https://www.facebook.com/115149436955963/

psy_praktic, Dnipro (2025)

05/12/2025

СОЦІАЛЬНА ІНФАНТИЛЬНІСТЬ ЯК ФАКТОР ДЕГРАДАЦІЇ СПІЛЬНОТ: еволюційно-психологічний погляд

Сучасна цивілізація — це не результат випадкової примхи історії, а плід мільйонів років еволюційного відбору. Людина вижила тому, що розвинула інтелект, самосвідомість і здатність адаптуватися до непередбачуваного світу. І тут ми підходимо до болючої тези: інфантильність — антипод розвитку. Регрес психіки, як і будь-яка хвороба, завжди працює на смерть системи: особистості, суспільства, держави.

Самосвідомість — як стрибок Homo sapiens

Існує цікава гіпотеза, яку інколи обговорюють у психологічній антропології: генетичні корені людського саморозвитку могли постати від поєднання різних гомінідів. Тобто не ідеальні, а дивні, із внутрішніми конфліктами — саме такі наші пращури дали поштовх до складних форм мислення.
Перші ознаки індивідуальності, за логікою еволюції, не народжуються в зграї. Вони народжуються в ізоляції, там, де немає колективного контролю і де вижити може лише той, хто навчився думати сам.

Той, кого вигнали з печерної комуни за «неконформність», — був першим демократом. І водночас — першим, кого інші назвали б божевільним.

Інфантильність: утікання від болю, а не шлях розвитку

Психологічно інфантильність, найкраще, характеризує — спроба жити «за принципом задоволення» потреб - негайно:

> хочу зараз; не хочу думати про наслідки; біль — це несправедливо, значить я протестую.

Протест сам по собі — не ознака зрілості.
Це ще лише паросток індивідуалізації, який легко переплутати з антисоціальною позицією. Справжній розвиток починається там, де людина не лише «ламає шаблон», а бере відповідальність за власну, нову — неуспадковану — лінію життя.

Дзеркало суспільства: страх побачити себе

Коли спільнота гальмує розвиток, вона створює темну дзеркальну реальність:
– на поверхні — протестна «вільнодумність»,
– всередині — страх власного обличчя.

Люди знімають маски дуже обережно.
Бо відчувають: за фасадом «я особливий» може виявитися примітивний страх дорослішати.

Таке суспільство — не антипод диктатури, а її ізнанка, якій не вистачає сміливості назвати себе своїм ім’ям. Вони проти тиранії, але продовжують бути її психологічним продуктом.

Демократія та її межі: експеримент, що триває

Демократія — не чудодійний еліксир.
Вона може хитатися, а інколи й падати під тиском власного егоїзму. Проте, згідно з політичними дослідженнями, демократії мають високу здатність до самокорекції — імунітет, що вмикається в кризах.

Прикладом є суспільства, де гуманістичні цінності культивуються з дитинства:

— емпатія,
— толерантність,
— критичне мислення,
— свобода самовираження без насильства,
— високий статус освіти й науки.

Цінності — універсальні. А от назви систем можуть відрізнятися. Іноді те, що функціонує як демократія, просто не потребує цього слова на прапорі.

Висновки

1. Інфантильність — психологічний механізм втечі, який веде не вперед, а у зворотному напрямку еволюції.

2. Суспільство, яке боїться дорослішати, неминуче деградує — як будь-яка біологічна система, що обирає регрес.

3. Самосвідомість — інновація, породжена сміливістю відокремитися від маси.

4. Демократія не ідеальна, але має вбудований імунітет до занепаду, якщо цінності підтримуються освітою й культурою.

І найголовніше:

> зрілість починається там, де з’являється відповідальність — без ілюзій, без втечі та без масок.

03/12/2025

....я больше о первичных мотивах. На войну добровольно можно податься, только если жизнь — г***о беспросветное. А сейчас ещё, стремительно ухудшающееся и засасывающее. В любом случае, какая-то перемена, новообразование в вялотекущей злободневности и эмоциональный раскрас в их ригидном сером существовании.

Мне научно интересно — чем живится эта гипер-иррациональность в их поведении и мотивах. Насколько ничтожно самоценится жизнь носителя. И как надо ощущать мир (насколько изолировано, тупиково), — перспективы, обстановку что-бы выкристализовался спонтанный мотив пойти и с вероятностью — 80% сдохнуть. Я думаю инвалид 300-й сейчас имеет больше смысла жизни, чем дееспособный - условно здоровый (годный к мобилизации).

