https://www.facebook.com/630179237152174/

Психолог Виктория Кравец

Home
Ukraine
Kharkiv
Психолог Виктория Кравец

Практикующий психолог, гештальт-терапевт, коуч

Рада приветствовать Вас на своей странице!

Я - Виктория Кравец, практикующий психолог, оказываю консультационные услуги по направлениям:
�Семейные и возрастные кризисы
� Депрессии и тревожные расстройства
� Вопросы воспитания и сепарации
� Проблемы созависимости и межличностных границ
� Самоопределение и самопознание

В работе использую следующие подходы:
- гештальт – терапия,
- кпт
- экзистенциальная терапия,
- арт-терапия,
- семейная системная психотерапия и психоанализ,
-работа с метафорическими картами,

Автор и ведущая тренингов и терапевтических групп "Живые люди", "НА ГРАНИЦЕ БЛИЗОСТИ", «Искусство общения с ребенком», , «Возраст возможностей, или как сохранить доверие с подростком»
Соавтор программ, написанных для международной ассоциации летних молодежных лагерей, таких как «Будь на100ящим», «Не такой, как все», «Мир наизнанку».

Эксперт по воспитанию детей разного возраста, по нахождению общего языка и взаимопонимания, установлению личностных и межличностных границ, сплочению команд за минимальные сроки.

Почему вам следует обратиться за решением своего вопроса именно ко мне:

1. Я – профессионал, умею слышать, с чем действительно пришел клиент. Это позволяет за минимальные сроки решить проблему с которой пришел клиент, а, следовательно, сэкономить деньги клиента.

2. Работаю в офисе - комфортный уютный кабинет в центре города, удобное и безопасное место, легко добираться.

3. Давно и успешно работаю online. В моей практики много клиентов с других городов и стран.

4. Глубокие базовые знания и многолетний опыт работы в сфере детско-родительских и женско-мужских отношений. Это позволяет мне использовать комплексный подход к ситуации клиента и быстро находить причины проблемы, а также предлагать индивидуальное решение, подходящее именно этому клиенту именно в этой ситуации.

5. Я – принимающий и поддерживающий терапевт. Это позволяет клиенту чувствовать себя безопасно со мной, быстро создается доверительное пространство, благодаря чему и приходит исцеление травматичных эмоциональных сфер.

6. Я верю в клиента, и в процессе терапии у клиента нормализуется самооценка, независимо от формулировки запроса, с которым он пришел.

7. Я являюсь членом сообщества гештальт-психологов Украины, и постоянно посещаю супервизорскую группу, что позволяет мне осознавать свой терапевтический ресурс и находиться в ресурсном для клиента состоянии.

8. У меня более 7 лет прохождения своей личной терапии. Это означает, что я достаточно осознаю себя, чтобы не приписывать клиенту своего, и слышать именно внутренние потребности клиента. А также это означает то, что процесс психотерапия будет экологичен, глубок, и профессионален.

Гигиена вашей души и создание продуктивных, счастливых отношений с окружающими - один из главных залогов успешной и гармоничной жизни!
Я рядом с вами на пути к этому стремлению!

29/09/2025

У 39 років моє життя розлетілося на друзки.
В один день я залишилася без дому, роботи, грошей і звичного оточення. Все, що в мене було - двоє дітей-підлітків і пронизливе усвідомлення: я доросла, і ніхто, крім мене, не збудує моє життя заново.

Це був мій найболючий і найважливіший іспит мого життя.

І саме тоді я засвоїла головний урок, про який не пишуть в підручниках: ти ніколи не пошкодуєш про крок, зроблений на користь собі, якщо він спирається на твої цінності.
І що я достатньо доросла, аби жити своє життя, не питаючи дозволу.

Скажете, запізно? Можливо. Але краще пізно, ніж ніколи.

