої дописи про стосунки та кохання тепер можна знайти за хештегами #ІнгаПроКохання та #ІнгаПроСтосунки. Не пропустить нові дописи!

22/10/2025

Карта не є територією 🗺

Ви коли-небудь ловили себе на думці, що боретеся не з реальністю, а з власними страхами?

Психологи часто повторюють цю фразу - «Карта не є територією». Але за цими простими словами ховається щось приголомшливе: те, що ми називаємо реальністю, насправді є лише нашою інтерпретацією. І саме ця інтерпретація керує нашим життям.

Звідки це взялося?
1933 рік. Польсько-американський філософ Альфред Коржибський робить революційне відкриття: ми ніколи не бачимо світ таким, яким він є насправді. Наш мозок створює карту реальності - фільтруючи її через минулий досвід, переконання, травми, емоції.🤯

І ось парадокс: ми живемо не в реальному світі, а по цій карті. Карті, яку намалювали колись для виживання. Карті, яка могла врятувати нас у дитинстві, але сьогодні тримає в клітці.

Ваша карта може виглядати так:

😢«Усі чоловіки зраджують» - і ви підсвідомо саботуєте стосунки

😢 «Я не заслуговую на любов» -і відштовхуєте тих, хто наближається

😢«Якщо попрошу про допомогу - мене відкинуть» - і залишаєтеся на самоті зі своїм болем

❌️Але це не факти. Це не територія.
Це лише лінії на вашій особистій карті, які ви колись намалювали - можливо, щоб захиститися, можливо, щоб вижити.

Що з цим робить гештальт-терапевт?

🌱Він не каже: «Твоя карта неправильна».

🌱Він не малює нову карту замість твоєї.

🌱Він запрошує в захопливу подорож дослідження:

- Як саме ти малюєш свій світ?
- Що на твоїй карті позначено яскравими барвами, а що стерто до дір?
- Які шляхи ведуть у тупик знову і знову?
- А які можуть відкрити рух туди, де ти ще не був?

Бо правда в тому: більшість наших конфліктів - із собою, з іншими, зі світом - це битви не з реальністю, а з власними уявленнями про неї.

____________________________________
🎓 Запрошуємо на лекцію з гештальт-психології,
де ми говоритимемо про те, як людина не просто відображає реальність, а створює свій світ.

Ми розберемо, чому двоє людей можуть бачити одне й те саме, але переживати зовсім різне.
Як мозок, досвід, настрій і потреби формують наші “карти” світу.
Чому ми часом воюємо не з фактами, а з власними уявленнями.
І як гештальт-терапія допомагає наблизитися до живої “території” — справжнього досвіду, який є тут і тепер.

🕕 Початок сьогодні (25.10.25) о 18:00 за київським часом,
Організатор - Харківський Інститут Гештальта і Психодрами

21/10/2025

Ви помічали, що іноді питаєте партнера про речі, які вам боляче знати?🤔

🔹«Ти її любив?»
🔹«А зі мною тобі краще?»
🔹«Скільки у тебе було жінок?»

На поверхні це виглядає як звичайна цікавість. Але насправді ми шукаємо не інформацію. Ми шукаємо заспокоєння.🫂

Психоаналітики говорять про те, що за кожним таким запитанням стоїть афект - почуття, з яким ми не можемо впоратися наодинці. Ми несвідомо передаємо його партнеру, сподіваючись, що він витримає цей тягар і поверне нам відповідь, яка заспокоїть.

🧙Спеціалісти цю «допитливість» трактують по-різному. Одні кажуть, що ми шукаємо підтвердження власної цінності через іншого. Інші - що намагаємось знайти гарантію любові там, де гарантій не буває. Хтось вважає це просто перевіркою: чи витримає нас той, кого ми любимо, коли ми стаємо по-справжньому вразливими.

Іноді партнер відповідає чесно: «Так, любив». Але наша психіка чує це як відмову в любові. Тому що справжнє запитання було не про минуле. Воно було про зараз:
«Скажи, що я особлива. Що я - не одна з багатьох. Що наше кохання особливе».❤️

🥺Парадокс таких питань полягає в тому, що будь-яка відповідь стає невтішною. Бо ми хочемо не правди - ми хочемо бути вилученими з порівняння. Ми прагнемо почути, що нас любили завжди, ще до того, як ми з’явилися. Що ми - єдині.
Але життя не працює так. І партнер, який любить нас зараз, має право на своє минуле.

Як діяти інакше? Перед тим як поставити таке запитання, варто зупинитись і запитати себе: що саме я хочу почути?

Можливо, не «правду», а слова, які знімуть тривогу. Які підтвердять: «Ти важлива. Ти для мене справжня».

Тоді чесніше сказати це прямо:
«Мені важливо знати, що для тебе це не просто інтрижка. Що те, що між нами, - справжнє».

Така відвертість відкриває нашу вразливість. Але вона не ставить партнера в пастку. Вона дає йому простір відповісти на те, що ми насправді питаємо.

Бо за більшістю наших «незручних» питань стоїть одне: страх не бути коханими.
І найбільша мужність не в тому, щоб почути правду. А в тому, щоб назвати свій страх.