https://www.facebook.com/107121808185920/

Hlushok Victoria, Ternopil (2025)

06/10/2025

Щоразу, коли ви сумніваєтесь у собі, подивіться на те, що ви створили і нагадайте собі, що це створили ви.

Народили дитину, спекли пиріг, закінчили робочий проєкт, написали цікавий допис, звʼязали шапочку, прибрали вдома, створили бізнес, додали комусь сили своїми словами або вчинками, сформулювали свіжу ідею.

Ми з легкістю характеризуємо себе, оцінюючи власні помилки або слабкості. Але так часто не готові присвоїти собі усе те добре, що «якось само» у нашому житті зʼявляється.

Будьте справедливими: якщо ви повністю відповідальні за усі невдачі, тоді і успіх також - ваш здобуток.
Якщо ж вам «просто пощастило», то іноді так само «просто не щастить».

▫️Щоразу, коли ви сумніваєтесь, чи зможете, нагадуйте собі про все, що вже колись змогли.
▫️Щоразу, коли не вірите у себе, поговоріть з кимось, хто вірить у вас.
▫️Щоразу, коли ви незадоволені собою, подивіться на те, що ви створили…

…і просто зараз - подивіться.
Навіть якщо просто зараз ви задоволені собою.

Адже тепла до себе не буває забагато.♥️

24/09/2025

Коли ти на початку шляху дивишся на того, хто йде вже давно,
робити перші кроки особливо важко.

Тому що хтось вміє не лише гарно вишити, спекти, здизайнувати чи намалювати, але й оригінально це презентувати, а ти робиш - і сумніваєшся, чи взагалі це чогось варте.

Тому що хтось приймає в кабінеті, про який ти мрієш, а тобі поки вистачає лише на погодинну оренду маленького чужого.

Тому що у когось запис на два місяці вперед, а ти ніяк не можеш знайти ще хоч одного нового клієнта.

Тому що хтось уже розширив власну справу, а ти усе ще не можеш зрозуміти, що тобі подобається…

Початок шляху рідко буває публічним. Успіхом звично ділитися лише тоді, коли він вже точно успіх.
Але на початку шляху були всі.
Ті, хто досягнув бажаного швидко, і ті, хто все ще йде до мети.
Ті, хто багато падав і помилявся, і ті, хто виріс порівняно легко.

Якщо ти лише наважуєшся розпочати, не порівнюй себе з тими,
хто розпочав уже давно.

Надихайся ними. Якщо вони змогли - ти також зможеш.

19/09/2025

Якщо ти мама творчої дитини з яскравим характером, тобі точно знайоме:
- відчуття захоплення її харизмою і тим, як на неї реагують інші
- відчуття, що особисто тобі харизми місцями забагато

- періодичне здивування тим, що вона може і як їй це вдається
- періодичне здивування тим, в кого вона така вдалася

- враження, що життя прекрасне і дивовижне, коли у неї гарний настрій
- враження, що нічого хорошого вже ніколи не буде, коли настрій поганий

а ще іноді відчуття
безсилля та сумнівів у своїх педагогічних здібностях й умінні чітко висловити думку;
нездатності прогнозувати ситуацію;
паніки при думці про підлітковий вік

і водночас неймовірного щастя, що вона - саме твоя дитина.

13/09/2025

Якось одна мама, вчергове оминаючи синовий шкільний портфель, відчула дивний запах.
Вона зазирнула в одну кишеньку, в другу. У третій зручно лежала пляшечка питного йогурту.
- Актімель, - якось відсторонено подумала мама.
Пляшечка була відкрита.

В кутку кишеньки у калюжці йогурту сумно кисли дві жувальні цукерки Mamba. В іншому кутку плавала пластикова трубочка.

- Сину! - закричала мама.
Вочевидь, щось у її голосі застерегло маминого сина від звичного «зараз!» і він одразу прийшов.
Мама ширше відкрила кишеньку.
- Ой, - сказав син.
- Невже я його відкрив? - збентежено додав син.
Мама голосно мовчала.
- Ну, я пішов?.. - невпевнено мовив син, роблячи крок назад. З вітальні наполегливо кликав планшет.
Мама згадала про усвідомлення і дихальні вправи і зробила глибокий вдих носом, намагаючись зосередитись на своєму тілі.
- Я переконаний, що він випереться, - відступаючи, підбадьорив її син.

…Опустимо ж завісу милосердя над цією сценою. Прекрасні жінки, які щодня насолоджується материнством, безперечно, заслуговують на те, аби її хоч іноді опускали.

