20/04/2022
: НЕНАВИСТЬ ДО АГРЕСОРА // Конспект відеолекції Ольги Демчук
Сьогодні ми поговоримо про гнів.
Багато хто з нас зараз зустрівся з тим, що він є агресивний, і не може зрозуміти, що з ним відбувається.
Гнів - це те, що нас спустошує, і нам важливо розуміти його причини.
***
Коли у нас виникає страх, у нас на нього є 3 реакції:
бий,
біжи,
завмри.
Стан “ЗАВМРИ” - це стан немовляти, яке не може ходити, говорити, і тому дозволяє робити все, що завгодно.
Багато людей завмерло від страху, коли російська армія вторглася, почала бомбити наші міста. Прикордонні міста, такі як Харків, Маріуполь, Чернігів – звідти треба було бігти. Але через те, що здавалося "я трохи потерплю і все закінчиться", такі люди занурили себе в цей стан "замри".
Багато хто не міг виїхати - були літні родичі, яких вони не могли евакуювати, і люди завмерли в очікуванні того, що все якось вирішиться.
Тобто стан "замри" - це стан мухи, яка потрапила в павутину страху, чекає, що буде далі, і віддала себе на волю долі.
Стан "БІЖИ" - це стан зайця, що тікає від хижака. І це стан жертви, яку переслідує агресор. Тобто ти погоджуєшся, що ти слабший, не зможеш вистояти, захистити себе, і намагаєшся якнайдалі втекти від страху.
Стан "БИЙ" - це стан, коли ти перебуваєш в активній позиції у протистоянні з ворогом. Ти не згоден завмерти і дозволити зробити з собою все, що хоче ворог, ти не згоден бути слабким. Ти кажеш: “я не погоджуюсь, я протистою, я не підкоряюся”, і це тоді стан “бий», і саме в ньому з'являється гнів.
Тобто наша ненависть, гнів говорить про те, що ми не згодні з тим, що на даний момент пропонує нам Росія (поневолити, піти під них). Це прагнення зберегти свободу, свою індивідуальність і не жити у цій великій в'язниці, де неможливо нічого казати.
Ми не погоджуємось на цю несвободу. І гнів – це незгода. Це протест і можливість захищатись, дати відсіч. І саме із цього стану народжується відвага.
У реакціях "біжи" та "замри" відваги немає. У "біжи" буде страх, в "завмри" - інертне завмирання. У реакції "бий" буде активність.
Безперечно, коли гнів зашкалює, і людина починає виявляти нерозумний героїзм, то такі люди гинуть першими. Вони відключають інстинкт самозбереження, вони йдуть у лобову (атаку) на ворога і гинуть.
***
Коли працюєш із жертвами насильства, то найзламаніші з них ті, хто не давав ворогу відсіч. Тобто коли на людей напали, вони злякалися, завмерли і дозволили робити те, що треба агресору.
У таких людей виникає огида до себе. Їм треба постійно носити образ лиходія - жити з ним у голові, бо якщо вони перестануть його ненавидіти, то ненавидітимуть себе за те, що вони дозволили з собою це зробити.
Це так, як ніби хлопець із дівчиною гуляли, на них напали бандити, і хлопець кинув дівчину та втік.
Якщо хлопець кинув дівчину, дівчина в цей момент почувається зрадженою, незахищеною, використаною.
Але якщо хлопця б'ють і він навіть гине, то дівчина розуміє, що за неї заступалися, і вона відчуває свою цінність.
І ось коли ми не заступаємось за себе, ми втрачаємо цю цінність.
Ми як та дівчина, яку покинув хлопець – ми одночасно відчуваємо зраду, яку ми здійснили по відношенню до себе.
Тобто стан не_гніву - це зрада себе.
Це як загнати себе у стан жертви, з якою можна робити все, що завгодно.
Тому, якщо хтось засуджує ваш гнів, не дозволяйте йому заганяти себе у стан жертви.
***
Але в нашому гніві є кілька важливих аспектів, давайте їх розберемо.
Наш гнів буває об'єктивним та суб'єктивним.
Як і страх.
Якщо страх суб'єктивний, то і гнів суб'єктивний.
Як це можна відрізнити?
Наприклад, якщо в людини параноя і їй здається, що всі на неї погано дивляться і ненавидять, то її страх та її гнів суб'єктивний. І тоді ця людина потрапляє до психіатра, і психіатр її лікує.
І ми говоримо про божевілля – це штучно створений страх і штучно створений гнів.
Більшість росіян зараз переживають саме суб'єктивний страх та суб'єктивний гнів (так, є адекватні росіяни, яких я поважаю у зв'язку з цим). Якщо подивитися на карту і побачити, яка Україна та яка Росія, то можна зрозуміти, що Україна взагалі ніяк не могла хотіти напасти на Україну, хіба що вона взагалі божевільна.
Але те, що ми не божевільні, видно з того, як ми живемо – в достатку, їздимо до Європи, рятуємо наших тварин з-під обстрілу. Це говорить про те, що ми людяні.
І казка про те, що Україна хоче напасти на Росію, придумана для того, щоб виправдати свою агресію проти нашої країни.
Коли людина психопат, то їй важливо когось бити. І він завжди знаходить когось слабшого, щоб точно самоствердитись і перемогти.
