24/09/2023
Сьогодні хочемо поділитися чудовою історією успішного лікування однієї з наших пацієнток, яка стикнулася з рідкісним онкологічним захворюванням - інсуліномою. Ця історія - приклад того, що колективні зусилля та відданість лікарів можуть дати надію і врятувати життя
Завдяки спеціалістам нашого відділу, Константин Копчак та Oleksandr Kvasivka, пацієнтка отримала вчасну та високопрофесійну медичну допомогу. Вони виявилися не тільки фахівцями у своєму справі, але й підтримкою та надією для нашої пацієнтки
Подробиці історії від Пацієнти України - https://tinyurl.com/4kjrt7k3
«Юля, нам дуже шкода у вас виявлено РАК!» Ці слова почула проєктна менеджерка нашого гуманітарного штабу.
Сьогодні, у Всесвітній день досліджень раку, Юля ділиться з вами своєю історією боротьби та успіхами подолання цієї страшної хвороби.
Вона мала рідкісну нейроендокринну пухлину — інсуліному. Таких випадків може бути всього 1-4 на 1 млн населення на рік. У 90% пухлина доброякісна, але нашій Юлі не пощастило потрапити в ті 10%.
Вона не здавалась, боролась і тричі здобувала перемогу над хворобою. На фото переможний бій — операція з видалення пухлини.
Та краще свою історію Юля розповість вам сама:
«Мені 28 років, я маю два онкологічних діагнози й купу супутніх захворювань, безліч проведених досліджень, вічність днів у лікувальних закладах та консультацій з лікарями, які говорили «Юля, хватіт жрать», або «хах, інсулінома, єтого бить не может ви панімаєте?», або «пийте магне б6 і все буде добре», і вишенька на тортику — «я лучший онколог города, не понімаю в поджелудочной, давайте грудь пасматрю бесплатно?»
Я боролась 6 років. Кожного разу, коли бачила погіршення, десь глибоко в грудях мені було неймовірно боляче (ЕКГ в нормі🤭), але крізь біль прямувала далі з вірою у своє повноцінне життя. Та щоразу було дедалі складніше.
Свої відчуття я писала в нотатки телефону. Коли перечитувала їх з часом, я розуміла: «Я сильна!», «Я виграю цю боротьбу!», «По-іншому бути й не може!»
Але, коли побачила висновок МРТ про нейроендокринну пухлину декілька місяців тому, одразу все зрозуміла. Я захлинулась у думках: «Ніііііііі, я не вивожу!», «Я втомилась…», «Я хочу втекти, вибігти зі свого палаючого життя, яке навіть буря не в змозі затушити!», «Це має ж закінчитись колись…», «Не можу!», «Не хочу!», «Боже допоможи, я здаюсь…»
Усі 6 років моєї боротьби деякі лікарі підозрювали, що це саме інсулінома. Але діагностувати та знайти її розташування не вдавалось. Від моменту, як я дізналася діагноз, до операції пройшов лише місяць. Та для мене він був довше, ніж ці 6 років. Говорити про це спокійно я не могла… Попередні роки я повністю тонула в роботі — це мене рятувало. Цього разу так не вийшло.…антидепресанти стали моїм щоденним раціоном.
Попри все, я не здавалась. Наступний мій крок був знайти лікаря для консультації.
Ох, це завдання з трьома зірочками. Я мала рідкісну пухлину, з лікуванням якої все досить складно не тільки в Україні, а й у всьому світі. Я не кажу вже про можливе оперативне втручання… Тож, я була розгублена. Шукала варіанти лікування як за кордоном, так і в Україні..
Один із перших лікарів, з яким мені вдалося проконсультуватись, говорив зі мною, як з психічно хворою. Бо це дуже рідкісна пухлина і, за його словами, у мене її бути не може. Ще один лікар переадресував на помічницю й одразу повідомили вартість консультації та оперативного втручання
Знайти лікаря, який був компетентний у цьому захворюванні, було досить складно. За допомогою ГО Афіна. Жінки проти раку я знайшла напрямок, куди звертатися за допомогою. І мені вдалося відшукати свого лікаря. Я зателефонувала Копчаку Костянтину Володимировичу, розповіла про свої постійні стани гіпоглікемії (зниження цукру в крові) та усі супутні захворювання. Яке щире здивування було для мене, коли він зрозумів усе, а не сприймав, як неадекватного пацієнта.
Я швидко помчала до нього на консультацію в Національний інститут раку. Сидячи в коридорі, я спостерігала за лікарем, який спілкувався з пацієнтами. Він розповідав їм про Програму медичних гарантій, безоплатне КТ та інші медпослуги. Це викликало в мене неймовірну радість, адже після двох років на гарячій лінії допомоги пацієнтам у боротьбі за свої права, бачити лікарів, які самі розповідають про безоплатне лікування, це щира радість.Тоді я ще не знала, що це буде мій другий оперуючий та лікуючий лікар Квасівка Олександр Олександрович.
Тож, після консультацій та потрібних обстежень, мені назначили операцію, попередивши про всі можливі ризики й наслідки.
І я довірилась їм.
В мене не було жодного сумніву в них, як у фахівцях, але в мене був страшенний страх перед невідомим життям після. Невже я знову відчуватиму себе як в 2017 році — до того моменту як почалась моя боротьба.....
Операційна....Я підключена до усіх можливих апаратів, наді мною стоїть анастезіолог з маскою. Я розумію, що тільки я закрию очі, почнеться боротьба лікарів з моєю хворобою, за моє повноцінне життя.
Операція пройшла успішно, завдяки професійності лікарів. За що я їм безмежно вдячна! А далі — перев’язки, катетери, шлях реабілітації…Протягом усього часу, я постійно на зв'язку з лікарями (Олександрович, якщо ви це читаєте, дякую що терплячі до моїх мільйонних питань та переживань🤭 це дуже цінно), які не відхрестились від мене, а допомогли мені виграти цей третій найскладніший бій.
Усе це, від операції до лікарських засобів, було безоплатним, за програмою медичних гарантій.
За два місяці після операції в мене -23 кг (на неї я йшла з вагою 146 кг) і жодної гіпоглікемії. Це таке щастя не відчувати її, не мати страху, що зараз ти можеш просто впасти. Звісно, купа супутніх захворювань, які виникли за 6 років внаслідок однієї пухлини, не зникнуть в одну секунду, але, все ж, це вже інше життя.
Якщо вам болить зараз, там глибоко-глибоко, де ніхто не бачить, я розумію вас і обіймаю. Я проходжу цей шлях разом з вами, я, так як і ви, іноді зневірююсь у своїх силах, але збираю усю мужність і йду далі.
Якщо ви не впевнені в компетенції лікаря який вас консультує, не бійтесь йти до іншого й отримувати альтернативну думку. Чудові, професійні та людяні лікарі — це завжди +100 до віри в себе, адже з такою командою можна пережити будь-яку бурю. Боріться з хворобою, не здавайтесь. І не бійтеся відстоювати свої права на безоплатну медичну допомогу.
Озирнувшись на 6 років своєї боротьби, я розумію, що це не кінець (можливо навіть не середина шляху), але цей удар я витримала з мужністтю, хоч і синці, розміром з всесвіт, лишились на серці».
Це історія Юлі. Якщо ви хочете поділитися своєю — пишіть у коментарях»
