Jakie są godziny otwarcia?

Czwartek 09:00 - 20:00 Piątek 09:00 - 20:00

Co to jest strona internetowa?

https://www.facebook.com/655270761309773/

Psychoterapia Kraków Maria Skok, Kraków (2025)

30/11/2025

День 30

Сьогодні останній день мого марафону про хороше.
І знаєте, до чого я прийшла?
До того, що в нашому житті так мало вдячності. Не тому, що ми не хочемо… а тому, що ми не вміємо. Не навчені. Не привчені зупинятись і бачити.

Цей місяць був для мене непростим. Важким, чесно.
І водночас — він був наповнений хорошим.

Щовечірні записи ставали моєю опорою. Маленьким ритуалом сенсу й тиші.
Коли я втомлена, коли всередині шумить війна, новини, життя — саме ці кілька рядків про хороше тримали мене в реальності.
У тій реальності , де ще є сонце, теплий чай, пироги, сміх, розмови, родина, дихання.

Ми так легко обесцінюємо.
Так легко скочуємось у «світ поганий».
І так складно — насправді складно — знаходити те, що було доброго сьогодні.

І знаєте… я зрозуміла одне:
Ми всі втомлені.
Кожен українець.
І ті, хто вдома, і ті, хто в еміграції.
Бо війна роз’їдає не тільки землю — вона роз’їдає нервову систему, надії, дихання.

Тому я хочу завершити цей місяць словами:
як же добре помічати це життя.
Усміхатися дрібницям.
Дякувати навіть за найменше.
Залишатися живою, теплою, не закам’янілою.

26/11/2025

Текст не мій, написала колега Анна Іватуненко.

Ідіть одразу в терапію.

У довготривалу.
А не туди, де обіцяють зцілення за три сесії. А якщо вам здається, що психологи тягнуть з вас гроші — досліджуйте свою параноїдальну частину в терапії. Швидше за все, вона у вас ще десь проявляється і якось впливає на ваше життя.

Ідіть до терапевта, який працює в якомусь “банальному” підході, на який довго навчаються і для сертифікації треба багато чого зробити. Гештальт, психоаналіз (будь-який), КПТ будь-якої хвилі, екзистенційна чи клієнт-орієнтована терапія, схема-терапія…
А не до того, хто практикує в суперінтонаційному «все в себе включаючому» підході або, навпаки, в якомусь квантово-містичному.

Ідіть у цю «нудну» терапію, де інсайт не на кожній сесії, а катарсис і конвульсії взагалі не трапляються.
А не туди, де спецефекти й рефлекс-оргазм замість усвідомлення.

Ідіть до одного терапевта і несіть йому всі свої проблеми.
Але не ходіть до багатьох під кожну окрему тему. Терапевт працює не з темою, а з людиною.

Ідіть до того терапевта, з яким ви готові говорити про складне, з яким ви збігаєтеся в часі і якого ви можете собі дозволити.
А не до самого-самого найкращого.
Тривала терапія у новачка краща за разову сесію у профі.

Ідіть туди, де доведеться зустрічатися зі своєю вразливістю та обмеженнями, і навіть із вразливістю та обмеженнями терапевта.
А не туди, де надлюди обіцяють зробити з вас надлюдину.

І не йдіть туди, де вам “зекономлять” роки терапії.
Бо роки терапії — це роки вашого життя, коли у вас щотижня є година, щоб разом з іншою людиною досліджувати те, як ви живете, відчуваєте і думаєте, чого ви хочете, а чого — ні, що вас притягує, а що відштовхує, і усвідомлювати, що ви з усім цим робите.

Усього година на тиждень, щоб приділяти своєму життю більше уваги, приділяти більше уваги собі.
Усього година, щоб наробити менше дров і менше потім розгрібати.

Днями буде рівно 10 років, як я в терапії з одним терапевтом. Це приблизно 500 годин мого життя… приблизно 21 день.

