25/12/2025
Колеги, пропоную вашій увазі дані свіжого дослідження, яке порівнює ефективність КПТ та Психоаналітичної психотерапії для пацієнтів із депресією, які також мали дитячі травми.
Дослідження Krakau, Ernst, Hautzinger, Beutel, Leuzinger-Bohleber (2024 поєднує довготривалий лонгітюдний дизайн, велику клінічну вибірку та чітку операціоналізацію дитячої травми як модератора терапевтичного ефекту. Робота виконана в межах великого німецького дослідження LAC (Langzeitbehandlungen chronisch depressiver Patienten) і має характер проспективного порівняльного дослідження з елементами рандомізації та преференційного розподілу.
Дизайн дослідження передбачав багаторічне спостереження за пацієнтами з хронічною депресією, які отримували довготривалу психоаналітичну терапію (PAT) або довготривалу когнітивно-поведінкову терапію (CBT). У фінальний аналіз було включено 210 дорослих пацієнтів, які мали валідні дані щодо симптоматики депресії та ретроспективної оцінки дитячої травматизації. Вік учасників коливався від 21 до 60 років; усі вони відповідали критеріям хронічної депресії (великий депресивний розлад або дистимія тривалістю понад 12 місяців) і мали клінічно значущу симптоматику за шкалою BDI-II (Krakau et al., 2024, p. 447).
Дитяча травма оцінювалася за допомогою Childhood Trauma Questionnaire (CTQ), що дозволило диференціювати емоційне нехтування, емоційне, фізичне та сексуальне насильство, а також досвід сімейної непередбачуваності. Особливістю вибірки стало те, що понад 80 % пацієнтів повідомляли про принаймні одну форму значущої ранньої травми, причому найпоширенішою була саме емоційна депривація та нехтування (Krakau et al., 2024, p. 448).
Інтервенції суттєво відрізнялися за своєю теоретичною логікою та інтенсивністю. CBT проводилася відповідно до стандартизованих протоколів, орієнтованих на модифікацію дисфункційних переконань, поведінкову активацію та навчання навичок подолання. Психоаналітична терапія, натомість, була відкритою за тривалістю, зосередженою на роботі з життєвими наративами, несвідомими конфліктами та актуалізацією ранніх об’єктних стосунків у переносі. Середня кількість сесій у групі PAT суттєво перевищувала показники CBT, що автори розглядають не як методологічний недолік, а як структурну характеристику психоаналітичного лікування в умовах німецької системи охорони здоров’я (Krakau et al., 2024, p. 449).
Основним результатом дослідження стало виявлення статистично значущої кореляції між часом лікування, типом терапії та рівнем дитячої травми. У пацієнтів із низьким рівнем травматизації зменшення депресивної симптоматики було порівнюваним у PAT і CBT. Натомість у групі з високими показниками дитячої травми, зокрема емоційного нехтування та сексуального насильства, психоаналітична терапія асоціювалася зі значно вираженішим і стабільнішим зниженням симптомів депресії протягом п’ятирічного періоду спостереження.
З клінічної точки зору ці результати мають принципове значення. Вони свідчать, що ефективність психотерапії при хронічній депресії не може розглядатися поза контекстом раннього травматичного досвіду. CBT демонструє добрі результати у пацієнтів без значної травматизації, однак при наявності інкапсульованих, афективно насичених ранніх переживань психоаналітичний підхід виявляється більш адекватним для довготривалої трансформації симптоматики. Автори інтерпретують це через специфічний фокус PAT на відновленні базової довіри, роботі з несвідомими схемами стосунків і поступовій символізації травматичного досвіду, який не зводиться до когнітивної реконструкції (Krakau et al., 2024, p. 451).
Таким чином, дослідження Krakau et al. емпірично підтверджує положення психоаналітичної теорії про те, що рання травма формує особливий тип депресивної організації, для якої симптом-орієнтовані втручання є недостатніми. Воно також демонструє, що порівняння терапій без урахування модераторів, таких як дитяча травма, неминуче призводить до суперечливих висновків щодо «еквівалентності» методів."
Krakau, L., Ernst, M., Hautzinger, M., Beutel, M. E., & Leuzinger-Bohleber, M. (2024). Childhood trauma and differential response to long-term psychoanalytic versus cognitive–behavioural therapy for chronic depression in adults. The British Journal of Psychiatry, 225(4), 446–453.
