16/08/2025
32 роки мутацій: Хроніки ринку тілоохоронців в Україні (1993-2025)
Буремні 1990-ті роки, з їхнім стрімким зростанням організованої злочинності, породили жорсткий попит на нову професію — захисників життя та здоров'я. Конфлікти між ОЗУ за перерозподіл сфер впливу швидко еволюціонували: кулачні суперечки змінилися нещадною стріляниною. У цих «ринкових відносинах» виживали далеко не всі, і жертвами кримінальних розбірок ставали як комерсанти, так і самі лідери угруповань. Це й стало акселератором для ринку особистої охорони.
Спочатку кадровий резерв для нової професії був очевидним. Учорашні «майстри спорту, комуністи та офіцери радянської армії» в одну мить опинилися на узбіччі життя й масово йшли в кримінальну сферу. Одні очолювали злочинні угруповання, інші ставали їхнім бойовим крилом — рекетирами, кілерами й тілоохоронцями.
На цьому етапі ключовим критерієм відбору був спортивний бекграунд та фізичні дані. Чим міцнішим і масивнішим виглядав охоронець, тим вище він цінувався. Представники криміналітету без вагань озброювали свою охорону короткоствольною зброєю, що певною мірою збільшувало їхні шанси на виживання. Комерсанти ж такої можливості, як правило, були позбавлені.
Дуже скоро і бізнесмени, і кримінальні авторитети усвідомили гірку реальність: боксери та борці, якими б сильними вони не були, абсолютно безпорадні проти автоматів і вибухівки. Стало очевидно, що фізичної сили недостатньо, і ринку охорони потрібні фахівці іншого рівня підготовки.
Держава також відреагувала на попит. У системі МВС було сформовано спецпідрозділ «Титан», який почав надавати послуги охорони на комерційній основі. Неофіційно цим займалися й інші структури, наприклад, бійці «Беркута». Послуги спецпідрозділів міліції мали величезну популярність, адже кращого, ніж легально озброєний міліціонер, на той момент було не знайти. Характерною рисою часу було те, що міліціонери часто охороняли не тільки бізнесменів, а й лідерів злочинного світу.
Приблизно з 1995 року у великих містах почали з'являтися перші «школи тілоохоронців». Рівень підготовки в них часто був примітивним: переважно викладали рукопашний бій і тактику, підглянуту в голлівудському фільмі «Охоронець» (1992) з Кевіном Костнером. В Одесі, наприклад, діяла навіть школа ніндзя, що готувала охоронців. Ринок наповнили й заїжджі «фахівці», здебільшого з Ізраїлю, які під виглядом «секретних технік» продавали відверто сумнівні знання.
Незважаючи на бурхливий розвиток ринку, в прямому протистоянні з професійними кілерами особиста охорона («лічка») у 90-х програвала з розгромним рахунком. Вбивці методично усували тілоохоронців разом з їхніми клієнтами.
Саме в той жорстокий час народилася фаталістична фраза: «Захочуть вбити — вб'ють, і жодна охорона не допоможе». І на те були об'єктивні причини.
Щоб проілюструвати цю тезу, згадаємо сьогодні найрезонансніші замахи та вбивства тієї епохи, де кілери не залишили шансів ані особам, яких охороняли, ані їхнім захисникам.
🔻 Хроніки 90-х
▪️Січень 1994 року, Крим. Було скоєно замах на депутата Верховної ради Ескендера Меметова. Нападники використовували автомати Калашникова та гранати РГД-5, не залишивши шансів ані самому депутату, ані його охороні. Разом з Меметовим загинули двоє його охоронців — міліціонери Олег Степанов і Костянтин Таланін, озброєні пістолетами Макарова.
