Vilka är öppettiderna?

Måndag 09:00 - 21:00 Tisdag 09:00 - 21:00 Onsdag 09:00 - 21:00 Torsdag 09:00 - 21:00 Fredag 09:00 - 21:00 Lördag 09:00 - 21:00

https://www.facebook.com/256695785212114/

PsyHome, Lagan (2025)

17/12/2023

Причини війни/Параноя на рівні нації

«…Психологія держави може ставати такою карикатурою психології індивідуумів, що її складають, у якій небезпечні та безвідповідальні риси виходять на передній план, а більш здорові та обережні повністю вихолощуються. Нація може залишатися здоровою, миролюбною і задоволеною протягом довгих періодів часу. Потім відбувається зміна і нація розвиває симптоматику якогось добре відомого душевного захворювання. Зокрема, вона може стати параноїком, тобто страждати маренням переслідування.

Окремо взятий безумець ірраціонально підозрілий, бо він проектує свою несвідому агресивність на своїх сусідів. Звичайний громадянин занадто здоровий для цього. Але й у нього є свій запас несвідомої агресивності, і мало що може втримати його від проектування її на чужинців - особливо на тих абстрактно персоніфікованих чужинців, яких називають іноземними державами. Виявлення якогось віддаленого об'єкта для привласнення цьому об'єкту своєї латентної ненависті навіть приносить йому приємне полегшення. І преса, звичайно ж, опиняється перед сильною спокусою таку потребу задовольнити. Досить тривіальним "інцидентам" надають невиправданої значущості, яка нібито заслуговує називатися "новинами", а такі новини викликають перебільшену підозрілість якоїсь іноземної держави. А оскільки підозрілість швидко породжує взаємну підозрілість, іноземна держава, своєю чергою, теж стає підозрілою. Спокійна країна починає відчувати занепокоєння у зв'язку зі зростанням сильного сусіда, що розвивається, і починає шукати більшу безпеку в альянсах з іншими та у збільшенні своїх озброєнь. Це негайно викликає підозрілість у сусіда, у якого розвивається щось на кшталт клаустрофобії, відчуття, що його оточують і відрізають від світу. Так дві нації або дві групи націй починають ставитися одна до одної із взаємною і дуже небезпечною недовірою. Як два параноїки, кожна сторона вживає заходів для захисту, які тільки підтверджують побоювання іншої.

Я не думаю, що будь-яка сучасна нація почала б війну без того, щоб значна частина її громадян вірила в праведність цієї мети. Звичайно, тут є витіснена агресія, але цивілізоване сумління має бути задоволене, перш ніж йому буде дозволено вирватися назовні. Підозрілість як така народжує фікцію про праведну мету. Як окремо взятий параноїк стає вбивцею, нація, що діє як параноїк, може почати війну, яка на її щире переконання необхідна для самозахисту. Те, що спочатку було невиправданою підозрілістю, веде до тієї самої катастрофи, якої вона намагається уникнути. Таким чином, як сказав Доктор Інге, страх є основною причиною війни.

Коли війна вже почалася, зникають останні оплоти розсудливості. Схильність до підозрілості стимулюється пропагандою. І незабаром кожна сторона скоює найогидніші та найнеймовірніші злочини по відношенню до своїх ворогів, і таким чином, кожна сторона з помсти у відповідь здійснює справжнісінькі неподобства.

Окрема людина начебто втрачає свою індивідуальність, вона стає потопленою, зануреною в групу. Її особиста совість, яка забороняє знищення людей, замінюється груповою совістю, яка тепер нею керує. Миролюбний громадянин несподівано виявляє, що він розвинув у собі бажання вбивати, і водночас, як певна компенсація, він виявляє, що він також готовий і бути вбитим за свою країну. Він радіє, прорив цих імпульсів із несвідомого для нього приємне полегшення. З цієї причини, я думаю, військові лихоманка поширюється так швидко.
Тривалі війни, звісно, призводять до безлічі неврозів - зокрема, так званих випадків контузії [та/або shellshock]. Але є й неврози світу, причинами яких є блокування агресії, а лікування від яких приходить із війною. Людина не дуже-то комфортно почувається в стані, коли її деструктивні імпульси пригнічені або витіснені…»