Тому останні роки перед wiйнoю, я жила з таким задоволенням, як ніколи. Я жила там, де мені подобалось, працювала там і тим, ким бажала, робила те, що люблю більш за все. Поруч були тільки ті, з ким приємно і затишно.
Я збудувала життя таким чином, щоб там було так, як МЕНІ треба)

А потім з'явився ще один досвід, коли із рюкзаком за плечима в невідомість, а в рюкзаку - все життя. І поруч мої діти. Я знаю, як це втратити все і як важливо вміти будувати дім там, де ти зупинився. Навіть якщо ця зупинка на місяць.

Кожен свій новий дім, навіть тимчасовий, я починала з млинців. Їхній аромат для мене - це запах дому, знак, що тут тепер можна видихнути. А потім з облаштування комфорту. Ну не можу я без цього ).
А коли стає зовсім складно, я їду до моря. Воно заспокоює мій розум

Я вмію бачити дива у буденності та знаходити зв'язки між, здавалося б, непов'язаними подіями і надавати їм сенсу. Це дуже допомагає мені в роботі.
А ще, я досі не дружу з гаджетами і люблю шелест паперових книжок більше за будь-який екран.

І зараз я вже багато років працюю з темою сепарації - під різними кутами та різним віком. І готую свою програму, бо вже є достатньо знань, успішних кейсів клієнтів та власного досвіду, що мовчати про це вважаю злочином ).

Тому залишайтесь на зв'язку, підписуйтесь на сторінку, щоб не пропустити цікаве)

А якщо поділитись зі мною вашим власним життєвим уроком, буду дуже вдячна вам. Бо впевнена, що у вас теж є багатенько

16/09/2025

«Часто нездатність до сепарації має глибоке коріння, що сягає не лише нашого дитинства, а й історії нашої родини. Незавершені завдання, невиражені почуття та травми попередніх поколінь можуть передаватися нам як "емоційний спадок". Наприклад, якщо у вашій родині жінки завжди жертвували собою заради сім'ї, вам може бути неймовірно важко поставити власні інтереси на перше місце, навіть якщо ви цього щиро прагнете. Це відбувається тому, що сепарація від сімейних сценаріїв відчувається як зрада всього роду.

Лояльність до своєї сімейної системи є однією з найпотужніших несвідомих сил, що заважають відділенню. Ми боїмося стати "іншими", "кращими" або "щасливішими" за своїх батьків чи бабусь, оскільки це може викликати почуття провини. Цей несвідомий страх змушує нас повторювати їхні долі, саботуючи власні спроби побудувати інше життя. Таким чином, ми залишаємося емоційно "вдома", навіть якщо фізично знаходимося за тисячі кілометрів.

Щоб відбулася справжня сепарація, необхідно усвідомити ці трансгенераційні сценарії та відокремити власну долю від долі предків. Це не означає забути своє коріння чи знецінити досвід рідних. Навпаки, це означає з повагою подивитися на їхній шлях, визнати його, але водночас дати собі право прожити власне, унікальне життя. Зцілення відбувається тоді, коли ми знаходимо внутрішній дозвіл бути щасливими по-своєму, навіть якщо це відрізняється від того, що було прийнято в нашій родині.»

Дім для серця. Як зцілити травми поколінь і знайти себе
Юлія Крістенсен

12/09/2025

Люди хочуть знати, хто я в своєму кабінеті. Але, мабуть, важливіше почати з того, ким я не є.

Я не суддя, який буде оцінювати ваші рішення чи минуле. У моєму просторі немає "правильно" чи "неправильно". Є лише "ваше"

Я не чарівник з магічними пігулками від усіх ваших негаразд.

Я не вчитель. Я не скажу вам, як жити, розлучатися чи миритися. Бо єдина людина, якій це вирішувати - це ви самі.

Я не лікар. Отже не буду ставити вам діагнози

То хто ж я?

Уявіть, що у кожного з нас всередині є кімната. Кімната, де зберігаються наші мрії, спогади, страхи і хвилювання.