▪️25 січня 1995 року, Київ. Було ліквідовано одного з лідерів «Орєховського» ОЗУ Григорія Гусятинського. Увечері, в супроводі чотирьох охоронців, він піднявся до своєї квартири на 15-му поверсі й сів у крісло біля вікна, щоб зателефонувати братові. Цією передбачуваністю скористався кілер Олексій Шерстобітов («Льоша Солдат»). Із заздалегідь підготовленої позиції на горищі сусіднього будинку він зробив один влучний постріл зі снайперського карабіна Browning Safari. Куля влучила Гусятинському в голову, і наступного дня він помер.
Пізніше сам Шерстобітов виніс охороні вирок у своїй книзі: «Чиясь лінь або недогляд із неуважністю дали мені шанс і поставили життя їхнього годувальника перед обличчям смерті».
▪️12 липня 1995 року, Сімферополь. У центрі міста була демонстративно розстріляна Ольга Дзюба, дружина впливового кримінального авторитета Олега Дзюби. Двоє кілерів, озброєних автоматами Калашникова, відкрили шквальний вогонь по її автомобілю. Разом з Ольгою загинули двоє її охоронців і водій. Примітно, що охорона була добре озброєна: пізніше в машині виявили пістолет ТТ і, за різними даними, дробовик або навіть автомат. Однак раптовість і щільність вогню не дали їм шансу скористатися своїм арсеналом.
▪️15 жовтня 1995 року, Донецьк. На стадіоні «Шахтар» стався один з найзухваліших і найгучніших терактів 90-х. Його ціллю був президент ФК «Шахтар», впливовий бізнесмен Ахать Брагін, відомий як кримінальний авторитет «Алік Грек». Потужний радіокерований вибуховий пристрій спрацював у той момент, коли Брагін входив на VIP-трибуну. Внаслідок вибуху, крім самого Брагіна, загинули начальник його служби безпеки, троє охоронців та його родич.
▪️26 березня 1996 року, Київ. Був зухвало розстріляний впливовий донецький підприємець Олександр Шведченко. Кілери влаштували засідку прямо біля входу до його офісу. Четверо нападників, озброєних пістолетами ТТ, відкрили вогонь практично впритул. Ані сам Шведченко, ані двоє його охоронців не мали шансів вижити. Охорона була захоплена настільки зненацька, що навіть не встигла вихопити свої пістолети Макарова.
▪️Ніч на 7 червня 1997 року, Луганськ. Був убитий впливовий підприємець і кримінальний авторитет Валерій Доброславський. Його кортеж потрапив у засідку. Кілери відкрили шквальний вогонь з автоматів Калашникова та здійснили постріл з РПГ-26. Внаслідок атаки Доброславський і двоє його охоронців загинули на місці.
▪️2 грудня 1997 року, Одеса. Був убитий один з найвпливовіших бізнесменів регіону Аркадій Табачник. Вбивство сталося під час його регулярної ранкової пробіжки. Кілер, озброєний АКС-74У, розстріляв бізнесмена та його охоронця Гліба Жигалова практично впритул. Охоронець був озброєний пістолетом Макарова.
▪️5 лютого 1998 року, Сімферополь. Було скоєно замах на кримського політика Олександра Сафонцева з використанням саморобного вибухового пристрою (СВП). Від отриманих травм чиновник помер у лікарні 23 лютого. Його охоронець, співробітник «Беркута» Роман Гаркуша, вижив, але залишився інвалідом.
▪️23 листопада 1999 року, Вінниця. Було скоєно замах на міського голову Дмитра Дворкіса. Кілер, озброєний автоматом Калашникова, влаштував засідку під час ранкової прогулянки мера перед роботою. Внаслідок нападу Дмитро Дворкіс отримав важкі поранення шиї та грудей, але вижив завдяки своєчасній операції. Його охоронець, співробітник «Беркута» Володимир Попенко, відбувся легким пораненням руки. Водій мера, Олександр Коваленко, загинув на місці.
▪️27 березня 2000 року, Київ. Був вбитий Теймураз Савлохов, рідний брат відомого кримінального авторитета Бориса Савлохова. Вбивство сталося біля під'їзду будинку, де кілери влаштували засідку. Вони діяли методично: спочатку застрелили 26-річного охоронця Віталія Бестаєва (спортсмена і земляка Савлохових), а потім кількома пострілами добили самого Теймураза.
