08/06/2025
Гнатишаківське читання — це цикл щорічних конференцій, присвячених онкології, сучасним підходам до діагностики та лікування онкозахворювань.
Цей захід названий на честь Анатолія Гнатишака — професора, онколога, науковця, вчителя для цілого покоління лікарів, який стояв біля витоків формування онкологічної школи в Україні.
І водночас — це ім’я мого дідуся, який у свій час надихнув мене стати онкохірургом.
Пам’ятаю, як ще маленьким бігав під його письмовим столом, за яким він годинами працював — писав наукові праці, перечитував книги, робив нотатки. Іноді робив паузу, щоб розповісти мені щось цікаве — історії, які тоді здавались захопливими пригодами. Я слухав, затамувавши подих, не розуміючи ще, що це — фрагменти реального життя лікаря, наповненого відповідальністю і гідністю.
Він жив наукою. Відпочинку було небагато. Його день починався рано і майже завжди — за робочим столом.
І все ж іноді до нього приходили друзі — переважно колеги. Вони сідали за стіл і грали в преферанс. Сьогодні я розумію: це був один із небагатьох моментів, коли він дозволяв собі переключитись. Преферанс був не лише грою — це був спосіб залишатись стійким, живим, людяним у тій щоденній тиші, де боролися за життя інших.
Цьогорічна конференція, хоч і не зовсім збігалася з моєю теперішньою спеціалізацією, подарувала багато цінного. Але найголовніше — вона дала відчуття глибокого зв’язку. Повернувшись додому, я відкрив старий альбом. І ніби знову зустрівся з ним. У погляді, в посмішці, в спогадах.
Це пам’ять, яка не тисне. Вона підтримує. Дає орієнтир. І крила.