Живые испытыыают вину перед мертвыми, а власть, сверху — пассивно нависая моральным прессом корит и кошмарит. И это ощущение, что все равно придется, (рано или поздно) наверное хуже самой смерти, — то что рождает мотив. И на ноте понимания что все это щедро оплатится материально, в какой-то момент подписывают контракт. (Позитивное подкрепление условного рефлекса)

Русские любят проскакивать на авось!..чтоб выйти хоть мелким героем в своем кругу. Мол, — что вытворяет чертяка! Ай-да сукин сын!.. Такой народ не победить, - типа. (В украинском плену — это уже совсем другие индивиды, преисполненые адекватности)

19/11/2025

МІСТ МІЖ СВІТОМ ТРИВОГИ Й БЕЗУМСТВА: що таке межові психічні стани насправді?
(ч. перша)

Є в людській психіці територія, про яку найменше говорять відкрито — і водночас вона майже всім нам знайома. Територія прикордоння. Місце, де емоції переповнюють, але реальність ще не втрачається. Де людина не «божеволіє», але й не може сказати, що просто трішки тривожиться. Це простір, який психологія називає межовою (borderline) організацією особистості.

І так, це не просто «проміжний стан між неврозом і психозом». Це окрема психологічна «географія», зі своїми законами, своїми бурями й своїм крихким балансом.

Що є і де саме межа?

Уявімо три зони.

🔹 Невротична — там панують внутрішні конфлікти, тривоги, напруження, але світ сприймається адекватно. Людина страждає, проте бачить реальність такою, як вона є.
🔹 Психотична — там сама реальність може розщеплюватися: галюцинації, маячення, порушення мислення.
🔹 І є прикордоння — світ ще не розпадається, але емоції іноді здіймають бурю такої сили, що земля під ногами тремтить.

Це не «серединка». Це радше крайній пост, прикордонна смуга, де мозок постійно балансує між надмірною чутливістю й потребою втримати контроль.

Що ж таке ця межовість?

Сучасна психологія (зокрема роботи Отто Кернберга та дослідження Джона Гандерсона) пояснює її як особистісну організацію, а не тимчасовий стан.
Тобто це не перепочинок між двома діагнозами.
Це спосіб бути у світі.

Ключові риси такої організації:

— нестабільний образ себе («я ніби розсипаюсь, коли мені боляче»);

— різкі емоційні перепади;

— чорно-біле мислення: «або ти мене любиш, або зраджуєш»;

— сильний страх покинутості;

— тенденція до розщеплення та проєкції;

— чутливість до відкидання, що іноді болить більше за фізичну травму.

І попри популярні міфи — такі люди не «слабкі».
Вони, навпаки, надзвичайно живі, емоційно потужні, часто творчі й глибоко емпатійні. Їм просто важче регулювати внутрішні хвилі.

Чому це не психоз і не невроз?

Бо реальність у межової особистості не зникає, але інколи «миготить».
Бо емоції не просто «силні», а вибухові.
Бо захисні механізми — ніби з дитячого віку, коли світ здавався або абсолютно добрим, або абсолютно ворожим.
Це інша складність, інша динаміка, інша логіка.

Метафора, яка допомагає зрозуміти

Уяви психіку як місто.
Невротик живе в місті з правилами: є стрес, є затори, але все працює.

Психотик живе в місті, де можуть зникати будинки, де світ інколи стає химерним і незбагненним.
А межова особистість живе на кордоні між цими містами.

Це місце, де небо то ясне, то раптом заволікається штормовими хмарами.
Де дороги існують, але іноді тріскають під ногами.
Де світ реальний, але сприймається болісніше, ніж більшості.
Прикордоння — це не недолік.
Це інший спосіб відчувати людське буття.

Чому нам варто про це говорити?

Тому що багато людей живуть саме в цій зоні — з її ніжністю, вразливістю, силою, втомою й красою. І через міфи вони роками не можуть зрозуміти, що з ними відбувається.

Тому що наукове розуміння (від Кернберга до сучасних систем ДСТУ, ICD-11 і DSM-5) давно вийшло за межі ярликів.