«A Psychological Analysis of the Causes of War» Roger Money-Kyrle / «Психологічний аналіз причин війни» Роджер Мані-Керл

03/03/2022

UPD: Цей пост писався ще до війни. Зараз сама здивувалась, побачивши його. Все, що було «до», починає здаватися сном. Але вирішила не прибирати — можливо, як раз зараз комусь буде актуально.

Тривожні розлади

Тривога — це психофізіологічний стан і одночасно емоційне переживання неспокою через збентеження майбутнім, очікування у ньому чогось неприємного, болісного, страшного.

Тривога хоча і спрямована в майбутнє, проте зумовлює максимальну концентрацію людини на теперішньому. Відтак, тривога є важливим механізмом не лише самозбереження, але і самоусвідомлення, а деякий її рівень вважається оптимальним, наприклад, для успішного розв’язання інтелектуальних задач.

Досвід тривоги є у кожного. В класичному психоаналізі він пов’язується з психологічно травматичним досвідом народження, в теорії об’єктних стосунків — з сепарацією з первинним об’єктом (найчастіше, мамою). Але так чи інакше, коли щось йде не так в нашому житті — і насправді, нам важко усвідомити, що саме, або змиритися з тим, що нам в цьому не подобається, — поширеним механізмом захисту стає тривога. Тривога як компенсаторний стан, в який «скочується» психіка в намаганні впоратися з новим травматичним для неї досвідом.

Відтак розвивається тривожний розлад. Це може бути фобія — ірраціональний страх конкретного об’єкту або різновиду об’єктів чи явищ. Фобія несе в собі емоційний заряд лякаючого досвіду, який однак витіснився, тобто забувся як конкретна подія, але асоціативно пов’язався з чимось, що тепер стало об’єктом страху. Так, забутий травматичний досвід першого візиту до стоматолога може обернутися фобією ліфтів, якщо дитину вразило довге піднімання на високий поверх, де розташовувалась клініка.

Це може бути і панічний розлад: людина відчуває раптовий напад сильної тривоги (паніки) і виражені фізіологічні симптоми — серцебиття, неможливість дихати, тремор рук чи ніг, неймовірну слабкість. Під час нападу людина переживає неймовірно реалістичні фантазії про імовірну смерть тут і зараз від інфаркту чи інсульту або збожеволення, що викликають у неї справжній жах. Відтак формується страх повторення нападів паніки та намагання уникати місць, де вони можуть виникнути, і де не буде можливості одержати допомогу. Тому панічний розлад часто супроводжується агорафобією (страх відкритого простору або натовпу) і сепараційною тривогою (страх розставання з рідними, неадекватний вікові).

Іще один поширений варіант тривожного розладу — обсесивно-компульсивний розлад (від «обсесії» — нав’язливі думки, «компульсії» — нав’язливі дії). Як і за інших тривожних розладів, тут спостерігається надмірність, неадекватність значущості ситуації, ірраціональність. Тривога, відщеплена від справжнього свого змісту, переживається знову і знову в асоціативно пов’язаному контексті у намаганні впоратися з ситуацією, яка насправді її викликала. Так, неусвідомлене намагання «відчиститись» від брудного наклепу, може виразитись в нав’язливому прибиранні, а неусвідомлюваний страх бути покараним — в нав’язливих фантазіях про смерть.

