19/11/2025
МІСТ МІЖ СВІТОМ ТРИВОГИ Й БЕЗУМСТВА: що таке межові психічні стани насправді?
(ч. перша)
Є в людській психіці територія, про яку найменше говорять відкрито — і водночас вона майже всім нам знайома. Територія прикордоння. Місце, де емоції переповнюють, але реальність ще не втрачається. Де людина не «божеволіє», але й не може сказати, що просто трішки тривожиться. Це простір, який психологія називає межовою (borderline) організацією особистості.
І так, це не просто «проміжний стан між неврозом і психозом». Це окрема психологічна «географія», зі своїми законами, своїми бурями й своїм крихким балансом.
Що є і де саме межа?
Уявімо три зони.
🔹 Невротична — там панують внутрішні конфлікти, тривоги, напруження, але світ сприймається адекватно. Людина страждає, проте бачить реальність такою, як вона є.
🔹 Психотична — там сама реальність може розщеплюватися: галюцинації, маячення, порушення мислення.
🔹 І є прикордоння — світ ще не розпадається, але емоції іноді здіймають бурю такої сили, що земля під ногами тремтить.
Це не «серединка». Це радше крайній пост, прикордонна смуга, де мозок постійно балансує між надмірною чутливістю й потребою втримати контроль.
Що ж таке ця межовість?
Сучасна психологія (зокрема роботи Отто Кернберга та дослідження Джона Гандерсона) пояснює її як особистісну організацію, а не тимчасовий стан.
Тобто це не перепочинок між двома діагнозами.
Це спосіб бути у світі.
Ключові риси такої організації:
— нестабільний образ себе («я ніби розсипаюсь, коли мені боляче»);
— різкі емоційні перепади;
— чорно-біле мислення: «або ти мене любиш, або зраджуєш»;
— сильний страх покинутості;
— тенденція до розщеплення та проєкції;
— чутливість до відкидання, що іноді болить більше за фізичну травму.
І попри популярні міфи — такі люди не «слабкі».
Вони, навпаки, надзвичайно живі, емоційно потужні, часто творчі й глибоко емпатійні. Їм просто важче регулювати внутрішні хвилі.
Чому це не психоз і не невроз?
Бо реальність у межової особистості не зникає, але інколи «миготить».
Бо емоції не просто «силні», а вибухові.
Бо захисні механізми — ніби з дитячого віку, коли світ здавався або абсолютно добрим, або абсолютно ворожим.
Це інша складність, інша динаміка, інша логіка.
Метафора, яка допомагає зрозуміти
Уяви психіку як місто.
Невротик живе в місті з правилами: є стрес, є затори, але все працює.
Психотик живе в місті, де можуть зникати будинки, де світ інколи стає химерним і незбагненним.
А межова особистість живе на кордоні між цими містами.
Це місце, де небо то ясне, то раптом заволікається штормовими хмарами.
Де дороги існують, але іноді тріскають під ногами.
Де світ реальний, але сприймається болісніше, ніж більшості.
Прикордоння — це не недолік.
Це інший спосіб відчувати людське буття.
Чому нам варто про це говорити?
Тому що багато людей живуть саме в цій зоні — з її ніжністю, вразливістю, силою, втомою й красою. І через міфи вони роками не можуть зрозуміти, що з ними відбувається.
Тому що наукове розуміння (від Кернберга до сучасних систем ДСТУ, ICD-11 і DSM-5) давно вийшло за межі ярликів.
І тому що кожна прикордонна душа — то не уламок між двома станами, а унікальна земля, де почуття мають іншу глибину.
Висновок.
Так, межові стани стоять на кордоні між невротичним і психотичним рівнями — але не як проміжний коридор. Це третя форма існування психіки, зі своїми законами, ризиками й дарами.
І якщо ми навчимося розуміти цю територію — то зможемо краще зрозуміти одне одного.
Бо інколи найсильніші люди — ті, хто живуть на межі.
Просто їхній світ трохи інший.
🌕 Частина друга. Чи може прикордонний стан бути шляхом до одужання?
Про транзитність, пластичність психіки та надію на розвиток
Є запитання, які народжуються не з цікавості, а з болю.
«А це взагалі минає?»
«Можна з цього вибратися?»
«Чи приречена людина жити на цій межі завжди?»