І тому що кожна прикордонна душа — то не уламок між двома станами, а унікальна земля, де почуття мають іншу глибину.

Висновок.

Так, межові стани стоять на кордоні між невротичним і психотичним рівнями — але не як проміжний коридор. Це третя форма існування психіки, зі своїми законами, ризиками й дарами.

І якщо ми навчимося розуміти цю територію — то зможемо краще зрозуміти одне одного.

Бо інколи найсильніші люди — ті, хто живуть на межі.
Просто їхній світ трохи інший.

🌕 Частина друга. Чи може прикордонний стан бути шляхом до одужання?
Про транзитність, пластичність психіки та надію на розвиток

Є запитання, які народжуються не з цікавості, а з болю.
«А це взагалі минає?»
«Можна з цього вибратися?»
«Чи приречена людина жити на цій межі завжди?»

Відповідь сучасної психології — і обережна, і водночас дуже людська:
так, прикордонна організація може бути транзитною. Але не завжди і не для всіх — і не без активної внутрішньої роботи.

---

🌖 1. Межове ≠ назавжди. Часом — це подія, а не структура

Сучасні дослідження (наприклад, роботи М.Лайнеген, О. Кернберга, дослідження у сфері травматерапії) показують:
існує два різних явища, які часто плутають:

1) Borderline personality organization (психодинамічна структура)

— це стабільна, базова організація психіки, закладена в ранньому дитинстві.
— вона не «мине сама», але сильно пом’якшується терапією, стає зрілою, керованою.
— це не тимчасовий стан, а радше стиль особистісної інтеграції.

2) Borderline state — межовий стан

— це тимчасове розладнання психіки під тиском стресу, втрат, виснаження, травми.
— він може пройти повністю, коли відновиться рівновага нервової системи.
— людина повертається до своєї базової (частіше невротичної) організації.

👉 І так, тимчасовий межовий стан може бути транзитним етапом, який людина переживає на шляху до відновлення — подібно до того, як температура під час хвороби є реакцією організму на перевантаження.

(Частина друга)
ЩО ДОПОМАГАЄ ВИЙТИ З ПРИКОРДОННОГО СТАНУ?

Тут немає магічної пігулки. Але є науково обґрунтовані шляхи.

1. Психотерапія

Найкраще працюють:
Діалектико-поведінкова терапія (DBT) — Марша Лайнехан;

Менталізаційно-орієнтована терапія (MBT) — Фонагі й Батей;

Травматерапія (EMDR, SE);

Схема-терапія — Янг.

Ці методи буквально «допрацьовують» емоційну регуляцію та здатність тримати реальність цілісною.

2. Нормалізація фізіології

Глибокий сон, харчування, фізична активність — базові речі, які можуть стабілізувати навіть дуже хиткий стан нервової системи.

3. Соціальна підтримка

Людину повертає до реальності не тільки терапія.
Повертає присутність іншої людини.
Опора. Діалог. Довіра.
Відповідно до досліджень Гандерсона — це ключовий чинник одужання.

4. Відновлення сенсу

Парадоксально, але люди у прикордонних станах мають високу екзистенціальну чутливість.
І саме робота зі смислами (логотерапія, екзистенційна терапія) часто стає поворотним моментом.

3. Чи можна вирости з прикордонної організації?

Так — але це «можна» не схоже на «перехворіти застудою».

Прикордонна структура не зникає. Але стає стабільнішою, гнучкішою, зрілішою.

Як колись казав Кернберг:
«Людина не перестає бути собою — вона перестає бути у своїй найболючішій формі».

Багаторічні дослідження Harvard Study of Adult Development та McLean Hospital показують:

90% людей з діагнозом BPD через 10 років мають стабільний стан;

більшість уже не відповідають діагностичним критеріям;

їхній рівень функціонування покращується значно.

Це не «вилікування» у побутовому сенсі. Це розвиток. Зрілість. Повернення до себе без надмірного болю.

4. А якщо це не структура, а просто виснаження?

Тоді — добрі новини.

Тимчасовий прикордонний стан — майже завжди транзитний і повністю оборотний.

Він часто виникає:
- після тривалого стресу,

- втрати,

- виснаження,

- травматичних подій,

- виснаження нервової системи.

Тут працюють класичні методи:

- психотерапія,

- стабілізація режиму,

- підтримка близьких,

- тілесно-орієнтовані техніки,

- травма-фокусовані підходи.