Як лікуються тривожні розлади? До найпоширеніших методів відносяться:
— Медикаментозна терапія, яку призначає лікар-психіатр.
— Психотерапія у методі КПТ: через навчання клієнта психотерапевтом, що працює у цьому методі, бути терапевтом собі самому, усвідомлюючи і долаючи ірраціональність переконань, що зумовлюють страхи, відмовляючись від шкідливих патернів поведінки, підвищуючи власну здатність витримувати тривогу і стрес, розвиваючи в собі життєву мужність.
— Психотерапевтично у методі психоаналізу: в процесі терапії аналізант поступово згадує первинну травматичну ситуацію, що сприяє зв’язуванню відщепленої від свого змісту, «блукаючої» емоції страху, відтак тривожний розлад втрачає своє захисне значення для психіки. Таке згадування може бути болісним, але не є травматичним, приносить полегшення і відчуття звільнення від внутрішнього тягаря, і можливе лише завдяки особливому терапевтичному стосунку між аналізантом і психотерапевтом, який формується в психоаналітичному процесі, забезпечуючи безпеку і потенціал особистісного зростання аналізанта у ньому.

Фотографія: unsplash.com

24/02/2022

Що очікувати від психоаналітично орієнтованого психотерапевта?

Психоаналіз, насправді, складне поняття. Звичайно, ви чули про Фройда, але не всім відомо, що Фройд наполягав, що психоаналіз — це окрема область знань, область науки, яка виходить за межі психотерапії. Тим не менш нас цікавитиме психоаналіз саме як психотерапія.

Психоаналітично орієнтована психотерапія — це сукупність психотерапевтичних підходів, які більшою (класичний, або ортодоксальний психоаналіз) або меншою (психодинамічно орієнтовані підходи) мірою ґрунтується на базових для психоаналізу засадах. Водорозділ проходить нечітко, але найчастіше, якщо ваш терапевт:
має психоаналітичну освіту;
пропонує вам вільно асоціювати, тобто промовляти те, що приходить в голову в цей момент, в зв’язку з основною темою, яка була піднята, не замислюючись над логічністю чи доцільністю цих спогадів, образів, думок;
дає інтерпретації (пояснення), які пов’язують те, що відбувається в вашому реальному житті, з тим, що відбувалося з вами в дитинстві, і тим, що відбувається в кабінеті, між вами і терапевтом;
дотримуються певних правил — вважає будь-які стосунки між вами поза кабінетом неприйнятними або не погоджується взяти в терапію, наприклад, вашу сестру;
таки не дає порад

, то він пропонує вам психоаналітично орієнтовану терапію, навіть якщо не кладе вас на кушетку, а частота ваших сесій лише раз на тиждень, а не мінімум двічі, як того вимагає класичний психоаналіз. І хоча глибинна психотерапія (юнгіанська аналітична психотерапія) або гештальттерапія історично тісно пов’язані з психоаналізом, це вже інші підходи з відмінними від психоаналізу техніками і стратегіями.

Але чому психоаналіз, чим він славетний і кому підходить? На жаль, не все так просто. І єдине, що ви маєте розуміти — чи підійде психоаналіз саме вам, чи допоможе стати щасливішою людино, зменшити напругу в житті і якісно його покращити, адже це, зрештою, є метою психотерапії як такої, зможете зрозуміти лише ви і лише спробувавши. Більше того, важливо пам’ятати, що в реальності не існує єдиного психоаналізу — є психоаналіз в практиці конкретної живої людини, якою і є кожен психотерапевт. Психотерапія надзвичайно залежна і зумовлена людським фактором — так є, і цього не уникнути, принаймні в психоаналізі.

До речі, а чому саме в психоаналізі? Інші психотерапії більш регламентовані, більш універсальні? Так, якщо ми згадаємо когнітивно-біхевіоральну психотерапію (КБТ) і близькі напрямки. Але не психоаналіз — адже центральним фактором психоаналітичної терапії є стосунок, або відносини психотерапевта та клієнта.

Саме в цьому стосунку аналізант має можливість наново пережити всі значимі в своєму житті стосунки, перш за все, стосунки з первинними об’єктами (мамою і татом), проаналізувати їх, побачити те, що лишалося абсолютно прихованим, але при цьому зумовило і зумовлює найважливіші його вибори і — що викликає найбільшу напругу —емоційні реакції на ситуації в усіх інших його стосунках, від інтимних до професійних. Пережити, проаналізувати, отримати новий досвід і стати вільним від того раннього, травматичного, який є абсолютно у кожної людини — це стратегічна мета, основа техніки психоаналізу.