У когось там ідеальний порядок, але давно ніхто не відчиняв вікна, і повітря стало затхлим.
У когось нещодавно був ураган, і тепер все догори дриґом.
А в когось ця кімната заставлена речами, які залишили інші люди, і для себе вже не лишилося місця.

Я не приходжу в цю кімнату як прибиральник чи дизайнер інтер'єру.
Я та людина, яка приходить з ліхтариком.

Ми разом заходимо всередину.
Я стою поруч з вами і свічу.

Свічу в темні кутки, де ховається давній біль.
Свічу на речі, які лежать на полицях, щоб ви могли вирішити, чи потрібні вони вам досі.
Свічу на вікна, щоб ви згадали, що за ними є цілий світ можливостей.
Свічу на двері, щоб ви побачили, що вихід (і вхід) досі під вашим контролем.

Моя задача - просто тримати ліхтар. А що робити в цій кімнаті вирішуєте тільки ви.

Мене звати Вікторія Кравець, і я психолог, до якого можно звертатися, щоб знайти відповіді на ваші запитання.
Я знаю як їх шукати.
Тому чекаю на ваш запит в особисті.
І бережіть себе, бо життя триває ❤️

09/09/2025

Незвичайна причина нашої втоми, про яку мало хто говорить
І при чому тут мої почуття 🤔

Буду рада вашим запитанням і відгукам)

08/09/2025

Я звільнила свого внутрішнього логіста. Двадцять років він працював у режимі 24/7, жонглюючи розкладами трьох людей: сина, доньки й, звісно своїм власним.
Візити до лікаря, батьківські збори, а пізніше авіаквитки, подовження документів та купування віз, і нескінченне "ви не забули, що завтра ми…".
Мій розклад був схожий на схему руху поїздів на центральному вокзалі.

А сьогодні я відкриваю його і бачу лише свої плани.
Рівень напруги впав так різко, що, здається, я почула, як видихнула моя нервова система.
Зникли всі ці "Мам, а коли мені потрібно це?", "Доню, ти не забула?", "Сину, запишись до онлайн черги!".

І в цьому спокої я раптом чітко побачила різницю між двома такими схожими, але насправді дуже різними словами: покинути і відпустити.

Покинути - це як зрізати дерево під корінь.
"Ви вже дорослі, розбирайтеся самі". Це жест відчаю, коли втома чи стара образа змушують тебе зачинити двері. Ти ніби кажеш: "Я свою місію виконала, а далі — без мене". У цьому є гіркота і байдужість, наче ти знімаєш з себе відповідальність, яка стала занадто важкою.

А відпустити - це помітити, що нове деревце вже виросло.
В нього є своє місце, свій стрижень, свої коріння.
Воно продовжує набирати сили і міцності, відрощувати гілля та квітнути весною.

Але вже без тебе.

Ти знаєш, що будуть грози й вітри. Тобі страшно за нього. Ти до болю в серці хочеш вкрити його від негоди, підперти, полити ще раз. Але ти стоїш осторонь. Ти довіряєш сонцю, дощу і силі, яка вже є в цьому паростку.

Відпустити - це дозволити дітям робити помилки і набувати свого життєвого досвіду.
Відпустити - це прийняти їхній вибір партнера, роботи, місця життя, навіть якщо у вашій голові все мало бути інакше. Відпустити - це перестати бути для них менеджером їхнього життя.

А залишитися місцем, куди вони будуть залюбки повертатися щоб зігрітися, або відпочити. Куди вони прийдуть за порадою, обіймами чи святкувати свої досягнення та перемоги.

Так, це найважчий іспит для батьків. Визнати, що ваша дитина - не ваша власність, а окрема людина зі своєю долею. І що ваше завдання не вберегти від життя, а навчити в ньому жити.

І воно завершено.

Наскільки ви справились з цим завданням, життя покаже. Але воно завершилось.

Визнати це і є найвища форма батьківської любові.