І так, людина виходить із цього стану так само, як організм виходить із фізичного перевантаження — за умови правильного відновлення.

5. Висновок: межова територія — не вирок, а ландшафт

Прикордонний стан може бути:

й тимчасовою зоною турбулентності, з якої людина виходить і повертається до рівноваги;

й особистісною організацією, яка трансформується, дозріває та стає ресурсною.

У будь-якому разі — це не тупик.
Це не закриті двері.
Це шлях, який, хоч і непростий, але відкриває дивовижні можливості:
глибоку чутливість, аутентичність, креативність, здатність тонко відчувати світ та людей.

Психіка пластична.
Людина — змінна.
І навіть на межі — завжди є шлях у бік цілості.

10/11/2025

«МІЖ ХАОСОМ І ГЕНІАЛЬНІСТЮ: психодинаміка СДУГ і межі зрілості афекту»

Іноді здається, що суспільство плутає рух із хаосом, а емоційність із незрілістю. Ми часто чуємо, що біполярність — це нібито прояв “патоінфантильності”, незавершеності психічного становлення. І певною мірою — так: у БАР настрій коливається, немов маятник, який не знає точки рівноваги. Людина ніби ще не навчилась нести відповідальність за силу власного афекту — його або виносить назовні, або замикає всередину у формі депресії. Це — про емоційне дозрівання, не лише медичну діагностику.

А от СДУГ — це зовсім інша історія. Не про афект, а про енергію свідомості. Це не хвороба, а синдром — особливий спосіб функціонування психіки, коли енергія думки й дії біжить поперед волі. Такі люди мислять і відчувають швидше, ніж встигає адаптуватися середовище. Їх не розуміють, бо вони живуть у “вищій частоті” — іноді нестерпній навіть для них самих.

Найбільша помилка системи — ставитися до СДУГ як до відхилення, замість бачити в ньому потенціал. Цих дітей і дорослих часто стигматизують, змушують “бути зручними”, “сидіти тихо”, “вчитися, як усі”. І тоді — так, виникає хаос, тривожність, занижена самооцінка. Але якщо створити середовище безумовного прийняття, дати їм право рухатися, досліджувати, творити — вони розквітають.

СДУГ — це не розлад волі, а інший тип психічної організації, який потребує особливого підходу. Психотерапія тут — не “лікування”, а налаштування психодинаміки. Людина вчиться спрямовувати імпульси у творчість, формує внутрішню дисципліну не як заборону, а як канализацію енергії. І тоді — з хаосу народжується форма, з надлишку — майстерність.

Чимало геніїв — саме такі: ті, хто колись не вписувався у систему, кого називали “важкими”, “неуважними”, “гіперактивними”. Насправді — вони просто мали надлишок психічного палива, яке чекало свого вектору.

Тож, можливо, настав час зупинитись і подивитись на цю “незручну” енергію як на джерело еволюції психіки, а не на її збій. Адже дозріти — це не втихомирити себе, а навчитися використовувати власний вогонь.

30/10/2025

ПРО ХОРОШИХ РУССКИХ

Они (ХР)..кроме обиды ещё живут в заложничества своего детского стыда и постоянно прячутся от него в личине интеллигентности. Это иная форма нарциссического перфекционизма, — не выраженная аффективно — пассивно-агрессивная, (инфантилизм с человеческим "взрослым" лицом).

В общем-то, они при случае дают схватить и подержаться за их совесть, в неких мазохистических потребностях, целях, мотивах. И вот психологическая задача каждого здорового гражданина Мира, дернуть их за совесть так (опездюлить), чтоб они стали отъявленно обозленными не интеллигентами совсем. Начали ругаться матом и крайне противоположно себя вести, — это будет функциональным началом метаморфизического исцеления. Где спящий в глубине архаических (имперских) слоев личности русский, покажется и проявится во внешней образине.. (как пример можно отследить на Латуниной.. Или раннем Медведеве)

"Хороший русский" — это принципиально о зле в личине. Ведь русский и добро — понятие диссонирующее когнитивно. У данного типа русского сентиментальность подменяет эмпатию настоящую. Она покровительствующая, окутывающая и поглощающая. (Маска фальши, квазиличности) А сентименты это компенсирующий инструмент социализации и взаимодействия психов (не невротиков).