🔻 Кінець епохи 90-х та нові правила
Нульові принесли із собою не тільки нові можливості, а й нові правила гри в «серйозну людину». До середини десятиліття у великих містах України особистий охоронець став таким самим обов'язковим атрибутом успіху, як мобільний телефон Vertu.
Тому всюди й крокували ці серйозні чоловіки в трохи пом'ятих піджаках або без них, пильно роздивляючись на всі боки. Їхню професійну приналежність безпомилково видавав головний робочий інструмент, що затишно влаштувався на поясі — сумка для прихованого носіння зброї, куди вміщувалося все, від пістолета до пачки сигарет і гребінця. Вигляд у них був гордий, ніби вони носили не зброю, а олімпійський вогонь.
У той час як приватна охорона була обмежена газовими і, в кращому разі, травматичними пістолетами, співробітники спецпідрозділу «Титан» вигідно вирізнялися на їхньому тлі. Їхнім головним і часто єдиним козирем було законне право на носіння та застосування бойової вогнепальної зброї. Однак на цьому у більшості з них професіоналізм і закінчувався.
Формально цих фахівців готували у відомчих професійних училищах ДСО у Вінниці та Рівному. На практиці ж головною проблемою цих закладів була відсутність кваліфікованих інструкторів, які мали б власний досвід роботи в особистій охороні. По суті, це були звичайні міліцейські «учебки», рівень підготовки в яких не відрізнявся від підготовки рядових співробітників патрульно-постової служби (ППСМ), а не елітних тілоохоронців.
В результаті багато «титанівців» мали сумнівну підготовку й часто не дотягували навіть до середніх спортивних нормативів. Виняток становили окремі групи, наприклад, у Києві та Донецьку. Їхню посилену підготовку фінансували безпосередньо заможні замовники, яким потрібна була не просто статусна охорона зі зброєю, а реальний захист.
На ринку охоронних послуг «нульових» у спецпідрозділу «Титан» була одна, але непереборна маркетингова перевага — монополія на бойову зброю. У той час як приватникам дозволялося носити в кращому разі «травмати», «титанівці» хизувалися справжніми пістолетами.
Крім офіційного «Титана», на ринку особистої охорони існував і тіньовий сектор за участю чинних співробітників елітних держструктур. Бійці ЦСО «А» СБУ та УБОЗівського «Сокола», а також уже згадуваний «Беркут», нерідко «підробляли», охороняючи впливових політиків і бізнесменів. Такі послуги часто надавалися на основі неофіційних домовленостей.
Однак, як показувала кривава статистика, присутність навіть таких фахівців не була панацеєю. При професійному «замовленні» ймовірність успішного замаху залишалася вкрай високою.
❗️Причина полягала в тому, що на ринку домінувала примітивна модель охорони. В основній масі це була схема «тіло-водій»: зустріти біля під'їзду, довести до машини, супроводити в офіс. Така охорона була ефективною лише проти загроз побутового рівня — хуліганів або неадекватних персон.
Слід розуміти, що повноцінну системну безпеку — з оперативною роботою, попередньою розвідкою, аналітикою та контрспостереженням — могли собі дозволити лише одиниці: фігури рівня Ріната Ахметова та найвпливовіші державні діячі. Це вимагало величезних фінансових ресурсів, недоступних для більшості. Тому для всіх інших «лічка» була не стільки реальним захистом, скільки атрибутом статусу. Вона створювала приємну ілюзію безпеки, підвищувала самооцінку та тішила самолюбство.
🔻 Хроніки 2000-х
▪️17 травня 2001 року, Одеса. У власному автомобілі BMW було вбито кримінального авторитета Анатолія Квасневського, відомого на прізвисько «Чечен». На момент замаху Квасневський був ключовим свідком у низці тяжких кримінальних справ, у зв'язку з чим його безпеку офіційно забезпечували двоє співробітників міліції. Внаслідок нападу авторитет був убитий, а обидва міліціонери, що перебували з ним, отримали важкі поранення.
