Elena Semenchuk PCC ICF Coach

11/02/2026

11/02/2026

Others manage more than this — so why am I tired?

Sometimes people come to coaching when things are already really hard.

Usual life — but somehow it feels heavy.
When you finish the day and realise you’re too tired to do anything — even the things you usually enjoy.

And yet you wake up already exhausted. Your body feels tense.
You move through the day on autopilot.

And yes — coaching can help in those moments. It can work like first aid.
But using coaching only at that stage is a bit like driving a Lamborghini on a narrow country road — it technically works, but you’re using something powerful just to survive the bumps.

Coaching is much more than emergency support.
What I notice much more often is what happens before that.

Long before a crisis, people usually say things like:
“I’m okay, just tired. I probably need a vacation.”
“Life is busy right now — but look at what’s happening in the world.”
“I’ll deal with this later, when things calm down.”

Later somehow never comes.
And life just slowly loses its color.
Like having dinner at a really good restaurant — but worrying so much about deadlines, emails, or an unfinished conversation that you don’t actually taste the food.

Or sitting with a friend you care about, listening, nodding — while your mind is pla.
You are good at delivering results and support other people.

No doubt about that.
But there’s constant background tension.
Tight shoulders. Back pain that “comes and goes.” Headaches. Jaw tension.
Poor sleep.

Small signals that your system is always on.
And even when you rest, it doesn’t fully restore you.
Many of us — especially those who grew up in post-Soviet cultures — aren’t used to asking for support early.

Oh boy, we’re used to holding on.
So we wait.
Until you can’t ignore it.

In my own experience, this showed up as strange physical symptoms that doctors couldn’t really explain.
Everything looked “fine” on paper — my body was clearly telling a different story.
Support doesn’t have to start when everything falls apart.

So here’s my question for you:

👉 When do you usually pause and reach out — early, or only after you’ve already pushed yourself too far?

05/02/2026

Пять лет назад я запустила бизнес в стране, где не понимала ни одного слова — кроме ačiū.

Чистый лист нового этапа.
Новая культура.
Розе исполнился год.
И глобальная пандемия сверху.

У меня было 15 лет корпоративного опыта.
Я знала, как работает бизнес — но не тогда, когда внезапно приходится надевать все шляпы сразу.

Снаружи всё выглядело энергично.
Внутри — постоянное давление и тысячи решений каждый день.

Помню эти мысли:
«Нужно просто делать больше. Быстрее».

Но такой подход постепенно почти привёл меня к выгоранию.

В какой-то момент я поняла:
я не могу поддерживать других, если сама постоянно работаю на нуле.

Мне нужно было остановиться, перезагрузиться и полностью переосмыслить, как я веду бизнес — и, прежде всего, как живу.

Именно этот опыт и стал причиной того, чем я занимаюсь сегодня.
Я работаю с владельцами бизнеса и предпринимателями, которые строят бизнес в других странах или между странами.

С теми, кто узнаёт себя здесь:

• вы начинали всё с нуля в новой стране
• держите бизнес и ключевые решения на себе
• живёте в постоянном режиме «надо выдержать»
• снаружи всё выглядит стабильно, а внутренний ресурс почти исчерпан
• у вас нет пространства быть слабыми — ни для команды, ни для семьи
• вы постоянно балансируете между ростом бизнеса и выживанием

Результаты всегда индивидуальны, но владельцы бизнеса, с которыми я работаю, обычно:

• выстраивают чёткие приоритеты для роста
• фокусируются на том, что действительно двигает бизнес вперёд
• перестают тратить энергию на низкоэффективные задачи
• переходят от постоянной занятости к реальному прогрессу
• принимают стратегические решения без бесконечного прокручивания в голове
• снова чувствуют контроль над своим временем и компанией

✨ В феврале я приглашаю 3 предпринимателей на индивидуальную работу.

Если ты строишь бизнес в новой стране и чувствуешь давление — тебе не обязательно проходить это в одиночку.

Мы будем работать над ясностью, фокусом и сильными решениями, чтобы ты мог / могла расти без выгорания.

Напиши «FOCUS» в личные сообщения
или оставь комментарий — я напишу лично.

30/01/2026

I don’t understand code. And somehow most of my clients work in Tech.

Despite all the hype around this industry, I never planned to enter the tech world.
I was simply coaching people through growth, transitions and moments of uncertainty.

A few years ago I started noticing something interesting. More and more of my clients were engineers, product managers, founders, tech leaders.

Today around 60% of my clients work in Tech.
And here’s the part that still makes me smile.

I don’t know how to code.
I don’t speak “tech language”.
I’ve never worked in IT.

What I do understand is people.
How trust is built.
What happens to emotions under pressure.
How humans behave when everything is changing fast and nothing feels stable.

