26/11/2025
Про стосунки та як жити зараз нам! «У нашому генокоді – вишиванці – є знак нескінченності, восьмигранник. Тобто українська нація була, є і буде…»- психолог Богдана Янків.
Війна змінила життя кожного з нас. Як зберегти рівновагу, коли навколо стільки втрат і невизначеності? Психотерапевт, сімейний психолог Богдана Янків з досвідом роботи 18 років, а також дружина свободівця-добровольця Ігоря Янківа — працює з темами стосунків, які сьогодні особливо важливі для українців: адаптація до нових реалій, підтримка у кризових ситуаціях, пошук внутрішніх ресурсів. У нашій розмові ми прагнули дізнатися, як пані Богдана бачить виклики цього часу та що може порадити людям, які хочуть залишатися стійкими.
- Пані Богдано, як війна впливає на сім'ї українців?
- Зараз, у час війни, ментально складно усім. І тим військовим, які у важких боях відстоюють свою землю, і свою родину. І тим, хто їх з війни чекає. І тим, хто сьогодні живе в Україні, і хто тимчасово перебуває за кордоном. Тобто у всіх нині немає гарантій безпеки – базової потреби людини. А відсутність безпеки дає додаткове навантаження на психіку.
Між багатьма сім’ями у час війни пролягла відстань. А відстань, незалежно від кількості кілометрів, – це психо-емоційна дистанція, тому що люди не можуть поспілкуватися тоді, коли вони цього потребують. Фактично вирішення будь-якого питання, проблеми чи просто повідомлення важливих речей – про певні стани, певні процеси, про дітей чи життя загалом – відбуваються лише телефоном. В результаті у людей закрадаються різноманітні страхи – що партнер може не витримати очікування, що може зустріти іншу людину і так далі.
Живий стосунок — це і є справжнє контактування: «Як ти зараз? Як сьогодні? Що відбулося? Що болить, чи все гаразд?» Це про вміння питати й чути, говорити, вислухати й вслухатись. А коли звучить щось загальне, відчіпне — «якось-так», коротко й без уваги — це вже про дистанціювання. Інший відчуває, що я не в контакті, що віддаляюсь від нього.
Додайте до цього той фактор, що на четвертому році війни всі ми певною мірою зайшли у фазу психологічного виснаження – під впливом жахливих воєнних подій, різних психоемоційних станів. Адже виснаження може бути не тільки фізичним, а ще психологічним, емоційним. Особливо, коли ще, на жаль, не видно фінішу.
- Чи звертаються до Вас за порадою, як у час війни зберегти сім’ю?
- Звісно. Звертаються переважно цивільні. Можливо, для військових та їх сімей такі проблеми закривають ветеран-хаби, грантові програми, які передбачають безкоштовні поради, консультації, тренінги.
- Зараз часто можна почути про таку проблему. Чоловік після пережитого повертається з фронту «іншим». Як допомогти?
- Звичайно, що людина змінюється під впливом того, що вона пережила на війні. Коли доводиться тривалий час відчувати небезпеку, переживати велике психо-емоційне напруження, яке не дає розслабитися, і навіть сон переважно уривчастий і тривожний – це не може пройти безслідно.
Як наслідок у військових підвищений кортизол. А підвищений кортизол та адреналін – це агресія. З одного боку це добре, адже агресія допомагає воювати, захищати свою країну. З іншого це велика проблема, коли людина з війни приїжджає додому. Особливо для тих, у кого було менше ротацій, менше відпусток, хто воював на гарячих ділянках фронту.
Як бути? Насамперед бути стриманими і обережнішими упродовж кількох перших днів після зустрічі. Бо переважно чоловіки хочуть дуже багато наздогнати, “надолужити”. Відчути, що близькість не пропала, і “захопити в обійми” досить сильно. Потрібно допомогти їм прожити цей час.
Тобто дружина мусить усвідомлювати, що те, що для нас «занадто», для них може бути нормою. Але водночас пояснювати партнеру свій стан, дати йому зрозуміти той факт, що вам потрібно трохи часу…
Дуже важливо поставити чоловікові прості «цивільні» домашні завдання. Щось відремонтувати, щось купити, привезти, встановити. Це дуже добре робити в перші дні. По-перше, військовий відчуває свою залученість в сім'ю: він вже робить для рідних щось корисне, і без нього це не могли зробити багато часу.
А по-друге, уся невгамовна енергія – і сила, і агресія, і швидкість – відразу спрямовуються у правильне конструктивне русло. І не забувайте постійно нагадувати людині, наскільки вона важлива для вас…
- Як пояснювати малим дітям про війну?
- Для раннього віку є свої способи пояснення. Але головне для малої дитини – врівноважена мама. Врівноважені батьки – це врівноважена дитина, менш тривожна, менш налякана, яка менше піддається паніці, хаосу, живе в наших реаліях. Якщо батьки стривожені, багато говорять про те, що є зараз і що ще може статися, то і дитина лякається, відчуває неспокій.