▪️22 грудня 2002 року, Одеса. Було вбито директора акціонерної рибопромислової компанії «Антарктика» Валерія Кравченка. Незважаючи на те, що бізнесмена постійно супроводжувала команда з двох озброєних охоронців і водія, кілерам вдалося скоїти замах. Вони провели спостереження і виявили момент, коли Кравченко, порушуючи протокол безпеки, виїхав з дому один. Скориставшись цією прогалиною в захисті, вбивця застрелив його.
▪️Ранок 15 березня 2003 року, Київ. Було вбито співвласника казино «Мандарин» Михайла Франчука та його охоронця Сергія Стерліка. Кілери спочатку нейтралізували охоронця, вистріливши Стерліку кілька разів у голову, а потім розстріляли самого Франчука. Пізніше ЗМІ повідомляли про озброєння охорони, яке виявилося абсолютно марним. У охоронця при собі був лише травматичний пістолет, а в багажнику автомобіля лежав дробовик, зареєстрований на ім'я бізнесмена.
▪️4 листопада 2003 року, Київ. Було скоєно замах на відомого кримінального авторитета Володимира Кисіля на прізвисько «Дід». У його автомобілі спрацював вибуховий пристрій. Внаслідок вибуху водій отримав смертельні поранення (відірвало руку й частину ноги). Охоронець, що сидів поруч, отримав серйозні опіки. Сам Володимир Кисіль, який перебував на задньому сидінні, дивом не постраждав. Низка ЗМІ («Факти», «Сегодня») повідомляли, що поранений охоронець був співробітником спецпідрозділу «Титан», однак офіційного підтвердження цієї інформації так і не надійшло.
▪️5 червня 2009 року, Київ. Внаслідок вибуху в ліфті житлового будинку був убитий бізнесмен Ігор Звонніков. У день замаху Звонніков приїхав додому на обід. Двох охоронців, що супроводжували його, він залишив біля входу в під'їзд. Коли бізнесмен увійшов до ліфта й натиснув кнопку свого поверху, спрацював саморобний вибуховий пристрій (СВП). Від отриманих поранень Звонніков помер на місці події.
▪️2 жовтня 2009 року, Київ. Мабуть, найпоказовішим убивством того періоду стала публічна страта бізнесмена Шабаба Алояна. Зухвалість злочину полягала в тому, що він стався серед білого дня в торговому центрі, а охорону бізнесмена здійснювали двоє співробітників спецпідрозділу «Титан». Двоє кілерів діяли холоднокровно. Першим же пострілом у голову було вбито «титанівця», що йшов поруч з Алояном. Другий охоронець отримав смертельні поранення й помер за кілька хвилин. Після нейтралізації охорони кілер наздогнав і застрелив самого бізнесмена в одній із зал ТЦ.
🔻 Золота доба: Як на хаосі заробити
Період після 2014 року, з його політичною турбулентністю та реформою міліції, став воістину зоряним часом для приватного охоронного бізнесу. На тлі ослабленої держави та активного перерозподілу власності, попит на послуги міцних хлопців, здатних переконливо взяти участь у «суперечці господарюючих суб'єктів», злетів до небес. І нехай бойова зброя, як і раніше, залишалася прерогативою МВС, це нікого особливо не бентежило. На вулицях почався справжній парад-але приватних армій, екіпірованих за останнім писком тактичної моди.
🔻 Ukrainian Fashion Week: Сезон «Тактика-2015»
Саме тоді в моду увійшов стиль, відомий у народі як «тактикул». Борода, чорна форма, бронежилет-«плитоноска» і, звісно, травмат на поясі стали обов'язковим дрес-кодом для тілоохоронця, що себе поважає.