Відповідь сучасної психології — і обережна, і водночас дуже людська:
так, прикордонна організація може бути транзитною. Але не завжди і не для всіх — і не без активної внутрішньої роботи.
---
🌖 1. Межове ≠ назавжди. Часом — це подія, а не структура
Сучасні дослідження (наприклад, роботи М.Лайнеген, О. Кернберга, дослідження у сфері травматерапії) показують:
існує два різних явища, які часто плутають:
1) Borderline personality organization (психодинамічна структура)
— це стабільна, базова організація психіки, закладена в ранньому дитинстві.
— вона не «мине сама», але сильно пом’якшується терапією, стає зрілою, керованою.
— це не тимчасовий стан, а радше стиль особистісної інтеграції.
2) Borderline state — межовий стан
— це тимчасове розладнання психіки під тиском стресу, втрат, виснаження, травми.
— він може пройти повністю, коли відновиться рівновага нервової системи.
— людина повертається до своєї базової (частіше невротичної) організації.
👉 І так, тимчасовий межовий стан може бути транзитним етапом, який людина переживає на шляху до відновлення — подібно до того, як температура під час хвороби є реакцією організму на перевантаження.
(Частина друга)
ЩО ДОПОМАГАЄ ВИЙТИ З ПРИКОРДОННОГО СТАНУ?
Тут немає магічної пігулки. Але є науково обґрунтовані шляхи.
1. Психотерапія
Найкраще працюють:
Діалектико-поведінкова терапія (DBT) — Марша Лайнехан;
Менталізаційно-орієнтована терапія (MBT) — Фонагі й Батей;
Травматерапія (EMDR, SE);
Схема-терапія — Янг.
Ці методи буквально «допрацьовують» емоційну регуляцію та здатність тримати реальність цілісною.
2. Нормалізація фізіології
Глибокий сон, харчування, фізична активність — базові речі, які можуть стабілізувати навіть дуже хиткий стан нервової системи.
3. Соціальна підтримка
Людину повертає до реальності не тільки терапія.
Повертає присутність іншої людини.
Опора. Діалог. Довіра.
Відповідно до досліджень Гандерсона — це ключовий чинник одужання.
4. Відновлення сенсу
Парадоксально, але люди у прикордонних станах мають високу екзистенціальну чутливість.
І саме робота зі смислами (логотерапія, екзистенційна терапія) часто стає поворотним моментом.
3. Чи можна вирости з прикордонної організації?
Так — але це «можна» не схоже на «перехворіти застудою».
Прикордонна структура не зникає. Але стає стабільнішою, гнучкішою, зрілішою.
Як колись казав Кернберг:
«Людина не перестає бути собою — вона перестає бути у своїй найболючішій формі».
Багаторічні дослідження Harvard Study of Adult Development та McLean Hospital показують:
90% людей з діагнозом BPD через 10 років мають стабільний стан;
більшість уже не відповідають діагностичним критеріям;
їхній рівень функціонування покращується значно.
Це не «вилікування» у побутовому сенсі. Це розвиток. Зрілість. Повернення до себе без надмірного болю.
4. А якщо це не структура, а просто виснаження?
Тоді — добрі новини.
Тимчасовий прикордонний стан — майже завжди транзитний і повністю оборотний.
Він часто виникає:
- після тривалого стресу,
- втрати,
- виснаження,
- травматичних подій,
- виснаження нервової системи.
Тут працюють класичні методи:
- психотерапія,
- стабілізація режиму,
- підтримка близьких,
- тілесно-орієнтовані техніки,
- травма-фокусовані підходи.
І так, людина виходить із цього стану так само, як організм виходить із фізичного перевантаження — за умови правильного відновлення.
5. Висновок: межова територія — не вирок, а ландшафт
Прикордонний стан може бути:
й тимчасовою зоною турбулентності, з якої людина виходить і повертається до рівноваги;
й особистісною організацією, яка трансформується, дозріває та стає ресурсною.
У будь-якому разі — це не тупик.
Це не закриті двері.
Це шлях, який, хоч і непростий, але відкриває дивовижні можливості:
глибоку чутливість, аутентичність, креативність, здатність тонко відчувати світ та людей.
Психіка пластична.
Людина — змінна.
І навіть на межі — завжди є шлях у бік цілості.