Приблизно 21 день свого життя за останні 10 років я витратила на те, щоб любити своє життя, хотіти його жити і жити його доволі прикольно.

Здається, це не так уже й багато».

24/11/2025

Нещодавно зустріла знайому.
Плаче, бо життя складається не так, як би їй хотілось.
Каже мені:
«Порадь психотерапевта, який би точно мені допоміг!»

Я питаю:
— А що би ти хотіла на виході? Чого очікуєш від терапевта?

Вона зітхає:
«Щоби сказала, що я маю робити. Я вже втомилась. Ходжу по цих психологах, а вони тільки мовчать, кивають головами і не кажуть, що мені робити…»

І мені стає сумно.
Не тому, що колеги «погані» чи щось не так роблять.
А тому, що за цими словами я чую накопичену фрустрацію — ту злість, яка не озвучена, не прожита, не винесена в стосунок.
Злість на терапевта. На життя. На себе.
А коли вона мовчить — терапія обривається.
І все починається спочатку. Інший терапевт. Інші надії. І той самий сценарій.

І це ж не тільки про терапію.
Це про життя.

Ситуація повторюється:
Мені не подобається — але я мовчу.
Терплю.
Збираю розчарування.
І потім обриваю стосунок.

Зовні — ніби інша історія.
Внутрішньо — той самий сюжет.

Бо поки я не можу сказати «мені це не підходить», «мені боляче», «я злюсь» —
життя знову і знову підкидає ситуації, де можна нарешті це зробити.

І це, можливо, найважливіше, що лікує:
не порада «що робити»,
а можливість вперше сказати правду вголос.

Допис опублікувала з дозволу знайомої.

22/11/2025

Прокинулась сьогодні ще до світанку.
Сергій із Марком уже в дорозі — дві години їзди й синові змагання з карате. Це вперше, коли я не поруч із ним у такий день.
А я збираюся на терапевтичну групу — теж важливу для мене частину життя.

Вранці, поки хлопці збиралися, тихенько розповідала Сергію техніку стабілізації. Я щиро вважаю: кожен із батьків має знати, як підтримати дитину в моменті сильних емоцій.

Пам’ятаю попередні змагання. Марк тоді програв один поєдинок — гірко плакав. Я опустилась поруч на коліна, щоб бути з ним на одному рівні. Взяла його за обидві руки, дихала голосно — бо наше дихання дає дитині опору, коли її накриває хвиля емоцій. І повторювала:

Я поруч.
Дивись на мене.
Я бачу, що тобі боляче.
Мені шкода.

Це був момент, коли не потрібно нічого виправляти. Тільки бути. Тримати. Дихати разом.

Сьогодні я не поруч фізично — але поруч своїм серцем, своєю вірою і тим, що ми з ним багато разів тренували: залишатися з собою навіть у важкі хвилини.

Мені важливо ділитися тим, що справді я використовую. Цікаво тобі читати такі реальні історії з мого життя?

21/11/2025

День Гідності та Свободи. І трохи моєї історії.

До 2022 року я жила російською.
Говорила, думала, читала, дивилась фільми — усе було цією мовою.
Мені здавалося, що так буде завжди.

А потім сталося повномасштабне вторгнення.
І з перших днів війни почала помирати моя ідентичність російськомовної українки.
А нової ще не було.
Це був час розгубленості, болю, страху, внутрішнього падіння.

Підтримала мене тоді… польська.
Я нагадувала собі:
ти змогла вивчити польську, зможеш і українську.
Ти вже маєш досвід переходу.
Ти впораєшся.

Потім прийшли спогади.
Бабуся, яка говорила тільки українською.
Пісні, які вона співала.
Шевченко, якого цитувала без папірця.
Леся Українка, яку вона вихваляла з любов’ю і гордістю.

Я почала з малого.
Переключила мову в телефоні.
Купила перші книжки українською.
Почала дивитися фільми.
Перейшла на українську в кабінеті.
І воно пішло…

Сьогодні, у День Гідності та Свободи, я можу сказати з повною гідністю й теплом:
я змогла.