Звичною картиною стала двометрова «туша», що гордо крокує за своїм шефом по торговому центру з чохлом від АК за спиною. Що в тому чохлі — муляж, карабін «Сайга» чи батон хліба — залишалося загадкою, але вигляд був максимально грізний. Ця мілітарі-дичина досягла такого розмаху, що пристойні ресторани запровадили фейсконтроль для Рембо, ввічливо просячи відвідувачів залишати своїх «ніндзя» на вході, щоб не лякати публіку своїм войовничим виглядом.
Але за всією цією зовнішньою брутальністю і тактичним блиском ховався один упертий факт. Статистика, як відомо, річ уперта, і вона свідчила: нічого не змінилося. Як і в «старі-добрі» часи, при реальному «замовленні» всі ці «специ» не рятували.
🔻 Хроніки 2014-2020
▪️28 квітня 2014 року, Харків. Було скоєно замах на мера міста Геннадія Кернеса. Напад стався під час його пробіжки по Білгородському шосе. З лісосмуги було зроблено постріл зі снайперської зброї, імовірно гвинтівки СВД (на місці було знайдено гільзу калібру 7,62 мм). Куля пройшла навиліт, пробивши легеню та печінку й завдавши Кернесу важкого поранення. Його особиста охорона, що їхала поруч на мікроавтобусі, екстрено евакуювала пораненого мера до лікарні. Ці дії врятували йому життя, але отримане поранення назавжди й дуже серйозно підірвало його здоров'я.
▪️7 березня 2016 року, Біляївський район Одеської області. Був застрелений ексдепутат Одеської облради та підприємець Микола Атаманюк. Вбивство сталося на території рекреаційного центру «Пристань» під час прогулянки Атаманюка вздовж озера в супроводі тілоохоронця. Кілер, що влаштував засідку, відкрив вогонь з відстані близько 60 метрів з нарізного карабіна «Вулкан-С» (на базі АКМС). Із семи зроблених пострілів три досягли цілі, завдавши Атаманюку смертельних поранень. Охоронець, що перебував поруч, не постраждав.
▪️29 серпня 2016 року, траса під Львовом. Було скоєно спробу вбивства бізнесмена Богдана Копитка. Кілери організували засідку з використанням комбінованої військової тактики: спочатку вони підірвали на дистанційно керованому фугасі провідний автомобіль кортежу — Mercedes G-Class («Кубик»), — а потім обстріляли його з автоматичної зброї. Внаслідок атаки загинули троє охоронців, що перебували в головній машині. Однак сам Богдан Копитко, всупереч очікуванням нападників, їхав в іншому автомобілі кортежу й не постраждав.
▪️23 березня 2017 року, Київ. У центрі міста було вбито колишнього депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. Кілер відкрив вогонь з пістолета ТТ. Вороненков отримав смертельні поранення і помер на місці. Охоронець Вороненкова відкрив вогонь у відповідь з пістолета Стечкіна (АПС). Під час перестрілки він отримав важкі поранення, але встиг смертельно поранити нападника. Внаслідок отриманих поранень охоронець залишився інвалідом.
▪️25 жовтня 2017 року, Київ. Було скоєно замах на депутата від Радикальної партії Ігоря Мосійчука. Вибух прогримів у той момент, коли Мосійчук виходив з будівлі телеканалу «Еспресо» після ефіру. Саморобний вибуховий пристрій було закладено в мопеді, припаркованому біля входу. Внаслідок вибуху депутат отримав осколкові поранення різного ступеня тяжкості. Його охоронець, 31-річний співробітник спецпідрозділу поліції Руслан Кушнір, від отриманих поранень помер. Також внаслідок теракту загинув випадковий перехожий.
▪️24 квітня 2018 року, Херсон. Був убитий відомий місцевий бізнесмен Ігор Пащенко. Кілер влаштував засідку біля будинку, де проживав підприємець, і відкрив вогонь з пістолета Макарова (ПМ) по Пащенку та його охоронцю. Бізнесмен отримав смертельні поранення; кілер зробив контрольний постріл йому в голову. Його охоронець — колишній співробітник спецпідрозділу СБУ, озброєний нагородним бойовим пістолетом, — отримав два поранення в груди й був госпіталізований у важкому стані.