For a long time I kept asking myself:
why are people from one of the most technical industries choosing someone like me?

Until it became clear.
Tech is intense.
Fast.
High-stakes.
Always moving.
Rarely slowing down.
People don’t come to me for productivity hacks.
They come because they’re tired. Stuck. Overwhelmed. Still performing — but running on survival mode.

And quietly wanting more from life and from themselves, even when it feels impossible right now.

That’s how I unexpectedly became part of the Tech world.

Not through technology, but through humanity.
So I have an idea that the future of tech isn’t only digital. It’s more human, than we are ready to admit.

What’s your opinion?

28/01/2026

Coaching is a sacred space.
This thought came to me after a recent coaching session.

Maybe that’s why I so rarely share results, achievements, or stories of how my work with clients goes. And it’s not only about confidentiality — which is essential in coaching.

It’s something deeper. It’s like creating this place where no one else can have access to.
What I notice that for people who carry a lot of responsibility, there is very little space where they don’t have to be strong, certain, or in control.

Often, they are the ones others rely on — and the last ones to be truly supported.

During coaching sessions, I often hear:
“I’ve never shared these thoughts with anyone.”
“I was afraid even to think about it myself.”
“I’ve never seen it this way before.”

Many of my clients are leaders, entrepreneurs — people used to holding everything together.
In their daily lives, there is rarely a place where they can step out of roles, expectations, and strategies — and simply be with what is real.

This space feels like a quiet temple of human consciousness.

A place where a person can be fully themselves.
Where time slows down.
Where there is no need to hide, pretend, build walls, or put on armor.

And the coach’s job is to hold that space.

People leave this space in a different state.
Calmer. More grounded. With clarity — not about everything, but about what truly matters and what is happening inside them.

From this place, decisions become clearer. Not perfect or rushed, more like grounded and real.

These moments may look subtle from the outside, but they are often life-changing.

No magic here — but because of how our nervous system and human consciousness work.

When we allow new thoughts to appear in a safe, non-judgmental space, with someone who is fully on our side, real change becomes possible.

Who holds the space for you, when you’re the one holding everything together?

28/01/2026

Коучинг — це сакральне місце.
Ця думка прийшла до мене після нещодавньої коучингової сесії.

Під час сесій я часто чую:
• «Я ніколи нікому цього не говорив(ла)»
• «Мені було страшно навіть думати про це»
• «Я ніколи не дивився(лася) на це так»

Можливо, саме тому я так рідко ділюся результатами, досягненнями чи історіями про роботу з клієнтами. І справа не лише в конфіденційності.

Є щось глибше. Це як створювати місце, куди ніхто інший не має доступу.

Я помічаю, що люди, які несуть велику відповідальність, майже ніколи не мають простору, де не потрібно бути сильними, впевненими чи все контролювати.

Часто саме вони — ті, на кого всі покладаються, і водночас останні, кого по-справжньому підтримують.

Багато моїх клієнтів — лідери, підприємці, люди, які звикли тримати все разом.
У повсякденному житті вони майже ніколи не мають місця, де можна вийти з ролей, очікувань і стратегій — і просто побути з тим, що є насправді.

Цей простір відчувається як тиха оаза людської свідомості. Місце, де можна бути собою повністю.
Де час сповільнюється і не потрібно ховатися, прикидатися, будувати стіни чи вдягати броню.

Завдання коуча — тримати цю оазу.
Люди виходять із неї в іншому стані:
спокійніші, більш заземлені, з ясністю — не про все, а про те, що справді важливо і що відбувається всередині.

З цього простору рішення стають чіткішими, більш укоріненими в дійсності.
Зовні ці моменти можуть виглядати непомітними, але вони часто змінюють життя.

Ніякої магії — так наша нервова система та свідомість.

Коли ми дозволяємо новим думкам з’являтися в безпечному, неосудливому просторі, поруч із людиною, яка повністю на нашому боці, справжні зміни стають можливими.

Не через тиск або «виправлення», а через присутність.

Хто тримає простір для тебе, коли ти тримаєш все на собі?

26/01/2026

Vilnius was celebrating his 703rd birthday and the city center was full of light installations.

While walking the streets with -13° which felt like -18° my thoughts were traveling to Kyiv with thoughts about how people fight for freedom in inhumane conditions ... 😞

22/01/2026

Today I had a luxurious morning — a hot breakfast, washed and dried hair. We still have no heating, but at least the electricity came back for 2 hours. Yesterday there was another shelling, so we had no water or power.

I asked my friend how she was. That was her answer.

My heart sank. It’s –15°C outside.

She lives in Kyiv.

She is a highly skilled manager in a large international company. I know her work well — we used to work together. She consistently delivers results at a level very few people do.

She is doing this now.
In these conditions.
Without complaining.