Якщо ви відчуваєте, що вам складно впоратися з цим іспитом самотужки, я запрошую вас на розмову. Ми разом знайдемо спосіб перетворити цю складність на вашу нову точку росту.

І бережіть себе, бо життя триває ❤️

03/09/2025

Все сталося надто швидко.
Ви моргнути не встигли, як дитячий сміх у коридорі змінився гучною тишею.
І раптом виявилось, що гніздо, яке ви так довго і дбайливо будували, стало для вас завеликим і порожнім.
Ви роками вкладали в нього весь свій час, всю свою любов, всю свою тривогу.
Кожен ваш день обертався навколо цього.
І ось тепер... все інакше.

Діти поїхали. Ви залишилися самі.

Тиша в домі на початку здається оглушливою.
Вона відчувається у забутій на полиці чашці, у незвичній чистоті кімнат, у домашніх капцях біля входу. Наче вони просто пішли зранку в школу. Але ввечері так ніхто і не хлопнув дверима, не має цього звичного “ маам, а що поїсти є?” або “ти вже думаєш вкладатися спати?”

Це і є "синдром спорожнілого гнізда". Дивне відчуття, ніби разом з дітьми з вашого життя зникло щось цінне, звичне, тепле.
Ви готуєте улюблену страву, а потім розумієте, що їсти її нікому. Ви відчуваєте дивну суміш гордості та глибокого, ниючого смутку.
І ставите собі питання: "А хто я тепер, коли я не просто мама/тато? Про що тепер мені жити? Куди?”

Це болюче, але дуже важливе питання.

Роками ваше серце билося в унісон з їхніми серцями.
Ви були їхнім компасом, їхньою фортецею, їхнім тихим причалом. Ви будували, підтримували, направляли.
А тепер саме час згадати, що у вас є власні мрії. Ті, що ви відклали у довгий ящик багато років тому.

Можливо, там був план маленької кав'ярні? Або ескізи картин, які ви так і не написали? Можливо, там був квиток у місто, де ви завжди мріяли побувати? Або просто бажання годинами читати книги в тиші, не відчуваючи провини?

Діти поїхали, але життя триває. Триває і змінюється.
І у вас з'явився час і простір для себе

Так, спочатку буде незвично. Дозвольте собі відчувати цей смуток за приємними моментами минулого.
Не тікайте від нього.
Проживіть його.

А потім підійдіть до своїх старих задумок.
Здмухніть з них пил.
І почніть будувати.

Не нове гніздо для когось.
А злітну смугу для себе.

І бережіть себе, бо життя триває❤️

20/08/2025

Він дивився на мене такими очима... ніби я чудовисько

- Віка, в мене проблема з емоціями. Я стала роздратованою та плаксивою. Я не розумію, що зі мною відбувається.

Її життя, як історія, яку вона не писала. Їй вручили цей текст при народженні.
Розписали всі розділи: "хороша дитина", "зручна подруга", "правильна дружина", "турботлива мати".
Вона старанно, рядок за рядком, втілювала цей сценарій у життя. Була ідеальною героїнею у чужій книзі.

І тут раптом, в цій ідеальній історії почали з'являтися помарки, які вона не може контролювати.
І саме це лякає.

- Я раптом накричала на сина. Просто так. Він дивився на мене такими очима... ніби я чудовисько - розповідає вона пошепки, наче від її слів рухне дах.
"Я розплакалась, коли чоловік запитав, що я хочу на вечерю. Він не зрозумів чому, та і я теж. Мені іноді здається, що я зараз просто вийду з цього дому і не повернуся”

І ми починаємо працювати.
Згодом ми помічаємо ії найбільший страх: якщо вона почне жити власне щасливе життя, всі постраждають, будуть ображені на неї, перестануть її любити.

Цей страх не дає вільно дихати навіть на фізичному рівні. Наче весь час бракує свіжого повітря в приміщенні.

Вона поступово ризикувала відчиняти квартирку почуттів та емоцій екологічним чином, і ми помічали, що це нічого не руйнує.
Скоріш навпаки.
Від сесії до сесії зявляється полегшення, більше допомоги, вільного часу і простору, взаєморозуміння в стосунках.

