Психолог Коноплева Елена

29/06/2025

Інший погляд на прокрастинацію

Якщо ви відкладаєте справи до останнього моменту, пам’ятаєте про дедлайн, але не можете зрушити з місця, а потім, коли вже «горить» ви мобілізуєтесь і робите все за одну ніч, то ця стаття буде вам цікавою!

Все вище описане не завжди є лише прокрастинацією або лінню.

Часто це мобілізаційна стратегія нервової системи, яка активізується лише в умовах стресу або загрози.

Що таке мобілізаційна поведінка?

Це реакція, за якої людина може діяти лише під впливом тиску, бо у звичайному стані - розфокус, апатія або прокрастинація.
А от у момент небезпеки (дедлайну, сварки, страху провалу) стається різкий сплеск енергії, концентрації уваги і звісно, як результату - ДІЇ, яка виде окрім шаленої продуктивності, ще й до шаленого виснаження.

Іншими словами - це адаптація нервової системи яка колись допомагала вижити, але тепер заважає жити.

Чому так відбувається?

Перша причина - може бути нейробіологічна особливість

Наприклад: У людей з підвищеною дофаміновою чутливістю або ADHD мотивація з’являється лише на сильний стимул (Kruglanski, 2001; Barkley, 2015).

Друга - це травматичний стрес і досвід ( наприклад з дитинства)

У тих, хто пережив тривалий стрес або емоційно нестабільне середовище в дитинстві, формується патерн дії лише у стані загрози. Тіло звикло включатися тільки тоді, коли треба «рятуватися».
Це підтверджує теорія полівагусу (Polyvagal Theory) Стівена Порджеса, яка пояснює, як реакції виживання закладаються в автономну нервову систему.

Що таке травматичний стрес?

Це реакція нервової системи на події, які перевищили здатність до саморегуляції, наприклад : війна, насильство, хронічне емоційне напруження тощо
На відміну від звичайного стресу, травматичний стрес не минає навіть коли загроза вже позаду.

У тілі залишаються такі симптоми:

постійне відчуття напруги, гіпернастороженість
реакції «замри» або «тікай», панічні атаки, якщо щось нагадує травму..

Як пише Пітер Левін у своїй моделі Somatic Experiencing,

«Trauma is not what happens to us, but what we hold inside..»

або :

«Травма - це не подія, а те, що залишилося після неї в тілі.»

Чому мозок звикає до мобілізації?

Бо це стратегія, яка одного разу спрацювала.

Коли світ був непередбачуваний і ніяких інших варіантів не було, дія «в останній момент» рятувала. Коли в дитинстві на дитину реагували лише тоді, коли вона плакала, погано поводилася тощо - тіло запамʼятало це, що діяти - це значить бути у небезпеці.

І зараз, у дорослому житті, ця стратегія повторюється не тому, що вона ефективна,
а тому, що вона вивчена і закодована в глибинних шарах нервової системи.

Що з цим робити?

Перше і основне - не сваріть себе, бо це не лінощі, а збережена програма виживання.

Друге - навчайтеся діяти з безпеки. Не через страх, не через тиск, а через м’який, регулярний рух. Тіло має відчути: «Я можу діяти без крику, без тиску, без страху ».

Створіть зовнішню опору:

- регулярні невеликі задачі, які можна довести до кінця;
- створіть структуру дня: графіки, плани ;
- заручіться підтримкою спостерігача ( можливо когось з близьких, наприклад партнера) , який буде фіксувати ваш прогрес, звертати на це вашу увагу , це дасть вам можливість відновити відчуття внутрішнього керма.

І на останок, якщо ви пізнали себе в цьому дописі - це не вирок. Ця інформація була надана для того, щоб ви могли зрозуміти себе краще і усвідомили, що все можна змінити, що це лише код, який можна прочитати і переписати.

#ТаняСолодка

ПС: рекомендую наступні книги для вивчення цієї теми тих, кому це цікаво:

«The Polyvagal Theory» - Stephen Porges

«Waking the Tiger: Healing Trauma» - Peter Levine

«The Body Keeps the Score» - Bessel van der Kolk

27/09/2023

Ложное материнство.
Ложное материнство заключается, прежде всего, в том, что мать усердно занимается своим ребенком, заботится о нем самым лучшим образом, говорит о любви, ошибочно полагая, что чувствует ее, но при этом хочет и добивается чего-то совсем иного, не осознавая или не понимая этого. Она твердо верит, что живет только для своего ребенка и хочет для него самого лучшего, но в действительности, больше заботится об удовлетворении своих собственных потребностей. Возможно, ребенок нужен ей, чтобы утвердиться в роли матери, приблизиться к понимаю себя, реализовать свое биологическое стремление и выполнить свои обязательства перед обществом.
Но в действительности она не понимает, что означает быть матерью, и как ей нужно вести себя в роли матери, так как у нее самой нет положительного опыта и идентификации. Она ошибочно воспринимает ребенка как свою собственность, считает себя дарительницей жизни, заработавшей благодарность и признание, то есть остается охваченной желанием собственного нарциссического подтверждения, не излучает любовь, так как сама еще нуждается в ней.
Она занимается собой, своей тоской и нуждой, поэтому не настолько свободна, чтобы по-настоящему быть с ребенком. Она, напичканная советами, знаниями об уходе и нормами воспитания, которые в обществе считаются правильными, выполняет свою задачу по долгу службы, усердно и самоотверженно применяя их без долгих размышлений.
Таким образом, трагичность заключается в том, что такая женщина считает себя очень хорошей или даже великолепной матерью,что полностью подтверждает ее окружение, но, в то же время, она не ощущает собственной глубокой нужды и не в состоянии осознать, что ребенок для нее — заменитель и компенсация ее нарушенного чувства собственной значимости. Ее глубокая драма остается неосознанной она неправильно оценивает свое сознательное поведение, которое переоценивается «лишенным матери» обществом.
Видимые внешние страдания, многослойная нагрузка женщины домашним хозяйством, семьей и профессией ставятся в центр внимания, так что мать — в зависимости от фокуса — предстает или как героиня, или как жертва. Так как это действительно соответствует истине, неосознаваемая динамика становится незаметной. Кто может упрекнуть честно старающуюся, часто чрезмерно нагруженную мать в ложном материнстве?
Ребенок ставит матери задачу, наделяет значением, отвлекает, непрерывно ее занимает и помогает ей уйти от взгляда вовнутрь, от собственных проблем. Так ребенок выполняет абсолютно неосознаваемое поручение матери. Втайне занимаясь прежде всего собой, мать отказывает ребенку в реальном контакте, и он по-настоящему не получает ее взгляда, не отражается матерью, а, может быть, даже вынужден терпеть постоянно печальное выражение материнского лица, которое она сама даже не замечает.
Свой страх или разочарование, свою нужду или тоску мать обязательно передаст каждым жестом, каждым движением и каждым контактом. И здесь не поможет сознательный контроль, так как состояние матери передается неосознанно.
Неестественные же расположение и удовлетворенность могут, напротив, еще больше усилить растерянность ребенка в силу того, что в этом случае он получает два противоречивых послания: вербально — любовь, а невербально — отвержение.

Ханс-Йоахим Маац, «Комплекс Лилит».

14/11/2021

Особенности формирования привязанности у клиентов с БАР

Лукьянчук Алена. "Особенности формирования привязанности у клиентов с БАР"На конференции будет также представлен важный клинический аспект - о влиянии сформи...