Ну а як ваші перші тижні навчання?

P.S. Засновано на реальних подіях. Наплічник виправся. Жоден син в процесі не постраждав.

03/09/2025

А що, якщо… у мене не вийде?

Я часто слухаю про мрії.
Давні або свіжоспечені, маленькі або грандіозні, потаємні або вже не раз озвучені.
Це різні мрії. Змінити роботу, змінити себе, розпочати новий проєкт, проявитися, спробувати щось нове, хотіти більше.
Це однакові мрії. Тому що всі вони нездІйснені.

Страх невдачі, засудження чи знецінення, страх втратити уже звичне і напрацьоване, сумніви у своїй компетентності і здібностях,

підкріплені високими очікуваннями і суворою самокритикою,
часто змушують нас відмовлятись від мрії.

Якщо ви на порозі нового, потребуєте змін, прагнете зростання,
🔹не вимагайте від себе не тривожитись. Кожна емоція - перш за все привід звернути увагу на себе.
🔹не шукайте способу позбутися страху. Бо саме страх тоді ви й обслуговуєте.

Дійте.
Відважитись - не означає йти без страху.
Відважитись - це йти, незважаючи на страх.

30/08/2025

Перед початком навчання ми схильні турбуватися про адаптацію дитини, але звично не замислюємося про стан мами.

Мама повинна впоратися за замовчуванням. І взагалі, думати про це немає часу.

Але зміни після літніх канікул переживають усі. А у мами вони множаться відповідальністю. І - дуже часто - вимогою до себе встигати все. Бажано якнайкраще.

Більшості мам це успішно вдається. Проте нерідко - ціною власного відпочинку, здоров’я і настрою.
Щоб уникнути цього в процесі адаптації до школи, спробуйте

▫️скласти схему
на великому аркуші або дошці розпишіть послідовно кому о котрій і де потрібно бути
(наприклад, мені це допомагає не тримати весь час всі завдання в голові і зменшує тривогу щось забути чи наплутати)

▫️налагодити співпрацю
якщо є можливість, домовтеся з близькими чи друзями про допомогу/розподіл обов’язків
(наприклад, я іноді прошу когось із коліжанок відвезти на гурток свою дитину і мою, а після заняття я обох забираю)

▫️готувати звечора
портфелі, одяг (якщо, звичайно, ваша дитина не творча особистість з нестійким настроєм😁), сумки на гуртки, перекус, сніданок
(наприклад, залита ввечері водою гречка готується вранці за час, поки всі чистять зуби)

▫️не планувати додатково
не додавайте планові візити до лікарів, доглядові процедури, закупи та інше не термінове до графіку принаймні перших двох тижнів вересня
(наприклад, я намагаюся планувати на ці тижні лише дитячі справи і обов’язкові робочі завдання; усе інше - трошки згодом)

▫️робити паузи
на каву, улюблені справи, зустрічі з приємними людьми і на «просто полежати»
(наприклад, 10 хвилин прибирання поки дитина у школі не дуже змінюють загальний безлад, але ті ж 10 хв на каву в улюбленій кавʼярні суттєво змінюють мій настрій)

А потім як буде? - запитаєте ви. - Коли минуться перші тижні?

Як мама мушу визнати: не легше😁
Як психотерапевт я запевняю вас: ви звикнете.🥰

16/08/2025

- Нічого не вийде, - казала я собі. -
Одну-дві новели написати легко, а на цілу книгу я не навигадую.
Книга написана і видана. Новел небагато, але їх цілком достатньо для збірки.

- Навряд чи мене надрукують, - думала я. -
Хто ризикне взятися за початківця?
Майже одночасно із першою я підписала договір на другу свою книгу. Мені сказали «так» два різних видавництва.

- На авторську зустріч ніхто не прийде, - хвилювалася. - Авансом у мене вірять хіба що мої близькі.
Позавчора я провела третю презентацію. Гостів було стільки, що у книгарні не всі змогли присісти.

- Хоч би за рік продалися, - прогнозувала оптимістично. - Точно не швидше, це ж тисяча примірників.
Сьогодні минає рівно три місяці, відколи - ще теплі - книги приїхали з друкарні. Робимо додрук, бо продані майже усі.

Не вірте собі.😁
Вірте у себе.♥️

12/08/2025

Як вам вдається тримати баланс?

Це запитання я у тій чи іншій формі чую дуже часто. Відповідаю, що вдається важко і ненадовго.