Сьогодні вона дихає на повні груди.

Тепер вона вміє говорити.
Не кричати, а говорити.
Її голос більше не рветься назовні руйнівними поштовхами.

Вона навчилася казати "я втомилася" до того, як впаде від знесилення.
Вона навчилася говорити "мені це не подобається" замість того, щоб мовчки накопичувати образу.
Вона навчилася промовляти "я хочу", і це більше не звучить як егоїзм, а як запрошення до діалогу.

Коли вона відмовляє батькам у незручному проханні, вона робить це з любов'ю, але твердо. І повітря в домі не стає грозовим.
Коли вона просить чоловіка взяти на себе частину її турбот, це більше не схоже на докір, а на прояв довіри.
І діти тепер бачать не завжди стриману і правильну маму, а живу людину, яка може і сміятися до сліз, і сумувати, і відкрито просити про обійми.

Коли дитина розливає сік, вона більше не діє за сценарієм "ідеальної матері". Вона імпровізує. Каже: "Ой, яка халепа. Я така втомлена, допоможеш мені?". Коли чоловік питає, що вона хоче на вечерю, вона може закрити очі, зробити вдих і чесно відповісти: "Нічого. Я хочу, щоб ти мене просто обійняв. І замовив піцу"

Вона не зруйнувала свій світ. Вона стала його власним Автором. І виявилось, що для того, щоб дихати вільно, їй потрібно було не проявляти себе ідеальною, а повернутися до себе. Справжньої.

А як ви гадаєте, скільки часу їй потрібно було, щоб відбулися подібні зміни в ії житті?
Напишіть свій варіант в коментарях 🙏

08/08/2025

Чому я не обіцяю дива за 5 сесій?
Ми живемо в епоху миттєвих рішень. Замовив їжу - привезли за 20 хвилин. Потрібна інформація - Google видає за секунду. Чат Gpt видає простроєні стратегії за хвилину.
І коли ми приходимо в терапію, особливо після складних спроб сепаруватися, здається логічним запитати: "Як швидко це можна виправити?".

Клієнти хочуть швидко. Я це розумію.
Але так не працює)
Кажу про це відверто.
Все ще є закони природи, які залишаються незмінними.

Наприклад, Земля навколо Сонечка досі йде своїм ритмом. Доба досі спливає за 24 години. А ми й досі дорослішаємо рік за роком

Психотерапія потребує часу.
Тоді є результат. Справжній. Глибокій. З покращенням якості життя і кількості важливих рішень.

І так це шлях. І життєвий досвід. Який не можливо придбати штучно і миттєво.

Ваша історія, ваші стосунки, ваші страхи та бажання - це не зламаний тостер, який можна полагодити, замінивши одну деталь.
Це жива, складна екосистема вашої особистості. Сказати: "Я виправлю це за 5 годин" — це знецінити всю глибину вашого досвіду.
Це все одно, що сказати альпіністу, який роками мріяв про Еверест: "Та що там йти, я тебе на вертольоті закину".
Можливо, ви й опинитесь на вершині, але чи це вас задовільнить? Чи буде це вашою перемогою та досягненням?
Чи здобули ви таким чином неймовірний досвід, на який пізніше зможете спертися у лихі години свого життя?

Впевнена, що ні.
Штучність має інший післясмак
І, дякуючи Богові, не всім підходить

Було б дуже легко продавати "швидкі рішення". Обіцяти "позбавлення від тривоги за 3 сесії" або "впевненість у собі за місяць".
Це гарний маркетинг. Але це брехня. Тому коли мене питають, що ми встигнемо зробити за три - чотири сесії, я чесно відповідаю: "Ми встигнемо зрозуміти, що саме відбувається і що з цим можливо робити".