Але то є не так просто. Для того, щоб такий цілющий стосунок був можливий, психоаналітик надзвичайно багато працює. Він має бути особистісно нейтральним — щоб клієнт мав можливість в психотерапії пережити саме власний досвід, а не досвід свого терапевта. Звідси так багато заборон, що стосуються відносин між аналізантом і аналітиком поза межами кабінету, і саме тому ваш терапевт не відповідає на питання стосовно власного життя і не дає вам порад, адже вони б ґрунтувалися на його досвіді, а не на вашому. Іншими словами, психоаналітик створює умови, в яких аналізант має можливість створити в своїй фантазії його образ таким, яким диктує його досвід, щоб пережити цей власний досвід ще раз і піддати його аналізові.

З іншого боку, аналітик має бути живою людиною, здатною до співпереживання. Він має відчувати емпатію до клієнта, співчувати йому, бути на його боці — навіть тоді, коли той готовий його вбити, бо нарешті може виразити весь гнів, що накопичився в зовсім інших стосунках, але наразі він впевнений, що саме аналітик поводиться з ним так жахливо. Для того, щоб витримувати цю напругу і продовжувати ґарантувати аналізантові безпеку, психоаналітики мають два допоміжні інструменти: власну психотерапію і супервізії (консультації щодо своїх клієнтів з досвідченими колегами, які також зберігають повну конфіденційність аналізанта).

І нарешті, психоаналітик має повсякчасно тренувати свій основний «м’яз» — аналітичний спосіб мислення. Це і професійна література, яка вивчається тонами напротязі всієї кар’єри. І аналітичні розбори клієнтських випадків в колі колег, і групові супервізії, що мають ту саму мету. І звичайно, різноманітні теоретичні семінари і конференції. Навіщо? Щоб та сама інтерпретація, яка буде дана клієнтові, відрізнялася від висновку всезнаючих друзів — «та в тебе ж нарцисичний розлад!» чи «ти просто співзалежна!». І справа не лише в тому, що психоаналітик проаналізує точніше і глибше, спираючись на весь свій професійний багаж, а в тому, що він скаже це максимально тоді і лише те, що зможе в даний момент прийняти і прожити його клієнт. Саме по собі розуміння ще нічого не дає — лікує стосунок, як ми з вами вже зрозуміли.

Відтак, продуктивного вам психоаналізу і цілющого стосунку, бо саме відносини людини з іншою людиною роблять наше диття людським.

23/02/2022

Робота психотерапевта - не лише власне консультації, але й їхній аналіз, аналіз і ще раз аналіз.

21/02/2022

❓Чи має бути психотерапевт клієнторієнтованим?

Цікаво, що психотерапевт не завжди приємна людина. Особливо, якщо це психоаналітик. Класичний психоаналітик на перший погляд може здатися холодним і дивакуватим. Він не запропонує вам чаю або кави, не запитає турботливо, чи не змокли ви під зливою по дорозі. І висуватиме «драконські» вимоги по оплаті всіх пропущених сесій, навіть під час вашої відпустки. А на сесіях він просто мовчатиме і навіть не посміхнеться дружньо, щоб допомогти вам з вашим сум’яттям, незручністю, збентеженістю.

Так, звичайно, таких класичних психоаналітиків не так вже й багато. Зазвичай, правила не настільки суворі, а терапевти поводяться більш людяно. І навіть за їхньою стриманістю читається щире і глибоке співчуття. Але тим не менш, залишається питання: чи може бути психотерапевт клієнторієнтованим в сучасному розумінні?