Тобто найважливіше зараз, у час війни, – це щоби мама давала собі зі собою раду, наприклад з допомогою відповідних вправ. Щоби була та зона, куди вона піде з дитиною у разі небезпеки, чи де вона зможе ще звечора покласти дитину на спокійний безпечний сон. Це так звана базова відповідальність.
Водночас спостерігаємо за психо-емоційним станом, за чутливістю дитини. Оскільки фізіологічна чутливість у всіх людей різна, так саме це і у дітей – адже це набута від народження функція організму. Тому більш чутливих і більш ранимих дітей ми захищаємо більше. Менше говоримо з ними про війну.
- Щоб зберігати спокій – теж потрібно мати ресурс. Де батькам дитини його брати?
- Видихнути, поприсідати, вмитися, попити води, зробити дихальні фізіологічні вправи. Мати зібрані речі на випадок небезпеки, аби не втрачати контролю. І мати розуміння, що в будь-який момент щось може змінитися, і ми повинні вміти до цього адаптуватися.
Рутинні речі добре стабілізують наш організм. Це ранкова й вечірня гігієна, молитва, приготування їжі, впорядкування речей, прибирання, графік праці чи навчання, виконання обов’язків та покупки.
Сили й нові враження дають прогулянки, фізичні вправи, ходьба, відвідування театру, цирку, філармонії, опери чи інших подій. Так само діє прослуховування оркестрової музики, органу, мистецькі заходи. Ресурсними є й процедури — масаж, перукарня, різні послуги, включно з психотерапією. Усе це додає людині опірності.
- Як зрозуміти, що сам собі не даєш раду і треба йти до фахівця? Де та межа?
- Кожен має знайти свого психолога, – це важливо. Цей психолог має підходити Вам за ментальністю, навіть за зовнішністю і голосом. Адже під час сесії Ви часом розповідаєте йому те, чого про вас ніхто не знає. Або майже ніхто. Тому свідомий вибір – перший етап.
Якщо людина спостерігає різку зміну в своєму психо-емоційному стані – погіршення самопочуття, надмірну втомлюваність, якщо зникає бажання щось робити, інколи навіть рухатись, є порушення сну, і це триває два тижні, місяць, два місяці, – це і є порушення психоемоційного стану. Ваш психоемоційний стан – як маятник, який розхитався. Нервова система виснажується, як центральна, так і периферійна, все здається нестерпним. У такому стані в людини може статися серцевий напад, цукровий діабет.
Тоді й потрібен фахівець, щоб спершу поступово зменшувати амплітуду «маятника», згодом стабілізувати стан за допомогою вправ і технік психотерапії.
- Ми всі знаємо про те. що відбувається на фронтах. Як себе підтримати зараз, на що налаштовуватися?
- На що налаштовуватися – це ми можемо прочитати у нашому генокоді – у вишиванці. У нас у вишивці часто бачимо восьмигранник. Вісімка, якщо її перевернути, – це нескінченність. Тобто українська нація була, є і буде.
Ми ж бачимо, що ворожий монстр навіть на половину своїх фантазій не просунувся за чотири роки війни. І вже очевидно, що суттєвого поступу у нього не буде. Наші воїни – найкрутіший спецназ, і вони знають, що з нами Бог, з нами правда і сила.
І чим ближче ми до перемоги, чим глибше наші дістають до їхніх, тим більше лютує ворог. Отже, все робимо правильно. В єдності — наша сила і міць. Разом подолаємо й переможемо!
У цей час важливо дотримуватися інформаційної гігієни.
Робити собі детокс від новин та соцмереж – відразу емоційно стає легше. Ділитися позитивними емоціями, спілкуватися з тваринами, заряджати інших людей гарним настроєм.
Перед сном провітріть кімнату, зменшіть яскравість світла, випийте ромашковий чай і подякуйте собі за прожитий день. Це важливо. Як ми вибираємо, яку ми їжу хочемо їсти, так ми можемо обрати, які емоції будемо проживати. Це може залишатися під нашим контролем, незалежно від того, в яку бурю ми живемо.
- Розкажіть про спілкування з чоловіком…
- Ігор вже 4 рік на Сході, боронить нас від ворога. Наближає дією нашу перемогу. Зараз на ділянці Донеччини.
Комунікуємо в телефоні – в нас щотижневий зв'язок, адже у чоловіка та й у нас багато обов'язків й питань, що потребують вирішення. Якісь особисті і сімейні клопоти, здоров’я, прийдешні свята, і про те, що йому потрібно на фронт переслати… Чоловік навіть на математику з молодшим сином по телефону старається знайти хвильку.
Тобто фактично це щоденний і живий зв'язок. Дуже чекаю на його відпустку – бачилися давно, ще як влітку. Сподіваюся побачити до свят. В душі чекаю на закінчення війни, на Перемогу. Розумію. що вона обов’язково прийде…
Розмовляла О. Б.