Це вимагає мужності від вас і терпіння від нас обох. Але тільки так можна виростити сад, який буде квітнути все життя, а не лише до першого сильного вітру.
Тому зазвичай, мої клієнти - це свідомі та мужні люди, які не бояться дивитися в очі реальності.
Саме вони мають свої неперевершені результати в житті.

01/08/2025

То що ж, ГНІЗДО чи НЕБО?

Що відбувається, коли ти нарешті наважуєшся розправити власні крила?
Як зрозуміти, що сепарація відбулася?
Розказую, як і обіцяла у попередньому пості.
Це не про те, що ви перестаєте любити батьків чи йдете з родини. Це про інше. Це про те, як змінюється ваше життя.

Я помітила наступне :
☘️1. З'являється власний "внутрішній навігатор".
Раніше кожен мій крок звірявся з чужою картою: "А що скаже мама?", "А чи не образиться чоловік?", "А що подумають колеги?". Я постійно шукала зовнішнє підтвердження правильності маршруту.

🌹Як стало: З'явилася внутрішня тиша, в якій став чутний мій власний голос. Тепер, приймаючи рішення, я ставлю питання всередину себе: "А як мені з цим? А чого я насправді хочу?".
І відповідь, що приходить, є остаточною. Вона не потребує затвердження.
Це не егоїзм. Це дорослість.

☘️2. Чужі емоції перестають бути твоїм вантажем. Пам'ятаєте, як образа мами чи поганий настрій партнера миттєво "підрізали" вам крила? Я пам'ятаю цей період, коли кидала всі свої справи і починала "рятувати", втішати, задобрювати, вислуховувати, відчуваючи, як власні сили витікають.

🌹Як стало: Ти бачиш, що іншому погано, ти можеш поспівчувати, запропонувати допомогу, але його буря більше не стає твоєю. Ти розумієш, що це його небо і його хмари. Ти можеш бути поруч, але не зобов'язаний летіти в епіцентр його грози. Почуття провини зникає, а на його місці з'являється повага до чужого шляху.

☘️3. "Ні" перестає бути словом-вбивцею.
Раніше кожне "ні" давалося з боєм. Воно здавалося актом агресії, зрадою, кінцем стосунків. Легше було мовчки зробити те, чого не хочеш, аніж вимовити це страшне слово.

🌹Як стало: "Ні" стає простою констатацією факту, частиною твоїх особистих "льотних правил".
"Ні, мені це не підходить". "Ні, сьогодні я не можу". "Ні, я так не думаю".
Воно звучить спокійно і твердо, без потреби виправдовуватися.
Бо твої крила - це твоя зона відповідальності. І ти маєш повне право вирішувати

☘️4. Змінюється основа стосунків: з "боргу" на "вибір". Поки крила складені, ми живемо у світі боргів: я винна батькам, я винна дітям, я винна партнеру.
Кожна дія, як сплата рахунків.

🌹Як стало: Ти робиш те саме, але з іншого почуття. Ти допомагаєш батькам не тому, що "повинна", а тому, що любиш і обираєш це зробити. Ти проводиш час з дітьми не "відпрацьовуючи материнство", а з радості та близькості. Це тотальна зміна парадигми, яка робить будь-яку дію легкою та наповненою сенсом.

Розправити крила - це означає визнати своє право на власне небо.
На свій вітер.
На власну висоту.
Своє право і свою відповідальність за свій, унікальний, ні на чий не схожий політ.

Впізнали себе там де ДО ☘️?
Не засмучуйтесь сильно. Скоріш за все на це були вагомі причини. Нас не вчили літати. Нас вчили бути зручними.
Але з гнізда нас ніхто не виштовхне. Доведеться стрибати. Це також правда.
Питання лише в тому, чи будете ви падати каменем, чи все ж таки полетите.

І я знаю, як перетворити падіння на політ.
І якщо готові до змін в вашому житті на краще, запитуйте про умови консультації, і я відповім на всі ваші запитання
І бережіть себе, бо життя триває ❤️

30/07/2025

Коли стрибати, якщо не вчили літати?