Я чотири дні вела жіночий ретрит українською мовою.
Серед учасниць були українки, які говорили російською — і я не переходила.
На другий день я почула, як у них починає прориватися українська. Це було дуже зворушливо.

А сьогодні отримала подарунок, який мене просто розтопив.
Одна учасниця сказала:
«Після повернення я почала думати українською».

І я стояла з відчуттям щастя й гордості.
Бо я несу українське у світ.
Бо я відродила своє — і воно оживляє інших.

Гідність і свобода завжди починаються з мови серця. 🇺🇦

20/11/2025

Днями я запропонувала клієнтці каву.
Звичайну, без цукру — таку, яку п’ю я.
А вона запитала: «А можна з цукром?»

У той момент я зловила себе на думці, яка мене ніжно здивувала:
я автоматично припускаю, що інші хочуть те саме, що й я.
Що «норма» — це моя звичка.

Але ні.
У кожного свій смак, своя потреба, своя маленька «кола», коли в мене є тільки «вода».

І щось у мені тоді боляче стиснулось.
Бо я дуже хотіла дати те, що вона просила.
Але не могла.
Бо… не мала.
Просто цукор. Дрібниця — а торкнуло глибше.

Це було відчуття дорослої жінки, яка хоче давати:
безпеку, любов, турботу, підтримку.
Хоче створювати простір, де іншим добре й тепло.
Тому й зачепило — бо моє бажання дати було щирим, а можливості — не було.

У стосунках — і терапевтичних, і особистих — ми часом стикаємось із власною межею.
Коли дуже хочемо наповнити, але зараз нема чим.
Хочемо дати «солодке», але під рукою тільки «вода».

Це не лише про каву.
Це про наші мікромоменти зрілості.

Сьогодні я зайшла в магазин і купила цукор.
Не тому, що «так треба».
А тому, що хочу, щоб у моєму просторі було місце для різних смаків.
Для різних людей.
Для різних потреб.

Це маленька зміна, яка народилась у мені — і продовжує мене формувати.

І, здається, саме з таких дрібниць народжується наша гнучкість.
Моя любов.
І моя доросла жінка, яка може дати.

Фото з жіночого Ретриту.
Дякую Ксюша .in.the.sky за твою роботу 🍀

08/11/2025

Місяць про хороше.
День 8.

Думаю сьогодні про те, як сильно кожен із нас у дитинстві прагнув любові й прийняття батьків. І як багато з цього прагнення ми зреклися себе та своїх потреб. Навчилися бути зручними, добрими, чемними й постійно трохи печальними.

Хороше те, що вже в дорослому житті люди вчаться говорити «ні». Ідуть у це зі страхом і невпевненістю, інколи вперше в житті. І як же тоді реагує тіло: відкривається дихання, з’являється легкість, посмішка і блищать очі.

Це зворушливо — бачити зміни так близько.

07/11/2025

До ретриту 5 днів.
І це так хвилююче й водночас зворушливо для мене.

Сьогодні зустрічалась із нутриціологинею .mykysha яка буде разом зі мною на цьому ретриті. Ми сиділи й обговорювали, що саме подавати на стіл нашим жінкам — що буде підтримуючим, теплим, смачним, корисним. І я ловила себе на думці, як мені тепло від тієї підтримки, яку я зараз маю.

З нами їде пані масажистка, медикиня, реабілітолог. Я так мріяла про команду, яка триматиме простір разом зі мною. І ось я це маю. І це щастя — відчувати, що поруч є люди, яким можна довірити жінок, що приїдуть до нас.

12 жінок зустрінуться в чарівному місці.
Вілла, яка буде тільки для нас.
Тиша, природа і простір, де можна видихнути.

Я буду там з ними жити життя — ділитися досвідом, створювати тілесні практики й м’які хвилини для усвідомлення.
А ще… я приготувала фільм для нашої фільмотерапії.
Коли дивилась його вперше — сміялась і ридала одночасно. І дуже хочу, щоб він так само торкнув кожну, хто буде з нами.