We often talk about resilience, working under pressure, delivering beyond what’s possible — and staying human at the same time.

This is what it actually looks like.

Not extraordinary. Just a human doing her job in circumstances that shouldn’t exist.

In Ukraine, highly skilled professionals continue to deliver results while adapting to outages, cold, uncertainty, and constant threat to their lives. Meetings still happen. Deadlines are still met. Decisions are still made thoughtfully.

Living in the EU, this can feel distant — though it really isn’t. It hurts deeply, but I believe in a future for Ukraine. Supporting Ukrainians in every possible way is not about nationality or politics.

It’s simply about being human.

06/01/2026

Минулого року я взагалі не ставила собі новорічних цілей.
І вже навіть чую — ти ж коуч...

Але чесно — я просто не бачила в цьому сенсу. Коли відкрила нотатник, внутрішнього відгука чи бажання не відчула, і лише думка. Ну це ж треба зробити. А коли треба, я питаю себе — кому?

Я дала собі час. Спочатку до лютого. Потім до березня. А далі — просто відпустила цю ідею.

Колись новорічне планування справді надихало. Можливо, років п’ять чи десять тому. Але в останній час звичні плани почали виглядати застарілими та трохи наївними.

Тож минулий рік був планувала лише в обмеженому горизонті. Натомість я уважно стежила за наповненням своїх днів: здоров’я, родина, близькі люди, клієнти, проєкти, робота, за яку я взяла відповідальність. Важливо було, щоб усе це узгоджувалося з моїми цінностями, баченням і життєвими цілями — ніби я постійно звіряла внутрішній компас із Північною зіркою.

І для мене це спрацювало.

Це був не рік великих запусків чи масштабування. Це був рік тиші. Простору. Вірності собі й тим, хто поруч. Я заходила на зовсім нову територію, але всередині було відчуття правильного руху.

Цей рік відчувається інакше.

У новорічних ранках — інший настрій. Ніби настав час сміливіших, різкіших рішень. Невизначеності стало ще більше, і навряд чи життя раптом стане простішим. Але я вірю: навіть у хаотичні часи люди здатні на справді великі речі.

Зараз мені цікаво створити нову систему планування — таку, що працює саме в цій реальності. Деякі ідеї вже визрівають, і я поділюся ними, коли вони складуться в цілісну форму.

Напишіть, якщо вам це відгукується.
І розкажіть: що допомагає тримати фокус і рухатися вам — з огляду на те, що відбувається у світі?

31/12/2025

Crazy, challenging year that brought so much that at some points it felt unbearable. What I learned, though, is that I can still be present and enjoy the beauty of the people and the world around me. Even when it hurts. Feeling life in each heartbeat, simply being alive.

Life is not always just—it can be merciless and cruel—and yet it’s still worth living. In the end, it’s the biggest miracle.

I wish the new year to be more kind and tender for all of us. I believe that the light will prevail. And I wish we remain humans in the era of incredible technologies.

Happy New Year!

24/12/2025

Merry Christmas.
May it bring us the biggest miracle we pray for 💙💛

19/12/2025

Закінчую цей рік із повним серцем — і водночас важким.

Рік, у якому було багато нового. Викликів, руху й сенсу. Коучинг для мене — це спосіб бути в житті. Тому я щиро вдячна за можливість разом із неймовірними людьми розвивати професійний коучинг у своїй країні.

Дякую колегам з ICF Ukraine та всім волонтерам, які вкладали свій час, енергію й серце в проєкти, що реально змінюють життя людей.

Цього тижня ми з членами правління підбили підсумки року і поділилися зі спільнотою — і це було вражаюче. Відчула глибоку вдячність кожній та кожному з колег за багато годин, тижнів, днів, прожитих в цій спільній роботі.
Окрема подяка колегам з ICF Global, ICF Lithuania International Coaching Federation ICF Israel та інших відділень. Бути частиною глобальної спільноти — це і про професію і про людей. Про спільні цінності, підтримку й розвиток. Цього року було оновлено Етичний кодекс та Основні компетенції у відповідь світу, який змінюється надзвичайно швидко.

І тут не можна сховати також біль і смуток, які поряд всі ці майже 4 роки. Члени спільноти та їхні близькі боронять країну, дехто втратив найдорожчих. І попри все продовжують працювати, підтримувати одне одного, створювати тепло — навіть без світла, води й опалення.

Цей рік був сильним і дуже вразливим. Болісним — і водночас наповненим глибоким сенсом.

Я безмежно вдячна за можливість бути Віцепрезиденткою ICF Ukraine поруч із людьми, чия мужність, людяність і стійкість щодня змінюють життя — і своє, і спільне.

Дякую всім, хто був частиною цього року. Ви робите можливим те, що виходить далеко за межі будь-яких титулів чи ролей.