У спортзалі найскладнішими вправами для мене були і залишаються вправи на баланс.
Якось, ледь утримуючи банальну «ластівку», я порівняла свої фізичні відчуття із відчуттями у житті.

Що більше завдань перед собою ставиш, що більше докладаєш зусиль, щоб їх усі тримати на рівні, то більше, здається, тебе розхитує.
Гармонія у «всевстиганні» нагадує якогось міфічного звіра, на кшталт єдинорога: дуже красиво, але неправда).

І що більше боїшся впасти, то вищими стають шанси таки не впоратися.

Але всі ці труднощі відчуваються лише тоді, коли балансуєш на одній нозі. Щойно стаєш на дві, проблеми з балансом щезають.

Моя «друга нога» - це мої близькі. Приймати їх допомогу і звертатися за нею, не балансуючи на «я сама» довелося вчитися.
Це не заважає зміцнювати власні мʼязи, працювати над координацією і впевненістю: якщо буде потрібно, я й у ластівці протримаюсь).
Але завдяки дозволу брати собі додаткову опору я можу більше.

Що дає вам відчуття стояння на двох ногах?
Що посилює вашу опору на себе?
Чи дозволяєте ви собі цим користуватися?

І найголовніше: чи знає ваша «друга нога» як сильно ви її любите?

09/07/2025

- Я не можу поплакати, - сказала мені якось знайома. - Вранці не можу, бо робочий день попереду, вдень не можу, бо хтось є поруч, - діти, наприклад, - не хочу тривожити. І пояснювати теж нічого не хочу. Ввечері не можу, бо на ранок жахливо виглядатиму. Та й чим це допоможе?

Клієнти, які не можуть стримати сліз, під час перших сесій у моєму кабінеті часто за це вибачаються.
У дитинстві вони звикли чути: «не плач!», «припини!», «візьми себе в руки». Не тому, що їх батьки були погані. Але тому, що батьки не витримували відчуття жалю і безсилля, коли дитина плаче. Щоб захиститися від болю, сльози хотілось просто відмінити.

Дорослим те саме транслює суспільство:

не плач, будь сильним

припини, бо я не знаю, як тебе підтримати

сльозами горю не зарадиш.

Ми говоримо собі це і самі. І формально - маємо рацію.
Тому що сльози, звісно, не впливають на причину стресу. Але впливають на стресову реакцію. Зменшують напругу.

Ми не завжди знаходимо потрібні слова для того, хто плаче. Але іноді слова і не потрібні. Достатньо бути поруч.

І, найважливіше: сльози - не ознака слабкості.
Бути сильним - не про стримування сліз.
Сила у тому, аби, поплакавши, знову

зібратися і діяти.

26/06/2025

Що ви відповідаєте на запитання «як ти?»

Багато людей, коли їм складно, кажуть «нічого», «по різному», «як усі».
Тому що «мені не найгірше, хіба я маю право скаржитись?»
Або тому, що «усім вистачає свого, навіщо когось обтяжувати?»
Ми все частіше обираємо мовчати.

Сподіваємось, що це стане нам опорою. Якщо ніхто не знає, як ми почуваємось, про нас казатимуть: це дуже сильна людина!
Якщо не проявлятися, ніхто не засудить.
Якщо не просити про допомогу, немає ризику пережити відмову.

Та ми ще ніколи не почувалися такими самотніми.
Хтось із нас не має стосунків і переконаний у свої непотрібності.
Хтось має, але боїться зізнатися навіть самому собі, що фізично близькість є, а емоційно - немає.
Хтось втратив коло спілкування, бо друзі розʼїхалися цілим світом.
А хтось має тисячі френдів у соцмережах, але не говорить про себе нічого, бо не впевнений, як це сприймуть.

Ми і прагнемо контакту, і уникаємо його.
І через це почуваємося іноді наче в пастці.

Єдиний ключ до неї - слово. Розмова.

Слово має величезну силу: воно змінює нейрофізіологію мозку, наше самопочуття, воно може додати нам віри, натхнення, любові, надії.

Іноді уже після першої консультації люди кажуть мені, що їм легше. Не тому, що я зробила щось особливе. А лише тому, що вони розповіли мені про свої турботи.
Звісно, це не змінює проблему. Але змінює їх: те, як вони сприймають, те, наскільки дозволяють собі відчувати, їх рішення і дії.

Іноді вони кажуть:
«Я згадую ваші слова і вони додають мені сили.»
«Я читаю вашу книгу, наповнююсь і змінююсь.»
«Це саме те, що мені потрібно було сьогодні почути.»