Клієнторієнтованість передбачає, перш за все, боротьбу за клієнта. Активний (агресивний?) маркетинг, який робить усе аби отримати і втримати свою аудиторію. І багато психологів користуються цими методами. Щоправда, у колег виникають питання до їхньої компетентності.

Ні, маркетинг не завжди недоречний навіть в психотерапії. Але акценти його, мабуть, мають бути іншими.

Стосунки з клієнтом - як центральна частина терапії - починаються вже з цього першого моменту знайомства. І вже на цьому етапі терапевт має відповідати етичним нормам своєї професії: поваги до будь-якого вибору клієнта, щирої, але дещо нейтральної зацікавленості, обережної непричетності і присутності одночасно.

Саме тому, можна припустити, психотерапевти часто використовують «освітню стратегію» в саморекламі: некрикливо свідчать «ось я, професіонал, поруч з яким ви зможете зазирнути у самого себе безпечно і без поспіху» через тексти, цитати і замальовки, нібито рощкриваючи перед вами двері в дещо інший світ внутрішнього простору.

А як ви вважаєте - чи достатня, чи допустима і «якого кольору» клієнторієнтованість сучасного психотерапевта?

Фотографія: unsplash.com

18/02/2022

Ідея мати свій кабінет прийшла до мене абсолютно раптово. На той час я практично тільки вийшла з декрету, мала близько п’ятьох клієнтів і жахливо стресувала, кожного разу бронюючи коротенький 60-ти хвилинний слот в одному з просторів для оренди.

Чітко пам’ятаю, як лежачи на масажному столі в напівпритомному стані під вмілими пальцями ланкійки, раптом усвідомила, чого я насправді хочу - власного кабінету і власного простору.

Вже потім були триповерхові розрахунки і вже інший стрес - чи зможу я компенсуювати родині ті кошти, що ми втрачатимемо через таке моє ризиковане рішення.

Але, очевидно, як кажуть деякі «гуру», якщо хочеш, щоб щось прийшло в твоє життя - створи для цього простір. Швидко з’явились нові клієнти, тривоги і побоювання залишились в минулому.

Цього разу переїжджати було вже легше. Не так страшно, не так невідомо. Але все ще не знайшла втілення друга частина моєї ідеї - знайти колег, які захочуть так само натхненно працювати поруч зі мною в двох інших кабінетах.

Два кабінети - «блакитний» і «зелений» - все ще чекають своїх основних (або і єдиних!) орендаторів. І тому поки що недоступні, на жаль, навіть для поденної оренди (коли ця опція буде відкрита, обов’язково ще повідомлю).

Можливо, це саме те, що ви шукали? 🤗

17/02/2022

❓Хто такі «нарциси»?

Нарцисичність — один з найпоширеніших аспектів характеру, якщо хочете, «неврозів» сучасності. За часів Фройда повсюдними були істерії — витіснення сексуальних бажань і фантазій на той час було майже єдиною формою їхнього існування, і не лише у гарно вихованих жіночок. Але тепер ми і уявити цього не можемо, правда?

А от самозакоханість, егоїстичність, зацикленість на собі самому, здається, ми бачимо у кожному другому. А у собі?

Насправді, наразі так нас виховують. Ні, не батьки, а швидше, культура соцмереж, маркетингу, популярної психології. «Будь собою [будь ідеальним]!», «Ти нікому нічого не винен!» Знайомо, чи не так? Це доволі реактивна культура — вона виникла у відповідь на тоталітаризм, фашизм, війни і негуманну традиційність, що панували до цього. І вона підтримує недосяжні фантазії нарцисичної всемогутності і ідеальності, за яких близькість і живі стосунки замінюються поняттями успіху, слави і «влади над думками», стимулюючи розквіт злоякісного нарцисизму.

Проте з іншого боку — ми діти батьків, які виховувались в тих самих умовах «до»: обмежень здорової свободи особистості заради колективу і його цілей, засудження права на присвоєння собі своїх досягнень і опори на самого себе як загрозливих для суспільства, а часто і прямої або непрямої загрози життю. І це суттєвий провал нарцисизму здорового, що є основою життєвої мужності. Відтак нарцисичні вади мають обидва покоління — і старше, і прийдешнє, а будучи генетично пов’язані, підсилюють один одного, транслюючи свої травми наступним.