Я по опыту знаю, что психов надо сразу с ноги вырубать..а потом с ними вести диалог. Они тогда уважают и вертят попой перед тобой.. Заискивают. В России ж ещё рассадник женской психопатологии..это проблема. У них у всех один Альфа-муж.

21/10/2025

Число Данбара — це теоретичний ліміт кількості стабільних соціальних зв'язків, які людина може підтримувати одночасно 👥

Професор Робін Данбар, британський антрополог, вивів цю цифру, вивчаючи взаємозв'язок між розміром неокортексу (частина мозку, відповідальна за мову, свідомість і складні когнітивні функції) у приматів та типовим розміром їхніх соціальних груп.

Він екстраполював ці дані на людину і дійшов висновку, що когнітивні ресурси нашого мозку можуть ефективно керувати:
🔹Ідентифікацією приблизно 150 осіб.
🔸Розумінням їхніх стосунків з іншими.
▪️Веденням історії взаємодії з кожним з них.

Данбар не просто встановив ліміт у 150 осіб. Він також описав концентричні кола стосунків, що позначають різні ступені близькості:
🔸Найближче коло (5) це близькі друзі/родичі, яким ви довіряєте найбільше (так зване "плече для плачу").
🔹Симпатія (15) це кращі друзі, з якими ви регулярно спілкуєтеся і яким можете довіритися.
▪️Емпатія (50) Хороші друзі, яких ви запросите на вечірку.
▫️Обмеження Данбара (150) це значущі контакти, з якими ви маєте соціальну історію і відчуваєте зобов'язання.
🔸Знайомства (500) це люди, яких ви впізнаєте на вулиці та привітаєтеся.

В епоху соціальних мереж ми можемо мати тисячі "друзів", але саме когнітивний ліміт у 150 нагадує, що інвестувати час і енергію варто лише в ті стосунки, які мозок може підтримувати по-справжньому якісно.

Дослідження показують, що, хоча соцмережі дозволяють нам технічно мати більше контактів, вони не підвищили базове когнітивне обмеження нашого мозку, тобто технології збільшили кількість "знайомств", але не змінили кількість "близьких друзів".

Сам Робін Данбар та інші дослідники, які вивчали це питання, дійшли висновку, що Число Данбара залишається стабільним у районі 150 (або трохи вище) навіть у цифрову епоху.

Підтримка значущих стосунків вимагає часу та емоційних зусиль, а саме по собі обмеження в числі Данбара пов'язане з тим, скільки складних соціальних історій та емоційних зобов'язань може обробити наш неокортекс.

Власне, незалежно від того, скільки у вас підписників у соцмережах - кількість людей, яким ви зателефонуєте в кризовій ситуації, залишається в межах 3–5 осіб.

Іншими словами, соцмережі є чудовим інструментом для управління великою кількістю контактів, але вони не можуть обійти біологічні обмеження нашої здатності до емоційно глибоких, значущих стосунків.
..

Про соціальні стосунки 👉
https://psyhology.space/psypedia-post/soczialni-stosunky/

17/10/2025

Татьяна Шишкина они зависимые. (замкнутые в детской инфантильности регрессивно).
Материально зависимые в частности. К этому привыкают и тотально самообразуют структуру своей жизни и деятельности вокруг объекта зависимости. (Кормушки) И даже если человек до этого был реально непричастен/незнаком, но имеет определенный психотип и идентичную систему жизни, потребностей и типовые модели реализации их, — это может идеально срезонировать — т.е. - замечательно подойти/вписаться как недостающий пазл, в общую картину системы/образа культа.. Т.Е. интегрироваться взаимокомпенсаторно.

Я открою секрет, мы все не уникальные и в предмете науки о психологии типологически похожи.. А далее, — дело небольшой коррекции индивида в рамках шлифовки острых узлов его характера. (Достатрчно быть агрессивным и авторитарным как Трамп и х@йло и взяв на системный крючок просто прессовать морально индивида) При соответсивующей мотивации он сам внедрится, притрётся как надо и обретет свою функцию естественным путем.

Иной вопрос мы, — свободные, массивные и независимые как породистая глыба, личности!.. (автономные, фундаментальные и преисполненные гуманитарных ценностей закаленные эмпаты в своей структуре.. Мы есть Земля.. Самородки демократии 😁 и космополиты, для которых нет шкал и мер земных.. Потому что компетентно и адекватно только мы мерять способны.. Нам видней!..а ои как крысы существуют внутри своей проблемы, - ценностей низшего, примитивного порядка!)