Я маю дар слова, і використовую його силу для себе та інших.

Але ви маєте його теж. Кожен із вас.
І якщо сьогодні ви скажете комусь щось тепле чи підтримуюче, ви додасте сили і собі, і цій людині.
Якщо ви поділитесь з іншим своїми думками і переживаннями, ви станете ближчими.
Якщо ви навчитесь чути себе і говорити з собою - з любов’ю й співчутливо,

то на запитання «як ти?»
ви зможете щиро і упевнено сказати:

Я - добре, попри все. Я зможу. Я - тримаюся.

11/06/2025

Як почуватися трішки щасливішим

Понеділок. Вихідні без відпочинку, тому настрій не найкращий.
На консультації - дівчинка, з якою ми уже давно закінчили терапію, але вона все ще раз на кілька місяців приходить. Просто поділитися. Розповідає про різне: і радісне, і не дуже. З усім справляється.
Вкотре тішуся: моя допомога їй більше не потрібна.

Біля спортзалу дівчина, з якою ми іноді зустрічаємося на тренуваннях, привітавшись, несподівано каже:
- Принесу якось книгу, щоб ви підписали.
- Із задоволенням, - намагаюсь залишатися дорослою і стриманою, і не розпливатися у посмішці на все обличчя, - дякую, це так приємно!
- Це вам дякую, - відповідає вона. - Обмінювались враженнями з подругою. Вона теж читає по одній історії на день, щоб було на довше. Їх хочеться смакувати.
До зали на третьому поверсі вистрибую як у дитинстві - через сходинку.

Сиджу ввечері біля сина, поки він засинає, чухаю за вухом пса, що вже спить, поклавши голову мені на коліна. Раптом Лукʼян підводить голову і, не розплющуючи очей, скоромовкою шепоче:
- Ти найкраща мама в цілому світі…
Знову лягає на подушку. Спить. У мене зʼявляється натхнення написати ще кілька сотень знаків із пробілами.

То як же так почуватися?
🫶🏻Помічати: навколо вас точно є для цього приводи.
🫶🏻Діяти: щастя, як зміст, не шукають, а створюють.
🫶🏻Віддавати: слово чи вчинок для щастя інших зробить і вас
трішки щасливішим.

27/05/2025

Бувають миті, коли почуваєшся дуже невпевнено.
Коли здається, що нічого не вийде.
Коли складно зібратися.

Приблизно з такими відчуттями я прокинулася вранці у день другої презентації моєї книги.
Ніч, як памʼятаєте, була важкою. Періщив дощ, за вікном було сіро і сумно. Я ввімкнула телефон, прочитала перше повідомлення про те, що одна з гостів не зможе прийти. Потім отримала ще два із тим же змістом.
Снідати і збиратися не хотілося.
«Чи це сьогодні має зміст?» - думала я.
Але зареєструвалося 40 чоловік.
Скільки б не прийшло, я повинна бути.

Трохи сили повернули макіяж і зачіска.
Ще трохи - повідомлення «чи можна ще прийти, якщо я не реєструвалася?».
Я намагалася налаштуватися на спілкування і знайти настрій.

А потім прийшла перша гостя. І принесла торт. Торт у вигляді моєї книги. Торт, який вона, майстриня прикрас із бісеру і мама маленької дитини, спекла сама. Торт, який був продуманий до дрібниць навіть всередині.

Почали сходитися інші гості. Когось я знаю і люблю уже багато років, з кимось нарешті познайомилась наживо, з кимось зустрілася уперше. Було багато квітів, обіймів, спілкування. Була кава із смаколиками (і з тортом!) і підписані книги. Багато тепла, такого потрібного саме у цей день.

Бувають миті, коли почуваєшся дуже невпевнено.

У такі миті особливо важливо продовжувати.

Бо коли робиш те, що любиш, світ у той чи інший спосіб віддає тобі любов у відповідь.

*****
Дякую, Нелю , за такий зворушливий подарунок.
Дякую усім прекрасним гостям, які завітали на мою презентацію.
Мені неймовірно щастить на людей. Але, здається, я вже це казала.♥️

Hlushok Victoria

06/10/2025

24/09/2025

19/09/2025

13/09/2025

03/09/2025

30/08/2025

16/08/2025

12/08/2025

09/07/2025

26/06/2025

11/06/2025

27/05/2025

Address

Telephone

Website

Alerts

Contact The Practice

Shortcuts

Share

Category