Знаєте це відчуття, коли дивишся на пташеня, яке стоїть на краю гнізда? Воно тремтить, воно дивиться вниз, і цей погляд сповнений жаху. Але летіти хочеться. І ось він робить крок. І летить. Незграбно, хаотично, але сам.

Багато хто з нас, навіть у 30, 40 чи 50 років, так і стоїть на краю цього гнізда. Ми давно вже не пташенята, у нас виросли могутні, красиві крила, але ми вперто вдаємо, що їх немає.
Ми чекаємо дозвіл на політ.
На схвалення. На попутний вітер. На гарантію, що не впадемо.

Я пам'ятаю себе такою.
Мої крила були складені так щільно за спиною, що здавалося, вросли в лопатки. Спина нила від болю, але я вперто називала цей біль своєю недосконалістю.
Кожен помах чужих крил: мами, партнера, керівника, визначав траєкторію мого "польоту". Я була ідеальним другим пілотом у чужому житті.

Але ось правда, яку ми боїмося визнати: складені крила з часом атрофуються.
Енергія, яка дана нам для польоту, йде всередину.
Вона не зникає.
Вона перетворюється на отруту: на тривожність, психосоматичні хвороби, на безпричинну агресію до дітей, на апатію, на відчуття, що ваше життя проходить повз вас.

Ціна за сидіння у гнізді — це ваше власне життя, яке ви так і не прожили.

Як зрозуміти, що ви платите цю ціну? Чи ви дійсно летите у своєму напрямку? Тоді чому досі озираєтесь на оточення і не відчуваєте своє свободи?

Бажаєте перевірити себе? Читайте наступний пост, де я поділюсь з вами своїми спостереженнями та розкажу про маркери сепарації.

І бережіть себе, бо життя триває

19/07/2025

У кожної з нас є така скринька. Або шкатулка. Або стара валіза на антресолях.
Там лежать наші найцінніші скарби: мрії, бажання, таланти.
Справжня "Я".

І знаєте, що найдивніше? Ця скринька майже вкрита товстим шаром пилу.
Ми проходимо повз неї щодня, обережно, щоб не зачепити. Бо знаємо: якщо відкрити, то захочеться все приміряти. А зараз "невчасно".

"Зараз зроблю для чоловіка, для дітей, для проєкту... а потім обов'язково для себе".
"Я можу почекати. Комусь це потрібніше".
"Зараз такий час, не до моїх забаганок".
Ці фрази-заспокоєння, як найнадійніший замок, тримають нашу скриньку закритою.
Ми стаємо майстринями відкладання себе на потім. І поступово забуваємо, що там усередині.

Якось, років 10 тому, я заповнювала анкету. Звичайні запитання: ім'я, вік, професія. А потім було одне просте: "Чого ви хочете?". І я зависла. У голові — тиша. Повна, дзвінка тиша.

А потім по щоках потекли сльози.
Не від образи, а від розгубленості. Я зрозуміла, що не знаю відповіді. Я не знала, хто я, і чого я хочу. Я точно знала, що потрібно зробити мені і для кого. Але мої бажання були заперті.

І тут я раптом помітила, як давно я живу, пригинаючись.
Наче я настільки велика, що не вміщаюся у своє життя, і тому треба трохи згорбитися, стиснутися, щоб нікому не заважати.
Це навіть фізично проявлялося у постійному болю в плечах і спині. Тіло кричало про те, про що мовчав розум.

А потім, у цій тиші, народилося інше питання.
Питання, яке мене ввімкнуло: "Добре, я роблю все для всіх. А хто зробить це для мене?".
Я озирнулася довкола. І зрозуміла, що поруч немає нікого.
Окрім Мене.

І в той момент я познайомилася з найважливішою людиною у своєму житті.

З собою.

Я подивилася на ту запилену скриньку і пообіцяла собі: "Віко, якщо нікого не буде поруч, щоб подбати про тебе, то я буду першою. Я буду тією, хто подбає про тебе належним чином".