06/10/2025

Гений - это не человек, это - дух, который вселяется в творца - а после улетает. (Цитата писателя)
..это "магическое мышление", — когда нибудь прочтите и изучите термин, когда дозреете. Знаете что говорит про психоанализ философия? Чем больше его отрицают (теорию бессознательного), тем более он жив, актуален и раскрывает в науке своё содержание. (Вот как работают труды гениев, — они бессмертны и оживают в новообразованиях постфактум в продолжении истории человечества — образовывая его) Особенно в философии. Это феномен человеческого фактора, — амбивалентность. Двойственности нашего восприятия. (Внутренний конфликт на стыке порождает — продукт, чем сильней потенциал конфликта, - тем качественней продукт по итогу)

Дело не в том что вы иной/особенный, дело в том насколько глубоко или высоко вы иной. (Но!...не исключительный потому как психика абс. всех работает по одинаковым физиологическим законам. ЦНС стандартна, психотипы определены и типологизированы. (Вы просто долгим трудом, тренировками развили 6-е чувство/посредством эмпатии. Я вот вижу что весьма точно по наитию подбираете по ходу метафоры, которые синонимичны научным терминам, — "графомания - мастурбация" - самое то! Интуиция эксперта!).
Вот эти все возрастные кризисы, "творческие муки" в особый период уже зрелых и вполне состоявшихся личностей, особенно у талантливых людей (сенситивов) — особенно, неординарно чувствующих Мир/Вселенную — это экзистенциальные тупики. Когда чувства невызказанные и неописанные преполняют от опыта и интуиции, а слов и мыслей не хватает и воли писать нет (разряжать психику — удовлетворяясь). Начинают бухать, — извините, чтоб на время сбить потенциал - и отлететь в хаос бытия, а то еще хуже — способов некорректной разрядки много. Самое худшее, что к этому привыкают системно, считая нормой. Этим при жизни страдали все классики. А философия говорит: спасение для гения — свобода разума где экзистенциальные тупики исключены в принципе. Т.е. — автор нетревожен и стабилен в своей реализации.. Разряжен и удовлетворен базово и гормональный фон — ровный, ровный, - творчески заряжен стабильной волей.. Я конечно извиняюсь, - не мое дело, но центральной органической проблемой является алкоголизм у одаренных. Особенно к старости пагубен ибо удерживает в регрессии. Там схема какая!? — возраст и объем жизненного опыта, знаний напирает изнутри - преполняя личность автора, а психика в детство наоборот тяготеет к более ранним примитивным формам обработки отбражения мира (проекций). И если "дух" - магическое мышление так и останется центральным в Я-концепции (самоидентификации) автора, то автор будет хорош по типу Г.Х. Андерсена и Вильгельма Гауфа - гениальность пойдет в тот вектор.. А настоящая философия отделится в область зрелой науки — авторов со свободным разумом.
Химическую зависимость (ендогенную проблему) рано или поздно придется решать.. Не вы первый и не вы исключительный (не бог). Это очень здорово что вы вышли в народ — на равных. Тенденция однако..👍🏻корректной социализации, - в САМОреализации. Нормальный динамический ход👌🏻, развития персональной ситуации.

24/09/2025

РАССУЖДЕНИЯ О ДИАГНОЗЕ ТРАМПА
..скандалист — стабильный, это черта характера (личности). Я говорю об аномалиях психики, когда одни и те-же условия/данные внешней среды, вызывают разнородные реакции и радикально психодинамически изменяют внутреннее состояние, — настроение. (прям в моменте может происходить, - только смеялся и уже плачет.. Потом спокоен и собран, буквально за полчаса времени. Такое они склонны избегать первентивно..)

