10/11/2025
#підмогильний #укрліт
"Гаразд! Треба знати ту дівчину маму... Тут я скористалася знайомствами в Махортресті, де вона служить. Вона українка, причому з того молодого покоління, яке незадовільняється вже українською школою на селі, виданням українських книжок, театральними виставами, як це було в батьків їхніх. Їм хочеться більшого - знаєш, апетит з їжею приходить.
- L'appetit vient en mangeant... Але вони нас хотять з'їсти, - зауважила мати з гнівом.
- Щось подібне. Їх легко пізнати. По крамницях вони запитують все по-українськи, до того ж голосно, демонстративно, вимагають щоб їх розуміли...
- Але це смішно! - скрикнула мати.
- Безперечно смішно. Продавці такі і справді сміються за їх спиною. Смішно чути у могутній російській стихії нашого міста оцей кволенький український голосок... Але приклад, мамо, заразливий, надто ж поганий приклад.
- Невже ти думаєш, що Юрій Олександрович...
- Не маю в тому найменшого сумніву. Недурно він оце недавно, наприкінці академічного року заявив, що вже досить досить підготований, і почав читати по-українськи. Дивно нетерплячка, якщо не взяти до уваги тої дівчини! Треба розуміти психологію тутешніх мешканців, мамо. Мовою, культурою, політичною свідомістю вони росіяни, але десь там у душі і їм ще лишились якісь спогади. Досить ці спогади підігріти, і їх обпадає національна романтика, вони відчувають себе нащадками запорожців, мріють Мазепою, Хмельницьким, Дорошенком та іншим старим манаттям. А надто жіночий вплив тут чинний. Це так зветься - українізація коханням.
- Боже мій, Боже мій, - зітхнула професорова. - Якими підступами він оточений!
- На щастя, жіно із нашого боку, - вела Ірен. - Українці страшенно наївні, мамо! Їх досить потішити якоюсь українською фразою, і вони вже тануть від задоволення. Тож я мушу бути готова. Скільки я знаю таких людей! Зрештою, ми мусимо бути розумніші. Російська інтелігенція століття була тут провідником культури, керівником цілого життя цього неспокійного краю, і не варті їй важити своїм становищем через ту сотню слів, які не спільні обом мовами. Мова - це ще не нація мамо.
- Яке це все складне, - зітхнула Марія Миколаївна. - Що ж ти робитимеш?
- Чекатиму, - сказала Ірен."
Так у любовному трикутнику зраджена дівчина розмірковувала про українізацію коханням у Києві у 1920-30тих роках. В. Підмогильний "Невеличка драма"