Але що таке, зрештою, нарцисизм?

Нарцисизм — це та частина нас, яка завжди на нашому боці. Це наша віра в життя, наш ідеал себе і — в здоровому варіанті — впевненість в тому, що ми-реальні десь недалеко від нього. Здоровий нарцисизм формується в перші роки життя людини у взаємодії з первинними об’єктами (переважно, мамою і татом) і великою мірою залежить від того, як функціонує їхній власний нарцисизм.

Кожна людина є нарцисично вразливою — і це нормально. Кожен з нас відчує себе неприємно під шквалом критики або утнувши привселюдно якийсь сміховинний ляп. Здатність пережити такі випадки — навіть на певний момент відчувши пекельний сором, впавши в депресивний настрій або переживши бажання сховатись від усіх, тим не менш усвідомити цей досвід як не страшний, стерпний і просто життєвий — є властивістю нарцисично здорової особистості.

Надмірна нарцисична вразливість проявляється не лише в тому, що людина важко переживає моменти, які вдаряють по самооцінці і почуттю гідності, але і в тому, що починає несвідомо відчувати нарцисичну загрозу будь-де: в найменшій критиці, незадоволенні ними, неуважності друзів чи неввічливості. Така людини щиро впевнена, що це саме з нею ця касирка поводиться так грубо, що до інших її колег (однокласників, однокурсників) ставлення краще, а зауваження близької людини щодо брудної білизни, розкиданої по квартирі, є просто приниженням.

З іншого боку, внутрішній світ нарцисично вразливої людини сповнений фантазіями про найбільший успіх, найвищі досягнення, про непересічне враження, яке вона справить на інших. Ці фантазії є компенсацією того болісного відчуття сорому, яке переживає нарцисично вразлива людина в найбуденніших і найбезневинніших ситуаціях свого життя. Зазвичай, людина не ділиться своїми фантазіями ні з ким, а іноді навіть сама не до кінця їх усвідомлює, приховуючи від себе їхнє істинне значення під покровом функціональності, практичності, доцільності такого успішного розвитку подій.

Відтак, світ нарцисично вразливої людини — це постійне існування між двох полюсів. На одному з них знаходиться нищівне уявлення про себе, вічний «комплекс самозванця», чого б він не стосувався, відчуття себе «недо» — недостатнім і недостойним, і справжній жах перед тим, що інші можуть це розгледіти і розкрити їхній «обман». На іншому полюсі — фантазія про всемогутність, про можливість досягнення того, що «іншим і не снилося», і вони справді багато працюють над цим — хтось завзято вчиться, наполегливо будує кар’єру, хтось сидить на міліоні дієт або годинами в спортзалі створює ідеальне тіло, хтось, забувши про здоровий сон, стає «ідеальною матусею» або «ідеальним батьком», хтось не заспокоюється в грандіозних планах мандрівок і підкорень природніх див — способів багато, але кожен з них є надмірним і надважливим.

При цьому в стосунках нарцисично вразлива людина — це завжди складний партнер. Партнер, якому надусе важко побачити справжні потреби іншого і дати побачити себе справжнього, важко бути з іншим самим собою, живим і відкритим до власних почуттів і почуттів іншого, важко бути без броні…

Що властиво нарцисично вразливим людям:
чутливість до критики;
невизнання власних помилок;
схильність до повчань, які починаються з «а от я …»;
негнучкість культури поведінки в межах обраного стилю;
завжди одна роль (хороша чи погана);
вимогливість до інших;
бажання уваги, визнання (часто приховане за надмірною сором’язливістю);
життя «для інших»;
служіння ідеї, трудоголізм, амбіційність;
схильність ображатися.