Причины от травм и физиологическую природу расстройства объяснять долго. Одно можно сказать, - у таких людей "детская" психика с очень слабой волевой составляющей(сферой - термин). (Имеет место быть нормальная эмоциональная детская распущенность, — свобода. Но во взрослом возрасте — это не норм). Как у трезвого алкоголика например, — нестабильный гормональный фон (его скачки от которого прямо зависит настроение) доминирует перед плавающим в нем сознанием (суть хим. зависимости). Всё рациональное не приоритетно и не важно предметно, перед приоритетным состоянием-нестояния. Пока не будут достигнуты некие условия, которые ненадолго успокоят индивида.
"Драматизирующий слабовольный нытик со склонностями к самобичеванию. Внушаемый.. Зависимый и ведомый. Добивающийся своего - шантажем, ультиматумами, протестами...угрозами и заявлениями что-то поделать с собой, пропасть, исчезнуть, лишить.. Постоянно все испытывающий..жаждущий, фрустрирующий и неудовлетворенный.. В целом — взрослый мир — сплошное испытание"

При том, что взрослая, автономно независимая личность (зрелая психика), способна волевым усилием/ концентрацией справляться с эмоциями, фактически выдерживая стабильно условия и данные условной внешней среды в которой находится, - оставаться функциональным, в рациональном режиме. (Развитая воля - как регулятор состояния, своего и окружающих..) Реагируя инертно на обстоятельства, аммортизируя, погружаясь в проблему - имеет ресурс из выдержки к рефлексии на заданную задачу. И так или иначе — решает её справляясь, - это адаптивный механизм психики к условиям изменяющейся динамично внешней среды. Предполагает пластичность — сугестивность/ податливость всему тому, что изменить невозможно и необходимо принять. (Трамп наоборот — резистентный/ригидный и неадаптивный, — избегающий..)

Такой тип, ввиду реактивного эмоционального захлеста (детской тревожности, паники, - как триггер на травму), — всегда избегают ситуаций рефлексии, потому что это невыносимо декомпенсирует психику. Теряются обычно и быстро истощаются. И тогда — депрессивный эпизод неизбежен.. Выгорание). Это основа диагноза ДЕБИЛИЗМ, — по причине нспособности к продолжительной концентрации внимания (рефлексийного анализа) они вообще не способны усваивать какую либо теорию — учиться попросту говоря. Их уровень IQ < 70 баллов. Это определяющее значение. Я думаю никто не сомневается чтр Трамп не пройдет тест (WAIS) Векслера.

Можно в призмах разных психологических теорий это рассматривать. И инфантилизм и эгоцентризм и нарциссизм, даже экзистенциальной проблемой, или диссоциацией. Так вот, чтобы чтобы избегать путаницы — ставят диагноз. (Если исключить физиологические аспекты, - Деменцию, Паркинсона или там Альцгеймера, - где мозг уже физически поражен, мои варианты — детский Дебилизм, и на фоне его позже приобретенное БАР (биполярное аффективное расстройство, - аффект в ключе). Кстати — педофильскую акцентуацию можно рассматривать как симптом от раннего растления взрослыми Дональда. Там семья была ебанутая весьма.. Это у всех БАРистов — обязательный атрибут травмы.

Все травматическое что ребенок в детстве получает от значимых взрослых, которые принимали участие в его становлении как личность, - во взрослом возрасте он склонен "отреагировать вовне"/аббреакция. Т.е. отыграть на других - похожих идентично. Таким образом психика пытается самоизлечиться от травмы. Тщетно и бесконечно — без психотерапии со специалистом.

05/09/2025

Главное чтоб сам художник не страдал, - экзистенциально, так сказать. Пик креативности человеческого творческого разума (абстракции за пределами допустимого, общепринятого) демонстрировали выдающиеся философы.
Собственно, приоткрывая завесу обычного.

Аристотель считал что музыка высшая форма психического развития человека реализованная в искусстве. Форма высшей эстетической реализации человека. (Самый сложный сензитивный дар композитора, - синоим художника..)

Однозначно, — что все открытия порождены не интеллектом, а чувствами и ощущениями - иррационально. Условный художник-гений за этот дар платит личным. Тем что отделяет его от социума и делает необычным в слиянии со своими произведениями, нераздельно

26/07/2025

Сьогодні моя 5 річниця у Facebook. Дякую всім за підтримку. Мені ніколи б не вдалося досягти успіху без вас. 🙏🤗🎉

psy_praktic

05/12/2025

03/12/2025

19/11/2025

10/11/2025

30/10/2025

21/10/2025

17/10/2025

06/10/2025

24/09/2025

05/09/2025

26/07/2025

Address

Website

Alerts

Shortcuts

Share

Category