26/07/2025
“Ми не закохуємося в людину. Ми часто закохуємося в перспективу того, ким вона може стати” ✨
Однією з найпоширеніших — і водночас найменш усвідомлених — ілюзій у міжособистісних стосунках є тенденція закохуватися не у саму людину, а у власне уявлення про те, ким вона може стати . І саме в цю перспективу ми інвестуємо емоції ❤️, час ⏳, фінанси 💸 тощо.
Ця проєкція ґрунтується не на фактах чи реальній поведінці партнера, а на внутрішній потребі у підтвердженні очікувань, що виникли задовго до знайомства з конкретною особою 🔍.
▪️“Я Ж ТЕБЕ СТВОРИЛА”
У терапії часто звучать фрази, за якими стоїть глибоке розчарування і ще глибша проєкція:
• «Це я тебе зробила багатим і успішним»
• «Я вкладалась в тебе роками»
• «Саша, я тебе надихала, підтримувала, вірила в тебе, коли ти сам у себе не вірив»
• «Ти стала нецікавою. Я чекав, що ти виростеш»
• «Я сподівався, що змінишся»
• «Без мене ти — ніхто»
Ці слова не про партнера як особистість. Вони — про ідеал , який він мав би реалізувати. Про невисловлений внутрішній контракт, під яким партнер ніколи не підписувався.
Це особливо помітно у стосунках, де один із пари починає «дотискати», «виховувати», «надихати»… Але насправді це лише спроба змінити людину під власні очікування. Партнер поступово втрачає право бути собою, а його справжнє «Я» знецінюється й розчиняється. Ми більше не цікавимось тим, хто є зараз з нами — нас цікавить лише той образ, якого б він/вона могли б досягти .
Це і є втрата контакту з реальністю .
Продовження в каруселі ➡️