Нарцисична вразливість є досить поширеною і є властивою людям, зовні не надто схожим. Тобто нарцисична вразливість — це ще не характер і не вся особистість. Хтось, будучи нарцисично вразливим, намагається стати сірим і непомітним, адже будь-який прояв уваги є загрозливим. Хтось навпаки ховає свою вразливість під маскою яскравої харизми. А хтось — під владністю і контролем. Нарцисична вразливість це та тонкошкірість, яка вимагає надійної броні. Броня ж у кожного своя.

До того ж вразливість — це цілий спектр більшої або меншої чутливості, а не стала характеристика. Один її полюс — нормальний і здоровий рівень, який дозволяє адаптуватися людині до навколишнього середовища, не надто викривлюючи свою особистість і не уникаючи живих стосунків. Це такий собі «одяг», потрібний в людській культурі кожному.

А от на іншому полюсі — абсолютний залізний панцир, який практично ховає людину від світу, а світ від людини. Це явище має назву злоякісного нарцисизму і є дійсно трагічним і для самої людини, і для її оточення. Такі люди принижують всіх і все, існують лише у бульбашці реального чи вигаданого успіху «рівня бога», вони диктатори і тирани, а існування поряд з ними є хронічною психологічною (а часто і не тільки) травматизацією. Нарцисичний розлад особистості як крайній прояв злоякісного нарцисизму — важке психіатричне захворювання, і такий діагноз може поставити лише психіатр.

Лікування нарцисичної вразливості, яка є причиною внутрішніх страждань людини і погіршує її адаптативні можливості, провадиться психотерапією, центральним поняттям якої є стосунок. До таких напрямків відносяться психоаналіз, екзистенційна психотерапія, клієнт-орієнтована психотерапія, гештальт-терапія. Ефект від лікування при цьому наступає не стільки від усвідомлення людиною причини своїх страждань, скільки від терапевтичного досвіду стосунків, в яких поступово стає можливим побачити самому і дати побачити себе справжнього, а відтак укріпити своє справжнє Я, бути самим собою. Адже найбільшою проблемою нарцисично вразливих людей є те, що вони систематично повторюють свій нарцисично травматичний ранній досвід у все нових і нових стосунках, не маючи віри, що життя можливе поза їхньою бронею. Психотерапія пропонує саме такий досвід — досвід життя з дещо тоншою «бронею», гнучкішими психологічними захистами, і саме це є цілющим.

Фотографія: unsplash.com

15/02/2022

У моєму власному досвіді психотерапії поворотним моментом аналізу, який визначив роботу на багато місяців наперед, стало запізнення аналітика рівно на одну хвилину на сесію.

З клієнтами буває по-різному. Іноді ви разом усвідомлюєте, як якась здавалось би дрібниця - слово, фраза, не глибока обдумана інтерпретація, а щось значно простіше, мимовільніше, зміна аналітиком зачіски або кабінету, рух чи жест, викликали незрозумілу спершу сильну емоційну реакцію, аналіз якої зрештою став центральною лінією терапії. В професійній літературі багато свідчень про зізнання аналізантів вже наприкінці терапії щодо аналогічних переживань, які, однак, не були проаналізовані, але зумовили глибинні зміни в їхньому баченні терапії і стосунків з аналітиком.

Яке місце випадковості в процесі терапії? Колеги, ваша думка?

Фотографія: unsplash.com

14/02/2022

Друзі, за порадою колег змінили розстановку меблів в блакитному кабінеті. Що скажете, як краще?

PsyHome

17/12/2023

03/03/2022

24/02/2022

23/02/2022

21/02/2022

18/02/2022

17/02/2022

15/02/2022

14/02/2022

Adress

Öppettider

Webbplats

Aviseringar

Genvägar

Dela

Typ

Måndag	09:00 - 21:00
Tisdag	09:00 - 21:00
Onsdag	09:00 - 21:00
Torsdag	09:00 - 21:00
Fredag	09:00 - 21:00
Lördag	09:00 - 21:00