Так тепло мені й добре від передчуття, що ми ось-ось зустрінемось.
Я справді чекаю 🫶

02/11/2025

Сьогодні була у Танюши— майстрині з татуажу.
Вона робила мені брови.

І я помітила цікаву річ.
Людина, яка має досвід, не просто виконує роботу по шаблону — вона бачить глибше.
Танюша, малюючи форму, просила мене посміхнутися, насупитись, змінити вираз обличчя — щоб знайти ту форму, яка живе разом зі мною.

І це мені дуже перегукнулося з тим, як я працюю в терапії.

Коли я була молодою спеціалісткою, більше реагувала на те, що клієнт приносить назовні.
Тепер — я слухаю і реагую на те, що не вимовляється, про що мовчить людина, чого сама не помічає.Цікавлюся тим, що між словами.Тим, що глибше.

Радію що в моєму житті є такі чудові жінки як ти Танюша 🫶
Дякую тобі 🙏

30/10/2025

Вчора відбулася завершальна сесія з клієнткою, з якою ми йшли поруч більше двох років.
Це молода жінка, яка прийшла в терапію в дуже непростий період життя. Був час, коли дихати було важко, а безсилля забирало всі сили. І тоді так важливо відчути, що поряд є інша людина, яка тримає, нагадує: «ти не сама».

Наш шлях був непростий і водночас неймовірно надихаючий. Крок за кроком з’являлися сили, зміни, нові сенси. Вчора ми прощалися — і в цьому було все: і радість від досягнень, і гордість за пройдений шлях, і сум від завершення чогось дуже цінного.

Сьогодні я ще сумую. Бо терапія — це завжди зустріч двох світів. І коли двері зачиняються, залишається тиша і вдячність.

29/10/2025

Колись давно я мріяла про вишиванку. Не просто купити абищо, а саме натуральну, лляну — таку, як носили наші предки. Довго відкладала, бо такі речі коштують чимало. Думала: «ще не час, потім». Але навесні 2025 року відчула, що настав момент. Я хочу носити своє, українське. І того ж дня замовила вишиванки для себе, чоловіка і сина.

А восени ми зробили сімейну фотосесію. Ці світлини для мене про щось дуже важливе: про любов, єдність, повагу, рід, історію, сім’ю, про коріння і про мою Україну.

Останнім часом я все більше тягнусь до української культури. Слухаю й читаю історію, дивлюсь українські фільми, розпитую батьків про наш рід. Вчуся зупинятись, щоб почути народні пісні — ті, що співали колись жінки в полі чи біля печі. Згадую бабусю Олю, яка співала «Ой у вишневому садку». У цих піснях є щось таке, що пробуджує душу, відкриває глибинний зв’язок.

І тепер у мене народилася нова мрія: на Різдво ми будемо вечеряти з глиняного посуду, як це було колись. Я пам’ятаю, що в нашому домі у бабусі й у мами були елементи глиняного посуду, але він був не для свят. А сьогодні я бачу цілий різдвяний стіл, накритий глиняними тарілками й глечиками, з українськими стравами — як символ дому і коріння.
Глина проста, тепла, земна, але така рідна. Це ще один крок — жити у зв’язку з нашим.

Сьогодні мені просто добре і тепло від цих світлин.
Дякую за твою роботу .pojitonova без тебе би не було цієї атмосфери.

І я щиро дякую Аліні за неймовірні вишиванки які вона пошила під наші заміри.

Psychoterapia Kraków Maria Skok

30/11/2025

26/11/2025

24/11/2025

22/11/2025

21/11/2025

20/11/2025

08/11/2025

07/11/2025

02/11/2025

30/10/2025

29/10/2025

Adres

Godziny Otwarcia

Telefon

Strona Internetowa

Ostrzeżenia

Skontaktuj Się Z Praktyka

Skróty

Udostępnij

Kategoria