Кривава історія Росії триває вже століттями - тільки за моє життя було Придністров'я, де росіян рятували, була Чечня, де розбомбили Грозний (маленька Чечня теж там хотіла на Росію напасти), Грузія…
Російська Федерація, на жаль, шукає когось слабшого, кого можна побити і на кому можна самоствердитися.
Тому і гнів, і страх перед можливим агресором - вони суб'єктивні.
Адже чому б їм не напасти, наприклад, на Польщу чи Прибалтику? Але на них не можна - вони в НАТО і там отримають відсіч.
А Україна здавалася досить слабкою, щоби на неї можна було напасти. Вона повинна була скоритися і впасти на коліна.
І зараз риторика там змінюється, кажуть, “ми думали, що там є націоналісти. А там націоналісти всі і тому всіх треба знищити”.
Коли людина перебуває в розлюченій параноєю люті, вона тоді починає бути божевільною. Тобто коли ви говорите з людьми, вони щиро вірять, що ми хотіли напасти, що нам нічого робити - ми не будуватимемо економіку, а будемо на Росію нападати.
Люди судять по собі. У них наймогутніша армія, і треба ж якісь завдання давати, треба якось людей відволікати від економіки - давайте на Україну нападемо, вона хоче нам зла.
Тобто коли гнів штучно створений, то людина фактично втрачає розум.
Те саме відбувається у ПТСР.
Нам доведеться через це пройти, але ми зіштовхнемося з ПТСР трохи згодом. Ми поки що перебуваємо в гущі подій.
ПТСР це коли загрози вже немає, а нам здається, що загроза є.
Тобто коли ми здобудемо перемогу, тоді нам треба буде собі говорити: “так, спокійно, ворога вже немає і зараз треба повертатися до конструктивної діяльності, творити, будувати і т.д.”.
Тобто у ПТСР ми бачимо знов суб'єктивний страх та суб'єктивну загрозу. Тут гнів теж суб'єктивний, і треба повертатися до норми.
Але якщо небезпека об'єктивна – тобто наші міста справді бомбардують, деякі міста повністю стерті з лиця землі, такі міста як Маріуполь російська армія бомбить не перестаючи, такі як Харків, Чернігів, те, що сталося у Бучі – насильство над жінками, вбивство мирних жителів. То тут бачимо абсолютно об'єктивну загрозу.
І ненависть до тих, хто несе цю загрозу, — це нормально. Вона дає можливість бути активними, незламними, давати відсіч.
Важливо розуміти, що гнів - це незгода з тим, що пропонує агресор. І ваш гнів допомагає вам зберегти себе як індивідуальність.
Тому що якщо не буде гніву, тоді будуть варіанти або “замри”, або “біжи”.
***
Також важливо розуміти, що зараз гнів об'єктивний, але гнів енерговитратний.
Тобто якщо гнів наростає, він починає пожирати саму особистість, і вам важливо вміти зупиняти себе. Гнів має бути, і він має бути холодним, щоб не завдати шкоди собі і не запустити механізм саморуйнування.
Тому свій стан дуже важливо розуміти і намагатися собі пояснювати - так, така річ трапляється. Так, на нас напали. Так, вони кровожерливі, так, вони гвалтують, вбивають, бомбардують наші міста. Але поки що ми (наприклад, я) нічого з цим зробити не можу. Я не можу зупинити Путіна.
Важливо розуміти, що маємо справу з кровожерливою стихією, і тут смирення немає - тут є незгода.
І так само важливо розуміти, що ця енергія, яка виникає, її краще приберегти і направити в щось конструктивне.
Я, наприклад, коли відчуваю гнів, намагаюся робити щось корисне для людей. І мені це допомагає спрямовувати ту енергію, яка з'явилася у мирне русло. Тобто не на руйнування, а на конструктив.
Я розмовляла з військовими, і вони не мають люті - тому, що немає страху.
Тут важливо розуміти, що коли ми читаємо про звірства, які робить російська армія, саме тут у нас з'являється страх - нам страшно опинитися на місці цих людей. І щоб вискочити зі стану "завмри", ми шаленіємо від гніву.
Вийшли (з страху в гнів) – так ми впоралися зі страхом. І гнів починає зменшуватися.
Якщо ви протягнете цю нитку між страхом та люттю, вам стане зрозуміло, як вам керувати гнівом шляхом роботи зі страхом в собі.
***
Тяжко мені читати про звірства і про те, що нас хочуть знищити. Але в нас не залишається вибору, ми маємо це витримати, щоб зберегти нашу землю та нашу індивідуальність.
Тож будемо йти вперед.
Світова спільнота нас підтримує, і я вірю в нашу перемогу, в те, що я спокійно повернуся до Києва і колись перестану бути військовим психоаналітиком і знову знову стану мирним психоаналітиком, як було до цього.
І допомагатиму вам справлятися з іншими проблемами, а не з тим, як пережити страх від балістичної ракети, що летить.
Сподіватимемося, що розум, Бог, добро переможе, і ми всі, пройдемо через ці випробування, і станемо добрішими і мудрішими.
До зустрічі.
ПОСИЛАННЯ НА ВІДЕО:
https://www.youtube.com/watch?v=Jt6xuWiDPz0
Автор лекцІЇ: Ольга Демчук
Конспект записан: Ірина Кузнецова. Психолог в Баришівці