26/09/2022
Професійна діяльність – один із чинників, що дозволяє нам почуватися потрібними і корисними. Водночас неувага до психологічного комфорту в процесі роботи може мати негативні наслідки як для фізичного, так і для психічного здоров’я.
Ненормований робочий день, занадто важке навантаження, відсутність планування в процесі роботи сприяють втомі, яка може накопичуватися. Людина почувається виснаженою, ефективність праці падає. Згодом виникає явище, яке називають «вигоранням».
Що таке вигорання і чим воно відрізняється від стресу?
Вигорання не з’являється раптово – воно розвивається поступово.
Вигорання – не те саме, що й стрес на роботі. Стрес виникає тоді, коли людина намагається пристосуватися до навантаження, і він не є абсолютно негативним. Вигорання розвивається, коли людині не вдається адаптуватися, а стан стресу продовжується.
Основні ознаки вигорання:
• сильна непереборна втома, виснаження,
• дистанціювання від роботи, цинічне ставлення до неї,
• відчуття неефективності й знижена професійна самооцінка.
Що роблять у разі вигорання?
Вигорання не вважається хворобою, це – синдром. Проте, якщо вигорання проявляється як частина депресії чи розладу адаптації, людина може потребувати лікування і видачі листка тимчасової непрацездатності.
Вигорання може вважатися хворобою, якщо людина внаслідок нього не в змозі працювати, але основним діагнозом в цьому випадку все одно буде один із психічних розладів (наприклад, стан депресії, розлад адаптації, стрес-реакція тощо).
Лікування підбирається індивідуально і може включати, наприклад, стрес-менеджмент, медикаментозне лікування або психотерапію. Водночас важливим є здоровий сон.
Важка втома, що порушує працездатність (якщо вона, наприклад, супроводжується розладом адаптації), потребує лікарняного впродовж 2–3 тижнів. Стан важкої депресії часто потребує навіть більш тривалого перебування на лікарняному, адже відновлення працездатності займає більше часу, ніж зникнення симптомів.
Важливо не просто перебувати на лікарняному, а й регулярно відвідувати спеціаліста.
Якщо впродовж 1–2 місяців не спостерігається помітного поліпшення або якщо діагноз залишається нез’ясованим, людина має піти психіатричне обстеження.