▪️6 листопада 2019 року, Київ. Було скоєно замах на бізнесмена Ігоря Сало. Напад стався, коли він пересувався у своєму броньованому автомобілі Mercedes-Benz. Кілер на мотоциклі наздогнав машину в потоці й прикріпив саморобний вибуховий пристрій (СВП) прямо на дах. Внаслідок вибуху загинув 41-річний Сергій Єрченко, співробітник поліції охорони. Вибухова хвиля, спрямована зверху вниз, припала саме на його місце, завдавши охоронцю травм, несумісних з життям. Сам Ігор Сало та його водій Сергій Воловик отримали серйозні поранення, але вижили.
▪️6 квітня 2020 року, Миколаїв. Було скоєно замах на кримінального авторитета Михайла Тітова, на прізвисько «Мультик». Напад стався у внутрішньому дворі офісного центру, коли Тітов у супроводі двох охоронців вийшов на прогулянку. Кілер із заздалегідь підготовленої позиції з сусіднього будинку зробив постріл з мисливського карабіна «Сайга». В результаті Тітов отримав важке вогнепальне поранення в голову, але вижив. Запобігти атаці з дистанції його тілоохоронці не змогли, оскільки, як з'ясувалося, вони ніколи не проводили попередній огляд прилеглих будівель на предмет можливих загроз, що є грубим порушенням протоколів безпеки.
🔻 Ринок особистої охорони в умовах війни: нові правила та «сірі» зони
З початком повномасштабного вторгнення РФ ринок особистої охорони в Україні кардинально змінився, пройшовши кілька ключових етапів.
▪️2022: Евакуація та тимчасовий бум
У перший рік війни приватні охоронні фірми переживали справжній сплеск активності. Попит на їхні послуги був величезний: евакуація виробництв і топменеджменту з небезпечних регіонів, супровід іноземних журналістів, волонтерів і дипломатичних делегацій. Цей період став для багатьох приватних компаній своєрідною «золотою лихоманкою».
▪️Монополізація ринку: «Ренесанс» Поліції охорони
Ситуація почала змінюватися з посиленням мобілізації, яка вимивала кадри з приватних структур. У цих умовах головним вигодонабувачем стала Поліція охорони — по суті, комерційне підприємство під егідою МВС, аналогів якому з такими широкими повноваженнями в Європі немає.
Користуючись своїм офіційним статусом та умовами воєнного стану, вони, за численними свідченнями, почали агресивно витісняти з ринку приватні компанії. Часто відкрито заявлялося, що в нинішніх реаліях тільки державна структура може гарантувати «справжній» і законний захист. Це класичний приклад недобросовісної конкуренції, прикритої владними повноваженнями.
▪️Нова «сіра» зона: охоронці у формі ЗСУ
Паралельно на ринку виникла й інша, ще більш тіньова категорія охоронців. Йдеться про осіб, які формально числяться в лавах Збройних Сил України, але по факту надають послуги особистої безпеки приватним особам. Завдяки своєму статусу вони мають право на носіння бойової зброї та відносно вільне пересування країною, що робить їх привабливим, хоча й абсолютно незаконним, ресурсом для певних клієнтів.
▪️Погляд у майбутнє: Загроза з неба
Однак головні випробування для професії, ймовірно, ще попереду. Після закінчення війни основною загрозою для охоронців стане не кілер у під'їзді, а безпілотні літальні апарати (БПЛА). Як ми вже писали раніше, боротьба з дронами вимагатиме від особистої охорони абсолютно нових навичок, технологій і тактичних підходів, до яких ринок сьогодні ще не готовий.
▪️Всього в Україні було скоєно понад 200 замахів на осіб, який користувалися послугами особистої охорони.
▪️Фото для ілюстрації.
▪️Підготовка матеріалу: Николай Зборщик
#охоронець #РинокОхорони #ПриватнаОхорона #Україна #тілоохорона #лічка #супровід #криміналіст