Ця обіцянка стала початком мого шляху до себе.
Шляху, де я навчилася не просто здувати пил зі своєї скриньки, а й користуватися її скарбами щодня.

Якщо ця історія відгукується вам.
Якщо ви теж втомилися жити, пригинаючись, і відчуваєте, що ваша спина болить не просто так.
Якщо ви хочете нарешті відповісти на питання "Чого хочу саме я?" і почати діяти, я знаю, як допомогти.
Бо я була там. І я знаю, як знайти ту саму людину, яка про вас подбає.
Себе.

І так, я запрошую вас на консультацію.
Це буде перший крок до вашої власної скриньки зі скарбами.
Дайте знати що це вам потрібно мені у дірект, і ми здмухнемо з неї пил разом.

01/06/2025

Як психотерапевт, я часто стикаюся з переконанням, що стосунки нібито є чимось на кшталт вироку: раз обрав - мусиш іти поруч усе життя, терпіти, пристосовуватись, навіть якщо давно вже болить.
Це міф, який завдає людям значних втрат: емоційних, і навіть фізичних.
Насправді жодні стосунки не повинні ставати тягарем, із яким намагаєшся змиритися, як із пожиттєвим терміном ув'язнення.

Я бачу пари, котрі тримаються одне за одного, немов два потопельники, які хапаються за уламок човна.
Сварки тут - це не легка суперечка, а справжній шторм. Ранять не лише слова, а й мовчання, погляди, навіть двері стають крикливі. Один із партнерів мовчить, бо не вірить, що його почують. Інший б’ється за увагу, відчуваючи себе острівцем на безлюдді.

Але ж стосунки мають бути не каторгою, а мостом. Місцем зустрічі, простором, де двоє можуть відновлювати сили, а не втрачати себе.
Є ті, хто відчуває себе винними за власне бажання припинити токсичний союз.
Дехто боїться соціального тиску, осуду від родини чи друзів: «А як же діти? Як же принципи?»

Проте тут важливо згадати біологію: жоден організм не виживає там, де немає повітря.
Людина має право вибирати своє щастя й душевний комфорт навіть тоді, коли це здається егоїзмом.
Залишитися у стосунках - це справа вибору, а не ціна вашої самоповаги чи гідності.
Навіть найскладніші стосунки можна змінити або завершити гідно.

Є чимало прикладів, коли пара, яка багато років прожила у тіні взаємних образ приходить на терапію. Вони звикли вирішувати все мовчанням і уникненням, або конфліктами і сварками. Та коли вони нарешті усвідомлюють разом: «Ми боїмося втратити одне одного більше, ніж не використати можливість знайти себе», в їхніх очах з'являється надія.

Важливо розуміти: готовність завершити історію іноді стає початком зцілення відносин.
Стосунки - це чудова лабораторія для пізнання себе.
Не приреченість, не вязниця, а можливість придивитися до себе та партнера, спробувати домовитися про взаємний комфортний побут та спільне життя.
Чесно, прозоро, по справжньому. По дорослому.

Дозвольте собі подивитися на любов не як на вирок, а як на дорогу, на якій у будь-яку мить можна зупинитись, озирнутись, зробити паузу чи звернути на новий шлях.
І саме в цій свободі народжується справжня зрілість.
І право обирати …себе, тебе, нас.

Бо кожен заслуговує на стосунки, засновані на повазі, довірі та взаєморозумінні.

Тому бережіться себе, бо життя триває ❤️

Address

Kharkiv
611

Telephone

+380675751413

Website

facebook.com

Alerts

Be the first to know and let us send you an email when Психолог Виктория Кравец posts news and promotions. Your email address will not be used for any other purpose, and you can unsubscribe at any time.

Contact The Practice

Send a message to Психолог Виктория Кравец:

Shortcuts

Want your practice to be the top-listed Clinic in Kharkiv?